Не наші чесноти, а наші помилки роблять з нас людину, бо той, хто не робить помилок, загалом то, й не працює.
Один `недолік` батька історії Геродота при перекладі з української мови на грецьку, вартий бути увічнений в підручниках історії і в краєзнавчих студіях чималого числа шкіл і музеїв в Подністров’ї, як ось Яремче, Мукачеве, Стрий, Великий Березний, Песергінум (Виноградове), Авратин, Могилів-Подільський та інші назви, які зберігають значення невтомної, праці Стрибога, бога вітрів, морів і океану. Індоєвропейське “strie” /stri/ в імені бога Місяця має значення “бути невтомним”, як і англійська основа “fag” (в імені бога – Фагімасад), або ж “tough” (у варіанті написання імені – Тагімасад), як поясненнях імені бога вітрів у Геродота. Назва містечка “Авратин” утворена від латині “aura”, або від грецького слова “αυρα” (читається “avra”) – “вітер” (повітря), а сама назва цього поселення має значення “Вітрило”, “Парус”. В старожитній українській мові “парус” називався “ярмо” (козацька лексика, поетично). Але образ ярма в легенді стосується характеристики Стрибога як “невтомного” (нетрудного), працюючого до виснаження “Страдича” і ярма, як символу невтомної праці. І, звісно, надністрянського владики тієї доби (і в наступні сторіччя).
А відтак звернімо нашу увагу на переклад в “Історії” батька історії Геродота (книга IV “Мельпомена”, § 5) речення про золоті предмети, які були даровані нашим предкам небесами: плуг (αρατρον), ярмо (ζυγον), сокира (σαγαριν) і чаша (φυαλην). Так і такі назви записані в “Історії” Геродота. Нашу увагу варто привернути до назви “ярмо”, оскільки символіка назви ярма багатозначна і не обмежується образом одного предмету. Геродот, або його переписувачі не зазначили того очевидного факту, що “золоті предмети” в народній уяві творить Семизір’я Провідної зорі, а символіка ярма й нині різнопланова. Так, грецьке “ζυγον” можна передати значеннями слова “αναγκη” – необхідність, потреба, примус, або доля, причина (необхідна), споріднення, узи (братства). Символіка “ярма” ще з давна увійшла в іменослов церкви – звідси прізвища, імена та назви в Україні (Яромчук, Ярема, Ярмолинці). За всіма ознаками ярмо дісталося наддністрянському (галицькому) владиці, тому що Дністер – ріка Стрибога-Посейдона), як символу невтомної праці. Наразі, погляньмо на мапу України.
На пам’ять нащадкам про небесні дарунки в Україні відповідно названі ріки: Оскол (σαγριν – оскордь, бердиш, бойова сокира), Саксагань (αρατρον – плуг, соха), Збруч (ακατιων – вітрильник, парус) і Сян (φυαλην – корець, чара), при тому, що біля русла рік назви золотих предметів записані у топонімах. Так, побіля Сяну збережена назва “Чашин”, Білгород і Старобільськ зберігають значення “сокира”, “бердищ”, Кривий Ріг – значення “соха-плуг”, а Авратин – вітрильний, парусний; назви Збруч, Збриж (бріз) – характеристики вітру на моріі, Сатанів – характер вітру, Іване Пусте, Ewa/ne/ Puste – вічне дихання – вітер, якби, “Богодухів”, Могилів-Подільський (грецьке “μογεω” – трудитися, страждати, “μογις” – напружена праця).
При перекладі легенди “скіфів” про золоті предмети, зокрема й назви “ярмо” на грецьку мову Геродот, звісно, не схибив. Замість того, щоб записати назву “парус- ярмо” грецькою мовою “ακατιον”, Геродот вжив назву “ζυγον” – ярмо для волів. Символіка ярма розмаїта. “Ярмо” також коромисло, вага, середня лавка для гребців на човні, перше, найвище місце в державі. Тому й в іменах “скіфських” правителів символіка “ярма” присутня в іменах “Октамасад” (тут у добу Геродота: “Історія”, кн. IV, § 76), або ж.в імені “Октар” (дядько Аттіли). Основу цих імен становить шведське слово “ok”, яке має значення “ярмо”, а друга частина імені вжита від карійського (валлійського) слова “mas” – бог (ім’я Октамасад означає “Слуга Божий” (при владі). Ім’я “Октар” – Ярмовий, але санскрит “tar” (небесна зірка, яка вказує шлях) передають образ пастиря народу (тут же назва гори “Говерла”, присвячена Провідній зорі). Семизір’я Провідної зорі творить уяву названих золотих предметів: сокири, плуга, ярма і чари (чара – символ релігії і відродження). Отож, кожен з чотирьох золотих предметів мав свого господаря (синів Таргітая), за іменами яких називалися роди: паралати (родимичі), катіари (січовики-бердичі), траспії (буковинці – за назвою небесної Одигітрії, атрибут якої – дорожній бич, бук), авхати (слави).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Цікаво, що на Певтінгеровій мапі, виготовленій на основі свідчень I сторіччя нової доби (мапа зберігається у Віденській бібліотеці), ріка Дністер названа “Агалінгус” – “Ведучий паруси” – Вітрило, або Стрибог (λινο-πορος – дмучий в паруси). Назва “Дністер” (санскрит “nistara” – суворий, перевізник), як і назва міста “Галич”, має значення “гнівний” (санскрит “gali” – докоряючий, лаючий, як у прізвищах “Корибут”, або “Кориятович” – синоніми імені “Щек”).
Отже, аберація Геродота при перекладі на грецьку мову українського слова “ярмо” як “кормига”, осяйніша різних чеснот академіків, бо дає поштовх до роздумів, в усякому випадку, при прочитанні “Історії” Геродота та розуміння її значення для української історії і української мови. Бо ж, якщо сучасний історик чи лінгвіст знають про той факт, що прадавня “скіфська” легенда про “золоті предмети” існує на географічній мапі України та в іменах історичних діячів України-Русі (Октамасад, Октар, Оскольд, Аскольд), то хіба міг Геродот припуститися “помилки” в перекладі назви “ярмо”, у тому числі, у значенні як “тягар влади, обов’язки правителя – важка, невтомна праця”, наприклад, рангу Осмомисла Галицького Ярослава, як про його невтомну працю написав автор “Слова о полку Ігоревім”!?
Оксентій Онопенко
Відень, Австрія