Про «модний» натуралізм

197

Видавництва «Веселка»,
«Перо», «Грані-Т», «Капелюх», «Ранок», «Країна мрій», «Навчальна книга –
Богдан», «А-ба-ба-га-ла-ма-га» – всі вони пропагують українську дитячу
літературу, випускають у друк цілі серії добрих і світлих книжок. Проте, чи
достатня їхня кількість, аби задовольнити запити сучасного маленького читача?

 Опорою здорового суспільства є, звісно,
молодь. Для того, щоби молодь була освіченою, гуманною і не байдужою до кожного
«Я», слід приділяти велику увагу вихованню дітей – юного покоління, яке, мов
губка, всотує кожне слово мами чи тата у дитинстві. Виховний процес – це не
лекції на тему «що таке добро» і «що таке зло», а звичайні розмови щодня, з
простими для розуміння дитини прикладами; прогулянки на природу, читання
художньої літератури. З давніх-давен нам говорили, що книга – мудрий учитель і
вірний товариш. Вона дає нам відповіді на запитання, які нас турбують, інколи
навіть  кардинально змінює наше життя.
Одначе для того, щоби дитина могла зрозуміти мораль і суть прочитаного, батьки
мають створити гарне підґрунтя. Кажуть, сучасна дитяча література в Україні занепала.
Я не можу з цим погодитися – вона переживає кризу, і не тому, що нема кому
писати, адже в нас є такі прекрасні дитячі письменники, як Всеволод Нестайко,
Ніна Воскресенська, Іван Андрусяк та ін., а тому, що кожен хоче підтримки з
боку своєї держави і не в змозі впоратися самотужки.

Для чого існує дитяча
література? Напевно, для того, щоби допомогти батькам розкрити творчий
потенціал дитини, реалізувати її задуми та ідеї. За допомогою неї відбувається
естетичне виховання, формування повноцінної і ерудованої особистості.

Нещодавно я мала змогу
познайомитися із творами шведської дитячої письменниці Пернілли Стальфельт.
Прочитавши «Книжку про смерть», «Книжку про любов», «Книжку про какашки», я
зрозуміла, що дуже важливим є національне виховання дитини за допомогою книги.
Основи національної культури закладаються в ранньому дитинстві, коли дитина
переймає від людей, які оточують її, мову, традиції, особливості менталітету.
Національному характеру українців притаманні чуйність, чутливість, емоційність,
вразливість, допитливість, працьовитість. Деякі джерела нам розповідають про
те, що на даний час відбувається зближення західноєвропейської культури з
українською. Найбільш суттєвою ознакою зближення називають індивідуалізм як
європейців, так і українців, що закладено в самій ментальності кожної з
культур. Однак хоч які б ми знаходили спільні риси у різних культурах, все одно
кожна з них повинна залишатися автентичною. «Чужому научайтесь і свого не
цурайтесь», колись нам заповідав Шевченко, та чи ж виконали ми це побажання?
Мабуть, що ні. Бо книжки вищезгаданої Пернілли Стальфельт вже перекладені на
російську мову, а отже, є вірогідність їх потрапляння на український ринок. В
юному віці формується естетичне сприйняття світу, усвідомлення прекрасного і
потворного. У даному випадку естетика ілюстрацій, поданих у книжках Пернілли
Стальфельт, бажає бути кращою. Якщо порівняти їх з ілюстраціями, наприклад,
Ганни Осадко чи Владислава Єрка, то перевагу отримає українська книжка. Я не
закликаю виховувати дітей в пуританському стилі, проте занадто відвертий натуралізм,
простота, яка подекуди схожа на дешевий епатаж, як у «Книжці про какашки», не
прийнятна для ще не сформованої психіки дитини, особливо для українського юного
читача. Щоби не траплялося казусів щодо перекладання чи неперекладання тієї чи
іншої книжки, повинні створюватися громадсько-освітянські організації, які б не
тільки вивчали смаки сучасної дитини, а й зважали б на українську ментальність
і своєрідність культури з її загальноприйнятими моральними нормами. Має бути
знову ж таки тісний зв’язок видавництв із державою, і як на мене, це
найболючіше питання. Судячи із ситуації, яку ми зараз спостерігаємо, нікого не
цікавить майбутнє нашої нації. Дитячі письменники і поети намагаються якомога
більше поширювати свої твори, відкривати відділи у бібліотеках, але цього
замало. Потрібна зацікавленість Міністерства культури і туризму, можновладців,
які мають змогу вкладати кошти у розвиток української дитячої літератури.
Заклади освіти, бібліотеки, різноманітні освітні відділення повинні створити
новий курс на оновлення культурно-просвітницької діяльності, створення програм
естетичного виховання; і, найголовніше, держава не має права стояти осторонь
свої дітей, свого майбутнього.

Селище Ємільчине на Житомирщині

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!