(Збірка поезій Олени Гусейнової «Відкритий райдер»)
Дебютна книга віршів Олени Гусейнової «Відкритий райдер» –
це такий «путівник» (або «Аріаднин клубок», або «JPSнавігатор») у лабіринтах
душі, у розломах свідомості, де виокреслюються «маршрути» перебігання
енергетичних імпульсів почуттів, переживань, уявних і не тільки вражень… Це –
«мапа»… здійснених і нездійснених подорожей «у глиб себе», «у
світ-такий-як-він-є-в-тобі», у «внутрішній Дагестан» (a la Іздрик), у ту
«останню територію» (з дозволу Патріарха), де свобода. Отже, туга за подорожами
(як сказано в анотації до книги «Відкритий райдер») і речовим дорожнім
антуражем – це передусім потяг до свободи і романтики, втеча від буденної
одноманітності в екзотику інших міст і культур, у кохання, у мистецтво… Якщо
помислити глобально, то усе життя людини – мандрівка, а навколишній
матеріальний світ – запотребований нею «райдер».
…На «мапі» відкритого поетичного світу Олени Гусейнової –
Нью-Йорк і Рим, Прага й Київ, Мексика й Іспанія – але то лиш декорації, що не
заступають, а м’яко відтінюють шляхи героїні… Мокрий пісок Ель-Віскаіно, лагуна
Скаммонс, Вацлавська площа, James Joyce St. тощо – топоси, де «фотографує» /
фіксує себе лірична героїня, демонструючи в такий спосіб свою усеприсутність у
світі, відсутність кордонів, відстаней, меж, навіть часу (бо спостережені й
новонароджений Ахілл, і Каліпсо з Одисеєм; та й сама лірична героїня зустрічає
«…себе маленьку. Ось я – мені – 14 років…» (із «Drum»)). Земний світ у
діахронії і в топографічній розгорнутості, як і світ культури у своєму
без-чассі й без-цінності, переплетені у Я-свідомості, що постає епіцентром і
єдиним героєм – «подорожнім» художнього
простору:
Рим існував лиш для того,
Щоб у найспекотніший день
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
липня
жінка в босоніжках
із найтоншої шкіри пітона
мочила ноги в фонтані
на Площі Іспанії.
Фонтан скидався на човен.
Роздуми про навігацію –
на роман про морську хворобу.
Очі чоловіків –
на фотоапарати.
А вона –
на чорно-білий знімок
над
моїм
письмовим столом.
У поезіях, де назви міст фігурують у заголовках, що може
видатися чіткою інтерпретаційною вказівкою, розгортається натомість їхня
асоціативна «топографія» – суб’єктивована рефлексія героїні окремих знаків
місцевої культури, як, наприклад, у поезії «Улан-Уде»:
…Сатинові блузки
і батистові нічні сорочки
швидко стають вогкими.
Старосвітське віяло і шалі підшерстні –
не вберігають.
Листи
не доходять сюди –
навіть
зі
службовими марками…
Образи тканин, шалей у цьому фрагменті, як і образи персня з
білого й жовтого золота, шовкової хустки, що «пропускають крізь нього щоранку»,
«зімкнених ніг жінок у шлюбних ложах» із цієї поезії асоціативно відтворюють
культурну екзотику Улан-Уде, фрагментарно – «фотографічно» схоплену ліричною героїнею. Образи одягу,
інших побутових речей, що окреслюють місце тимчасового перебування героїні, у
поезії «Улан-Уде», як і в багатьох інших творах збірки, створюють матеріальну
конкретику її духовно-почуттєвої екзистенції.
Екзотика… Це, напевне, головна вимога Олениного «райдеру».
Але не стільки екзотика іноземних культур – це знов-таки лише декорація, –
скільки екзотика інтимних почуттів і стосунків, екзотика презентації власного Я
у світі:
Коли я буду жити в тій частині глобуса,
де температура не опускається нижче
25 за Цельсієм і 80 за Фаренгейтом,
у мене буде колекція з 363 окулярів від сонця,
а в мого чоловіка – колекція
з 363 гарпунів і риболовних сіток… («Vtopia»).
Взаємини ліричної героїні з її коханим Ти відображені в
поезіях Олени Гусейнової, як було сказано, на екзотичному тлі, позначені часом
вишуканою прямотою і лаконічністю, тонким аристократичним еротизмом:
Коли море Кортеса
Вдарило нам в обличчя
Диханням з йоду й солі,
Ти сказав:
– Зупиняйся.
Я скинула майку
І джинси.
Ти цілував мене в губи,
Обплітав ногами,
Обсотував,
Пригортав,
Стискав,
Тулив.
Мокрий пісок Ель-Віскаіно
Налипав на груди
І внутрішній бік стегон
(«Вірш, у якому
багато власних назв і мало географічної достовірності»).
Взаємини двох – це теж подорож, де більше важить шлях, ніж
пункт призначення, який часто так і залишається невідомим. В усіх поезіях
збірки на цю тему – а їх немало – оприявнюється інтимний портрет героїні, де
домінує горда, але вразлива стриманість: біль, тривогу та інші супровідні
почуття кохання сховано за констатаційною інтонацією, лаконічністю, навіть
уникненням виразу переживання, але в такий спосіб енергетична наснаженість
поезії лише підсилюється:
Врятуватися дуже просто.
