Премії

Нагородження (присудження!) літературних (навіть державних!) премій залишається загадкою для багатьох людей. Навіть для тих, хто «вариться» в навкололітературному середовищі і нібито «знає все»…
(Зате достеменно знаємо, чим закінчилося «присудження» премії Григору Тютюннику).
У 70-ті роки минулого століття великого розголосу та слави принесла повість «Прощание с Матёрой» Валентину Распутіну: тут і Державна премія СРСР, а пізніше і Герой Соціалістичної праці.
Після виходу «Свята останнього млива» українського письменника Феодосія Рогового у 1982 році (писаний раніше «Прощання…») наші доморощені «козачки», мабуть, вирішили, що потрібно і їм щось таке зробити: спочатку пустили «слушок» про подібність роману «Свято…» із повістю В.Распутіна, а потім і заходилися «опреміювати»…
Та не були б «наші» самі собою, коли б не додали свого «аромату» тій справі.
«Київ, 14 січня 1988 р.
Шановний Феодосій Кирилович!
Ви знаєте моє ставлення до Вас. Через те саме я пишу Вам листа. Сталася прикрість. Оргсекретаріат не одіслав вчасно на Вас подання в Комітет по преміях. Лихий недогляд.
А там потрібно чималу кількість матеріалів. Зокрема рецензії республіканської і союзної преси.
А може, думаю, це й не на лихо. Подання ми надішлемо на розгляд наступного року. І підіпремо його статтями та рецензіями. Ми їх організуємо. І проведемо ряд інших акцій, зокрема в Києві.
Ще раз хочу засвідчити, що ми всі Вас шануємо і любимо.
З повагою і дружнім вітанням Ю.М.
П.С. На жаль це сталось ще й через те, що мене всю осінь не було в Києві: Чехословаччина, Узбекістан, Таджикістан…».
Чи не для певності подібна «акція» була пророблена двічі (премії, звичайно, Ф.Роговому не «присудили» і наступного разу, зате відібрали у письменника ще кілька років життя (дай Боже «преміювальникам» доброго здоров’я до ста років!).
Щось подібне, очевидно, затівалось і з Шевченківською премією.
«Доброго дня, дорогий Феодосію Кириловичу, кланяюся!
І злюся сам, і ковтаю як отруту усвідомлення, що світ наш від нас, стовпів до старців – продажний, угодницький, лукавий. Він і правди не вбив і не повісив лише тому, що в неї нема ні голови, ні шиї – безтілеса. А так уграли б її з радістю що з того, що з того боку, аби не каламутила світлих голів угодовницьких.
Написав я листа О.Т.Гончареві. Просив про справедливість, нагадував, що колись він у приватній розмові дуже хвалив «Свято останнього млива» (хоч насправді – це я йому хвалив, а чи він читав тоді – не знаю). Розказав увесь Ваш мученицький шлях, усі заслуги. Пішов лист, минуло з десяток днів. А це почув я, що він наголосив Ю.М.: треба дати Л. і М. Про Рогового – ані слова!!! (А сьогодні ж комітет). Ну, Л. зрозуміло за що, заслужив заплічним ударом по Борисові, таки ж достойна премії робота, бо як поет – не тягне! А  М.?
Отож, отож… Щоправда, Борис сказав: «За Рогового будем воювать!». Тільки, скільки в нього сил тепер, коли спеціально усунули його, аби не заважав вершити свої «домашні» задуми на всенародних масштабах. Тут О.Т. їх звичайно влаштує.
Що я зробив? Переговорив з кількома людьми, написав статтю в «Літ.Укр» (домовилися в останні дні, бо хтось раніше обіцяв та відмовився). І оце жду, як віл обуха. До кінця – не ждатиму. Кину листа, а там буде видно.
Обіймаю. На всяк випадок – не печальтесь. Результат лише покаже, якої ми правди добилися. А премія…
Обіймаю. М.Ш.
П.С. А ввечері зателефонував Б.І. Радісний, каже Світлані: «А хай устане (я хворів) я йому підніму тонус». І сповістив, що Роговому Феодосію Кириловичу, автору безсмертних романів, людині і письменникові, який найпринадливіше у світі написав найбільше жіночих образів, присуджено!.. А далі – за текстом… …вітаю Вас із заслуженою і вистражданою Шевченківською премією. Шкода, що її вже отримало чимало недостойних людей. Але хай, до його імені г… не пристає.
Щастя, здоров’я і тв. успіхів – Ваш М.Ш.».
…У 1992 році (через десять років після виходу книги і двадцять після написання) премію імені Т.Г.Шевченка за той же роман «Свято останнього млива» (доточивши романом «Поруки для батька») Феодосію Роговому «присудили».
У травні того ж року він помер на 67-му році життя…
(Для допитливих: грошова частка Шевченківської премії у 1992 році була  10 тисяч на двох (тоді придумали таке ось «ноу-хау») – Ф.Роговому разом із В.Дроздом).
У 1993 році цієї суми ледве вистачило на цементний надгробок на могилу письменника.
(Хто пам’ятає ті роки – підтвердить).
…Шановні пошукачі премій! Остерігайтесь їх, коли хочете потішитися онуками-правнуками, пам’ятаючи про «первинне» у цьому Світі.
03.01.2015
 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал