Про класика свіжим пером

170

Щойно на полицях українських книгарень з’явився
ошатно виданий томик, що привертає увагу портретом Михайла Коцюбинського на
обкладинці. Що це — біографічний роман чи чергове наукове дослідження про
класика української літератури? Ні те, ні інше, або — і те, й інше. Жанр нової
книжки дозволяє поєднувати елементи різного формату, адже це —
науково-популярна література.

Книжка «І ката і героя він любив» Ярослава
Поліщука, про яку мова, вже викликала значний резонанс. Нерідко вона дивує
своєю незвичністю — назви, структури, змісту, стилю. Це підкреслюють більшість
читачів. У іншому — як звичайно: хтось високо оцінює свіжість образу
Коцюбинського, що постає зі сторінок праці Я. Поліщука, або, навпаки, не
сприймає порушення традиційної композиції літпортрета. Хоч як би там було,
автор змушує переглянути існуючі стереотипи та судження про Коцюбинського, він
предметно доводить модернізм письменника, звертаючись до культурних контекстів
— українського, європейського. А це сприяє оптимістичному переосмисленню
української літератури.

 

 

Ця книжка —
потрібна, серйозна, ділова. Поліщуків Коцюбинський проявляється і в контексті
інтелектуальних та стильових віянь кінця ХІХ та поч. ХХ ст., і в своїй творчій
неповторності. Натуралізм, імпресіонізм та символізм стають у дослідженні і
поня­ттями-орієнтирами в культурній топографії тогочасної Європи, і вимірами, а
то й епізодами художньої еволюції М. Коцюбинського. Аналіз чільних творів —
«Цвіту яблуні», «Інтермеццо», «Сну», «Тіней забутих предків» — дозволяє на
деталях пересвідчитись у переконливості суджень Ярослава Поліщука, його
узагальнень щодо стилю й світогляду письменника. Приналежність Коцюбинського до
загальноєвропейської літературної стихії виразно доводить зіставлення рис його
прози, а теж і окремих творів, з творчістю його сучасників Артура Шніцлера та
Кнута Гамсуна.

Проф. Марко ПАВЛИШИН,

керівник Центру українських студій

ім. Миколи Зерова Університету ім. Джона Монаша
(Monash University), Австралія.        

 

Нова книжка
виконує компенсаторну роль у вітчизняній науці. Попри канонізованість М.
Коцюбинського в українській літературі, останні комплексні дослідження
з’явилися ледь не піввіку тому, а сучасні студії артикулюють вибіркові аспекти
в його спадщині. Автор суттєво розширює та оновлює рецепцію вітчизняного
літературознавства, залучаючи досі не відомі європейські праці.

Особливої уваги
заслуговує мова дослідження: за аналітикою і глибиною розв’язання порушених тут
стратегічних наукових проблем, — творчої еволюції, індивідуального стилю,
поетики імпресіонізму, дилеми традиції та новаторства, підважування
стереотипів, уважних нюансувань мистецьких взаємовпливів та компаративних
зіставлень (Шніцлер, Гамсун) тощо — відчутні симпатії нашого сучасника.     

Ірина БЕСТЮК,

кандидат філологічних наук,

викладач Рівненського державного гуманітарного
університету.

 

Праця Я. Поліщука
сприймається поза усталеною традицією прочитання Михайла Коцюбинського, вона є
спробою нової традиції. Мабуть, уперше письменник постає не як реаліст чи
імпресіоніст, а як комплексне, динамічне явище таланту.

Важлива ця
розвідка передовсім своїм узагальнюючим характером. Її завдання — відновити
тяглість творчих шукань М. Коцюбинського і рецепції письменника. Тож зрозуміло,
що автор розвідки не провадить скрупульозного аналізу всіх творів (частково й
через жанрову специфіку праці), не пише детальної біографії, не засвітлює всіх
проекцій творчості класика в культурно-історичних дискурсах нашого часу. Його
завдання інше — вироблення стрижневої моделі прочитання Коцюбинського. І ця
мета досягнена цілком. Книжку варто сприймати не як підсумок дослідження
класичної спадщини Коцюбинського, а як початок нового етапу її осмислення.     

Роман РОМАНЮК,

студент Національного університету

«Острозька академія».

 

Ярослав Поліщук
своїм дослідженням спонукав мене до розмислів над жанром літературного
портрета. У кожній її частині подано соціально-культурні контексти, не лише
біографію. Вихідна теза дослідження: М. Коцюбинський цікавий, бо не до кінця
пізнаний чи відкритий. Методологія праці спрямована на злам існуючого канону,
вводяться аспекти психології творчості, компаративні паралелі тощо. Еволюцію
творчості письменника пропонується розглядати у дихотомії реалізм/модернізм.
Одне слово, Я. Поліщук руйнує канон літературного портрета але водночас і
пропонує нову його формулу — цікаву, перспективну.

Микола ПАЩЕНКО,

кандидат філологічних наук, доцент

Одеського національного

університету імені І. І. Мечникова.

 

Професор Ярослав
Поліщук запропонував перечитання спадщини автора «Тіней забутих предків» у
біографічному й компаративному аспектах, також у перспективі історії рецепції
всієї його творчості. Ця праця — багатоаспектне осмислення еволюції естетичного
світогляду письменника, викладена дохідливим стилем та приваблива тональністю
спроба висвітлити художню майстерню модерніста. Обминути її годі як вимогливому
спеціалістові, так і студенту, який прагне до контакту з написаними на високому
рівні українськими дослідженнями.

Катажина ҐЛІНЯНОВИЧ,

маґістр україністики, аспірантка

Яґеллонського університету, Краків.

 

Дослідник
поетапно анaлізує художні тексти Коцюбинського в контексті його життєтворчості.
Контекст доби життя і творчого становлення Коцюбинського Ярослав Поліщук
по-новому інтерпретує в контекст доби сучасної, що відкриває нові грані
розуміння і сприйняття феномена автора. Переосмислення основ канонізації творів
письменника, перегляд стереотипів щодо автора і його творінь в процесі входження
і утвердження його в історії вітчизняної літератури з точки зору сучасників (С.
Єфремов, М. Горький) і дослідників нового часу (М. Коцюбинської, С. Павличко)
репрезентує якісно інші сторони художнього трактування текстів, їхню
по-новочасному усвідомлену цінність.

Я. Поліщук часто
акцентує увагу на місці автора в світовому контексті модернізації літератури
кінця ХІХ — поч. ХХ ст., проводячи аналогії з текстами М. Горького, А. Чехова,
Г. Мопассана, прослідковує відлуння ідей Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, що свідчить
про філософізацію і психологізацію, ерудизацію української прози, тобто
виведення її на якісно новий рівень завдяки саме Михайлові Коцюбинському.

Оксана ПУХОНСЬКА,

поетка, студентка Національного

університету «Острозька академія».

 

Справді, Ярослав
Поліщук вибудовує нову стратегію прочитання Михайла Коцюбинського в контексті
нашої національної та європейської культури ХХ ст. Однак зауважте, як делікатно
й доречно він критикує попередників (від С. Єфремова до С. Павличко), як
ненав’яз­ливо та симпатично пропонує власну інтерпретацію класика. Це, можливо,
справляє найбільше враження у книжці. Упевнена, що інтелектуальна відкритість
Я. Поліщука захопить українського читача, прихилить його до цієї неординарної
розвідки.

Ванда ЧАЙКІВСЬКА,

кандидат філологічних наук, доцент

Житомирського педуніверситету ім. Івана Франка.

