Мирослав Даніш, Микола Неврлий: Іван Франко. Життя і
творчість (1856-1916), Пряшів 2009, стр. 334.
(Miroslav Dani?, Mikul?? Nevrl?: Ivan Franko. ?ivot a dielo
(1856-1916), Pre?ov 2009, str. 334).
Про життя і творчість видатного українського письменника,
вченого і громадсько-політичного діяча
Івана Франка на Словаччині в минулому столітті вийшло друком кілька
цікавих статей. Насамперед, треба згадати збірник наукових праць словацькою
мовою під назвою „З історії чехословацько-українських відносин“
(Братіслава, 1957). Перекладений і
доповнений ще двома науковими статтями,
цей збірник під назвою „Зв’язки Івана Франка з чехами та
словаками“ згодом видано на Словаччині також українською мовою. Звісно, ці
дослідження несуть ідеологічний відбиток тодішньої доби. Нині цей тягар, на
щастя, знято, що дуже корисно проявилося на концепції і змісті обговорюваної
тут вартісної монографії, котру видано у Пряшеві наприкінці минулого року
словацькою мовою.
Як пише у вступному слові академік НАН України Іван Дзюба, в
цій праці з належною ерудицією „поєднується хронологічно поданий життєпис
великого українця Івана Франка з докладною історичною аналізою важливих мотивів
його літературної й наукової творчості, з особливим акцентом на
суспільно-політичні, культурні й економічні активи цього визначного
письменника“.
Авторами монографії є
– Нестор чеської та словацької україністики, дійсний член НАН України Микола
Неврлий (народжений в рік смерті І. Франка) та
словацький історик молодшого покоління Мирослав Даніш. Ступінь кандидата
історичних наук М. Даніш здобув після захисту дисертації на історичному
факультеті КНУ ім. Тараса Шевченка 1989 року. Від 1995 р. М. Даніш керує
кафедрою загальної історії філософського факультету університету Я. Коменського
в Братіславі. Викладає історію країн Східної Європи, зокрема історію України та
Росії.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зміст книги міститься в
12 розділах. В першому подано історичне тло Галичини за життя Івана
Франка. У наступних чотирьох розділах
автори розглядають період формування
його світогляду, діяльність – у радикальних гуртках і партії, позитивний відгук
І. Франка на ідеали і думки (не
марксистського) соціалізму, що найбільшою мірою спричинилося до трьох його ув’язнень.
Окремо виділено в монографії багатогранний віденський період
діяльності Франка (1892 – 1894); його
тамтешні студії, високу оцінку наукової ерудиції вченого з боку професорів. На той час Франко інтенсивно співпрацював з
низкою віденських часописів та познайомився в австрійській столиці з визначними
особистостями, наприклад, з єврейським діячем і теоретиком сіонізму Т.
Герцелем, австрійськими соціал-демократами
– братами Адлерами, видатним чеським філософом і політиком Т. Масариком,
словацьким студентським діячем, котрий згодом став знаним політиком, П. Благом
та іншими. В окремому розділі автори праці розглянули період
вершин творчості Франка, що припав на останню декаду ХІХ та перші роки ХХ
століття. В цьому контексті окремо, і дуже доречно, потрактовано історію та появу на світ поеми „Мойсей“.
Зауважимо, що в липні 2010 року минуло сто п’ять років від написання цього
геніального твору. Словацькі автори книги нагадують, що „Пролог“ до поеми
„Мойсей“ перекладено на 30 світових мов.
Зрештою, сам І. Франко вважав цей свій твір
синтезом усієї своєї поетичної творчості.
Попри два вартісні розділи на теми, що за часів
комуністичного режиму, як правило, не
розроблялися і замовчувалися – про жінок у житті І. Франка та „Євреї і
єврейське питання“, які додатково „олюднюють“
Франка – вченого й письменника, найважливішими, з точки зору словацького
читача, є розділи: „Прага, чеська культура та слов’янська програма“ та „Іван
Франко та словаки“. В них детально представлено все те, що повинен знати
словацький (та чеський) читач про цього українського велетня духа, про його
зв’язки з чехами та словаками.
Загальновідомо, що Франко уважно стежив за подіями в цілому
слов’янському світі. Тому він цікавився і
долею словаків. Уже у віці 20-ти років він висловився, що „словаки є
одним із найцікавіших народів усього слов’янського світу, зокрема з точки зору
свого історичного розвитку та характеру. Позбавлені незалежності, вони багато
століть терпіли й терплять важкий утиск (не так фізичний, як моральний) своїх сусідів мадярів. «Словак не
людина» – мовить угорське прислів’я, а воно вказує на спосіб, як з цим убогим
народом обходяться від прадавних часів. Щойно в новіші часи словаки
пробуджуються до свого духовного життя і почали працювати над вдосконаленням своєї самобутньої літератури“(cтор.250).
Про словаків згадав І. Франко і 1888 року на сторінках польського часопису
„Kurjer Lwowski“ з нагоди засідання львівського Слов’янського гуртка, на якому
прозвучала спеціальна доповідь про словаків. Чимало уваги він приділив ідеям
слов’янського єднання Яна Коллара.
На початку ХХ століття почали з’являтися на світ твори
Франка, перекладені словацькою мовою, а
1909 р. в селі Надлак у Румунії, заселеним вихідцями зі Словаччини,
показано навіть виставу Франка „Украдене щастя“. Її підготував визначний
словацький драматург Йозеф Грегор Тайовський.
Переклад на словацьку мову „Прологу“ до поеми „Мойсей“ було
досі здійснено 4 рази. Автори монографії найвище оцінюють художній рівень
перекладу з-під пера Любомира Фелдека.
Відомості про творчість І. Франка проникали на Словаччину
посередництвом Чехії, де його творчість була досить добре відома вже на початку
90-х років ХІХ ст. Сам Франко дуже уважно вивчав суспільно-політичні й
культурні процеси чеського життя. Не раз вказував чехам на їхнє безкритичне русофільство
та нерозуміння ними казенного російського слов’янофільства. Автори слушно
наголошують, що Іван Якович високо цінував чеського письменника, громадського
діяча і редактора К.Г. Боровського і зазначають, що у Галичині Франко зіграв
подібну роль, як Боровський у Чехії. Після знайомства у Відні з Т. Масариком
останній надіслав Франкові свою працю про К.Г. Боровського. Відтак Франко віддячив тим, що надіслав Масарику свій переклад вибраних
поезій К.Г. Боровського, виданих у Львові 1901р.
Іван Франко познайомився і листувався з чеським етнографом
Ф. Ржегоржем, котрий жив неподалік Львова і присвятився виключно вивченню
української етнографії. Через Ржегоржа Франко отримав запрошення співпрацювати
з чеською енциклопедією „Оттув научни словнік“.
У травні 1891 він був учасником з’їзду прогресивної чеської
молоді „Омладіна“. Вдруге І. Франко побував у Празі весною 1895 р. з нагоди
етнографічної чехословацької виставки.
Тривала дружба і співпраця зв’язувала І. Франка з
основоположником і довголітнім головним редактором чеського місячника „Словански пржеглед“
Адольфом Черним. Заснований 1898 року, цей празький часопис і досі залишається
науковим, понадпартійним i дуже авторитетним журналом усього слов’янського
світу. В ньому Франко багато публікувався, писав зокрема про творчість
українських письменників. Востаннє –
1900 року він оприлюднив у ньому статтю „До історії чесько-русинської
(української) взаїмності“.
Разом з тим, переписка між А. Черним та І. Франком тривала й
далі.
Авторам
словацькомовної монографії якось уникло, що 1910 р. А. Черни шукав
можливості видати чеською мовою „Нарис історії українсько-руської літератури“
Івана Яковича. В листі до І. Франка від 12 листопада 1910 р. Черни писав,що
„переклад міг би зробити пан Бочковський, празький кореспондент (київської)
„Ради“. При цьому автор листа зазначає, що для журналу праця занадто довга і
просить І. Франка: „Коли б Ви могли для мого часопису продиктувати якусь
коротшу працю, я був би Вам дуже вдячний“ (М. Мольнар, „Три невідомі листи
Івана Франка до Адольфа Черного“, журнал
„Дружно вперед“, ч. 7, Пряшів 1986, стр. 20-22). На той час вже важко хворий редактор журналу
„Словански пржеглед“ А. Черни не був у
стані реалізувати своє (та й І. Франка)
бажання.
Спробуймо підбити підсумки.
Словацькомовна монографія про життя і творчість Івана Франка – результат
скрупульозної праці двох ерyдованих братіславських учених – літературознавця
та історика. Аналіз творчості Каменяра й історичне тло його доби, розуміння Франком
історичних процесів поєднано в одну
цілість.
На особливу увагу заслуговує також висока редакторська та
видавнича культура книги, іменний реєстр, коротке резюме чотирма мовами,
старанно дібрані понад 50 ілюстрацій та тверда палітурка.
Ряшів, Словаччина.