Про "нашу" Америку та "інші" Чернівці

Нас так довго відділяла від
Америки залізна завіса, що ось уже друге десятиліття українці усіх суспільних
статусів відкривають її і відкрити не можуть. Точніше б сказати, кожен – від
політиків і  журналістів до
пострадянських митців відкриває її на своєму рівні. Нині своє слово мовлять ті,
хто вивчав американське життя на теренах заробітчанства. З’явилися цікаві
документальні і белетристичні  книжки
колишніх гастарбайтерів, в яких своя правда про американське життя і
американців. Серед них викликає цікавість книжка Антоніни Тарасової, яка
нещодавно побачила світ у чернівецькому видавництві «Букрек». Складається вона
з двох окремішніх частин «Дитячий майданчик» та «Дорослі ігри». Героїня першої
частини – своєрідного «щоденника бебісітера» – жінка освічена, мудра, з
культурної родини, знає іноземні мови, як то кажуть, з усього видно, «не
останнього десятка». І загнали її в 
Америку  далеко не туристичні
мотиви, а наші економічно-політичні негаразди на межі двох тисячоліть.
Однак  гордість не дозволяє навіть у  «щоденнику» (таку форму оповіді вибрала
авторка) зізнатися про це колись успішній жінці.  З іншого боку, вона вдячна долі чи випадку,
що їй пощастило потрапити нянею у непогану і порядну американську сім’ю та ще
близьку за ментальністю, яка не так давно сама емігрувала за океан, однак вже
встигла обжитися настільки, що може дозволити собі няньку з пострадянського
простору. Проте хоч як цікаво допитливій українці побачити Новий Світ, хоч як
її тішить можливість непоганого заробітку, від нотаток заробітчанки віє чимраз
відчутнішою гіркотою. По-перше, Новий Світ для неї обмежується кліткою квартири
«нових американців», їхнім життям сімейним та 
дитячим майданчиком, на якому героїня разом з такими ж, як сама,
«бебісітерами» з пострадянських країн вигулює своїх підопічних –
малюків-емігрантів, роззнайомлюється з іншими нянечками. Поступово за їхньою
безтурботністю чи зверхністю вона бачить дрібні й великі проблеми людей, які
стали заручниками нелегального чи напівлегального становища на чужині.
Матеріально та морально залежні від порядності хазяїв, роками позбавлені
можливості бачитися із сім’єю, відсилаючи всі свої заробітки рідним і живучи на
копійки, вони не квапляться розповідати про своє життя, а коли вже зважуються —
їхні оповіді мають присмак приреченості. Америка для цих жінок – не країна
можливостей, не шанс досягти мрій. Це, радше, чистилище, чіплятися за яке кожну
змушує власне родинне пекло – борги, бажання допомогти дорослим дітям. Рідним
можна телефонувати хоч щодня, але ти далеко і безсилий, коли в них починаються
проблеми, і коли помирає найрідніша людина, не можеш навіть прилетіти на
похорон.  Сто років минуло, відколи
Стефаник написав свого «Камінного хреста», для героя якого від’їзд до Канади
був чи не тотожним смерті. Відтоді світ став меншим, комунікації ширшими,
суспільством оволоділа глобалізація, політичній еліті нічого не вартує злітати
на вечерю до Парижа і на кількагодинний шопінг до Лондона. Але наші
співвітчизниці застрягли на чужині, яка не спішить повертатися лицем до
нелегалів, які тужать за батьківщиною. Мимоволі чи спеціально А.Тарасова
відкриває читачеві своїми нехитрими щоденними записами про працю нянечкою
зовсім іншу, «нашу» Америку, до подробиць – через долі своїх «сестер по
заробітчанству». І це  чимале досягнення
авторки-початківки в літературі.

Друга частина, «Дорослі
ігри», – це низка оповідок про буденне, здавалося б, життя пересічних жителів
чернівецької околиці, яку здавен, ще «з часів Франца Йосифа», населяли німецькі
колоністи, а відтак до них долучилися і поляки з румунами, і місцеві українці,
а по війні і росіяни – радянські солдати, за яких повискакували заміж місцеві
красуні. Отакий вийшов незвичний конгломерат, барвиста мішанка людей різних
національностей, які, зберігаючи власну ідентичність, звичаї, культуру і
вірування, змогли жити однією дружною громадою. До честі авторки, вона тонко і
дотепно передає атмосферу життя-буття вулиці Швабської, її жителів.  Цікавою книгу робить  вміння авторки віднайти та розгледіти
вигадливе хитросплетіння доль звичайних собі людей, з якими її зводить випадок:
попутників, перехожих, неблизьких сусідів, колишніх знайомих. Тут і містика, і
любовні «мексиканські пристрасті», і сімейні «скелети у шафі»; маленькі зради,
що руйнують життя, і великі самопожертви, що рятують світ. Деякі оповідання
суто художні, інші тяжіють до публіцистики, як от «Страшний сон за кольоровими
хмарами» та «Мама за угодою»,  герої яких
спонукають авторку до роздумів про трагедію вивезення з України дітей та
неоднозначне ставлення суспільства до сурогатного материнства. Є й кілька суто
біографічних замальовок про цікавих людей, так чи інакше пов’язаних із рідною
Буковиною та Чернівцями – тими старорежимними, зворушливими, різноцвітними, які
поволі відходять у минуле, залишаючи по собі легку ностальгію, світлий смуток,
але, дякуючи Антоніні Тарасовій, усе-таки залишаються назавжди на сторінках її
книжки і в зітханні тих, хто її прочитає.