 

Книжка цікава
перш за все естетичним аспектом: митець осмислюється як творець, згідно з
уявленнями М. Бахтіна та О. Лосєва. Цікавий суб’єктний підхід до Коцюбинського.
Письменник не об’єкт дослідження, як зазвичай буває, а його суб’єкт — в усій
неповторності його естетичних уявлень, в його ліричному талантові. Це абсолютно
новий підхід і до літератури, й до творця «Intermezzo». Я. Поліщук дуже
тактовно досліджує впливи на творчість М. Коцюбинського: названі і російські
письменники, й французькі імпресіоністи. Він переконливо доводить причетність
українського новеліста до світової культури.

 Нонна ШЛЯХОВА,

доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри теорії літератури

та компаративістики

Одеського національного

університету імені І. І. Мечникова.

 

Щиро кажучи, я
був вражений, бо порівняно з попередньою монографією «Із дискурсів та
дискусій», яку я прочитав перед цим, тут кардинально інша манера письма. Од
всуціль інверсійних синтаксем і плюральності висловлювань, що демонструють
авторську розкутість та широту думки, — до легкого, простого стилю цієї книги.

Авторова
рефлексія не пахне претензійним суб’єктивізмом, як у більшості сучасних
літературознавчих праць. Я. Поліщук не накидає власних оцінок. Впадає в око
неприв’язаність до біографічної хронології, натомість акцентування на
«біографії» текстів. Автор уважно простежує естетичну еволюцію М. Коцюбинського
— од традиційно-народницьких оповідань до високої естетичної якості модернізму.
Ярослав Поліщук фактично вписує письменника в контекст європейських літератур,
причому така заявка не надумано-амбіційна, а цілком логічна й закономірна.
Принаймні по прочитанні книги виникає таке враження.

Віктор ІЩЕНКО,

студент Національного університету

«Острозька академія».

 

Ярослав Поліщук,
пишучи про Михайла Коцюбинського, безумовного корифея української артистичної
прози, блискуче відображає магнетичний, принадний, імпульсивний, новаторський
«дух доби» кінця ХІХ — початку ХХ століть. Про те, що ця доба вельми цікава й
таїть чимало несподіванок та відкриттів для дослідників, ми не раз
переконувались. Мабуть, через те й молоді вчені залюбки беруться досліджувати
епоху зламу віків. З’являються цікаві праці про поетів «Молодої музи», про
Ольгу Кобилянську, Олександра Олеся, Михайла Яцкова, Володимира Винниченка
тощо. Книжка Ярослава Поліщука посяде серед них почесне місце.

Надія МОРИКВАС,

редактор інтернет-журналу „Річ” (Львів),

кандидат філологічних наук

www.ri4.lviv.ua      

 

«Очищаючи
українське літературо­знавство від колоніальних нашарувань радянської епохи,
Ярослав Поліщук водночас аналізує суперечливість нових акцентів у потрактуванні
творчості М. Коцюбинського в пострадянський період. Це стосується насамперед
позиції Соломії Павличко, яка у монографії «Дискурс модернізму в українській
літературі» подає М.Коцюбинського як 
«літературного народника», «знавця селянського життя й поклонника Панаса
Мирного». Відтак у свідомості філологічного покоління, що з’явилося після 1991
року, письменник постав ув образі антимодерніста. При тому, що для сучасників
М.Коцюбинського, як пише Я.Поліщук, «його модернізм був чимсь аксіоматичним».
Автор зауважує, як у своїй творчості він плавно перейшов від естетики Панаса
Мирного та Івана Нечуя-Левицького до прози, сформованої на засадах модернізму.
При цьому дослідник пояснює, чому молодші літературознавці після 1991 року
вважали М. Коцюбинського антимодерністом, адже він уникав гострих естетичних
дискусій між літературними поколіннями. Але уникаючи дискусій, письменник був
одним із головних адептів українського модернізму.

Катерина СКОРИК,

учениця 11 класу,
м. Київ

Українська
літературна газета. —

2010. — Лютий.

https://www.litgazeta.com.ua/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!