Не треба читати книжок з психоаналізу
в палітурках з вати.
І не треба шукати відворотного
або приворотного зілля.
Просто підійти упритул.
Щоб риси обличчя, слова, навіть подихи
Розпливлися й злилися в одну
Найжовтішу у світі пляму.
Тоді звільнюся.
Не впізнаю тебе.
Навіть якщо кричатимеш,
махатимеш руками,
проситимеш
сторонніх сказати мені, що
ти вже
чекаєш
на розі.
Однак вважати екзотику, романтику подорожі основною принадою
«Відкритого райдеру» Олени Гусейнової – означає недооцінювати блискучий у
своєму мінімалізмі, вишуканий (повторююсь) у своєму аристократизмі,
інтелектуально-інтелігентний стиль поетеси. Його домінантами є і констатативні
верліброві поетичні пасажі, і мультикультурний хронотоп, і синтез егалітарного
та молодіжного (тріпового) світовідчуття, і тонке переживання ситуації, місця і
часу, і … ще багато іншого.
Опосередковано стосується теми «райдеру» і така суто фемінна
риса її письма, як конкретика речі типу «Якщо у шкіряних рукавичок / відрізати
пальці, / їх можна буде одягати у вересні. / В них можна буде грати на роялі,
продавати пиріжки з чим завгодно» («Галантерейний цикл»). Високе і буденне,
просте й незвичайне, речове й духовне – у поезії О. Гусейнової поряд – як і в
житті… І в цьому теж своя романтика. У поетичному циклі «Смус-аяти», де
розгортається подумковий діалог героїні з Богом, жіноча натура постає саме
такою компліментарною – серед семи речей, які зробила б героїня, «заступаючи»
Бога, поки Той відпочиває, і тепло
замість холоду, і якісний бензин, і подружчин шлюб, і відсутність горя, і
вміння співати, і Київ – місто над морем… І все сприймається однаково важливе.
І так воно, по суті, і є…
А ще відрізняє поезію Олени Гусейнової по-жіночому тонке
відчуття сув’язі часів, коли здається, що змінюються лише імена, а ситуації, їх
наслідки та виконані ролі – ті самі, коли речі є знаками, а знаки – речами.
Коли мої батьки одружувалися –
померла Ліля Брік.
Вона, мабуть, одягла
свою найліпшу сукню
(якусь паризьку),
чорним олівцем домалювала брови,
а червоним – губи,
востаннє подивилася в мале люстерко
– чи не забула нічого
і, згадавши когось зі своїх чоловіків,
а ймовірно, лише сестру,
ковтнула маленьку пігулку –
можливо, навіть синього кольору.
Моя мама в цей час
чекала своєї черги сказати «так»
і назавжди змінити прізвище.
Відганяла від себе мух
у провінційному загсі.
і теж згадувала сестру,
у весільній сукні якої
виходила заміж.
Спекотний день 1978 року – точка перетину двох жіночих доль,
далеких, але цим днем дивовижно поєднаних: долі Л. Брік, що завершилася (або ні
– перейшовши в кращий світ з’єдналася з Маяковським у небесному шлюбі?), і долі
матері героїні, яка брала шлюб земний. І для них обох був позитивно вирішений
вибір – піти самохіть з життя і сказати «так», і думки, що турбували їх у цей
момент, схожі – у кожної про свою сестру. І плаття – важлива складова ритуалу,
матеріалізація жіночності. Але конотації образів цих двох картин парадоксально
(а, може, й ні) переплетені: самогубство зображене як відродження давньої вроди
Брік, як апогей її жіночості й шарму, а весілля асоціюється з вмиранням через
деталі «чекала своєї черги», «змінити назавжди», «відганяла від себе мух».
Згадується архаїчне вірування про шлюб як символічну смерть, бо назавжди
змінюється статус. Але в поезії О. Гусейнової не зовсім про це. Здається, у ній
ідеться про життя, про його парадокси й віражі, про його закономірності й
випадковості, про щось підспудне, що раптом оприявнюється.
Інтрига назви збірки Олени Гусейнової тримається упродовж її
читання. Романтика подорожей, калейдоскоп культур, міст, вражень, ефектів,
валізи й рюкзаки, жіночі сумочки й сукні, ранкова кава й улюблена музика,
стародавня бруківка й безкрая пустеля – такий собі «райдер» поетеси на цих
«відкритих гастролях». Водночас семантика слова «райдер» – рух, пересування,
мотив якого наскрізний у поезіях Гусейнової. У сленговій англійській це слово
має значеннєвий відтінок сексу – будь ласка, маємо в поезіях наліт
інтимно-еротичної тональності. А ще слово «райдер» означає «майстер»,
«найкращий їздок», і в цьому сенсі – без
розчарувань, бо поетична майстерність Олени Гусейнової розворушує серця й кличе
за собою у нескінчений, святковий «тріп».