Відкритий лист
Миколі Сингаївському
Пане Миколо,
я дуже люблю
чорнобривці, їхній терпкий гіркуватий дух. А ще я дуже люблю пісню про
чорнобривці, які насіяла мати, написані на слова Миколи Сингаївського, тому так
важко і гірко писати мені цього листа.
Поет, знаний
пісняр… Невже цього замало? Хочеться інших шат? Прославитись як перекладач? Чом
би й ні! Таж того красного письменства по всіх світах стане на всіх. Шукай!
Тлумач! Роби добру справу! Лише не кради зроблене іншим, вистраждане, виболіле,
яке пройшло крізь Серце іншої людини. Украв. Зганьбив своє ім’я. Гріха не
побоявся. Може, мати не застерігала, як сіяла чорнобривці навесні?! Може,
забув, бо ж давно було?! Може, хтось ману напустив?!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Не вірите?
Відкрийте книжку Георгія Бабійчука та Миколи Сингаївського «Поезія кольору і
слова. Автомонографія.– К.: « Double K Studio / Ватерпас Прінт» , 2008.– 176 с.
і познайомтесь із «перекладацьким»
доробком Миколи Сингаївського – «Роберт Бернс у перекладі Миколи Сингаївського»
. Читаємо :
НЕХАЙ І ХОЛОД, І ВІТРИ
Нехай і холод, і
вітри,
І грім з дощем,
І сніг з дощем,
–
Я від негоди
захищу
Тебе плащем,
Своїм плащем.
Нехай і горе, і
біда,
І море тьми
І гори тьми, –
Я від негоди
заступлю
Тебе грудьми,
Тебе грудьми.
Нехай я буду
жебраком
В чужім краю,
Жахнім краю
З тобою буде
скрізь мені,
Як у раю,
Як у раю.
Нехай я стану
владарем
На цілий світ,
На білий світ, –
В моїй короні
будеш ти,
Мов дивоцвіт,
Мов самоцвіт.
Відчуваєте щось
до болю знайоме, відоме всім у натхненному виконанні «Піккардійської терції»?
От тільки всім відомо, що автор перекладу – Микола Лукаш, геніальний
український перекладач з багатьох мов! Проте у Георгія Бабійчука своє ставлення
до перекладацького доробку Василя Мисика та Миколи Лукаша – «На превеликий
жаль, рівень цих перекладів аж ніяк не дотягує до перекладів Маршака» –
поблажливо, не наводячи жодного доказу, не кажучи вже про глибокий аналіз
перекладів, пише автор книжки «Поезія кольору і слова» на сторінці 126. Цитую далі – «Найбільш досконалим перекладом Р.Бернса
українською мовою, на мою думку, є переклади сучасного українського поета
Миколи Сингаївського …» (с.126) , а далі наводиться як приклад уривок з
«перекладу» «Нехай і холод, і вітри». Після цього лунає безапеляційний
висновок: « За своєю співучістю переклади Сингаївського українською мовою не
поступаються перекладам С.Маршака і за змістом ближче до оригіналу» (с.126).
Мабуть, саме для
«наближення до оригіналу» Ви, Миколо Сингаївський, змінюєте лише декілька слів
у перекладі, що належить перу Миколи Лукаша. Порівняйте у Лукаша –
НЕХАЙ І ХОЛОД, І ВІТРИ
Нехай і холод, і
вітри,
І сніг з дощем,
і сніг з дощем, –
Я від негоди
захищу
Тебе плащем,
тебе плащем.
Нехай і горе, і
біда,
І море тьми, і
море тьми –
Я від негоди
заслоню
Тебе грудьми,
тебе грудьми.
Нехай я буду
злидарем
В чужім краю,
сумнім краю –
З тобою буде
скрізь мені,
Як у раю, як у
раю.
Нехай я стану
владарем
На цілий
світ, на цілий світ –
В моїй короні
будеш ти,
Як самоцвіт, як
самоцвіт.
Одного вірша
здалося замало! Чому б не позичити ще!? Хоча б такого
ОЙ ДОВГА НІЧ, СМУТНАЯ НІЧ
Ой довга ніч,
смутная ніч –
Нема мого
кохання,
Нема очам моїм
спання
Із вечора до
рання.
Нема очам моїм
спання
Із вечора до
рання.
Ой де ти спиш,
про що ти сниш,
Далекеє кохання?
Чи чуєш ти в цю
темну ніч
Тяжке моє
зітхання?
Чи чуєш ти в цю
темну ніч
Тяжке моє
зітхання?
Як час минувсь –
і не змигнувсь:
Лицяння –
женихання…
Тепер
помалу-малу йде –
Нема мого
кохання!
Тепер
помалу-малу йде –
Нема мого
кохання!
І з’являється
новий «переклад» Миколи Сингаївського –
ОЙ ДОВГА НІЧ, НЕСТЕРПНА НІЧ
Ой довга ніч,
нестерпна ніч –
Без любощів,
кохання,
Очей, здається,
не зімкну,
Вдивляюсь до
світання.
Либонь, і
хвильки не засну
Із вечора до
рання.
Згадаю знов,
спитаю знов, –
Де бродиш ти,
кохання?
В жагучу ніч
летить навстріч
Моє терпке
жадання.
Тож цілу ніч
тобі навстріч
Летить моє
жадання.
Минає час – і
місяць згас,
Тремтить зоря
остання.
Та знов запитую
крізь ніч,
Де бродиш ти,
кохання?
Лиш чує стомлена
душа –
В дорозі десь
кохання!
( с.127)
Цей віршований
текст можна було б назвати переспівом, який дуже віддалено нагадує оригінал,
якби це не було переспівом перекладу Миколи Лукаша:
HOW LONG AND
DREARY IS THE NIGHT
How long and
dreary is the night,
When I am frae
my dearie!
I sleepless lie
frae e’en to morn,
Tho I were ne’er
sae weary:
I sleepless lie
frae e’en to morn,
Tho I were ne’er
sae weary!
When I think on
the happy days
I spent wi you,
my dearie:
And now what
lands between us lie,
How can I be but
eerie?
And now what
lands between us lie,
How can I be but
eerie?
How slow ye
move, ye heavy hours,
As ye were wae
and weary!
It was na sae –
ye glinted by,
When I was wi my
dearie!
It was na sae –
ye glinted by,
When I was wi my
dearie!
Поезія Роберта
Бернза – це завжди щемлива пронизлива щирість, геніальна довершеність образу,
стриманість у виборі художніх засобів, а не самовдоволене поверхове римування,
яке постало з-під пера Миколи Сингаївського, де замість глибокого почуття – псевдоромантична
поза.
Сподіваюсь, у
Вас більше не виникне бажання видавати позичене за своє, а на дозвіллі можете
почитати поезію Роберта Бернза
українською мовою в перекладі
тих, для кого долучитись до творчості великого Шотландського Барда – велика
честь – Роберт Бернз Вибране; упоряд.: П.Кормило,
Г.Дика.– К.: Богдана, 2010. – 296 с
Шкода, що пісню
про насіяні мамою чорнобривці я вже ніколи не зможу слухати, а справжні
чорнобривці любитиму як і раніше, любитиму Шотландію, її гордий і волелюбний
народ і її Великого Барда – Роберта Бернза.
P.S. При нагоді можете почитати і біографію
Роберта Бернза. Не вчився він у гімназії. А пам’ятник, біля якого
сфотографувався Георгій Бабійчук, насправді встановлений Роберту Фергюсону,
чудовому поету, який пішов із життя зовсім молодим і похований на цвинтарі
Канонгейт, біля якого і встановлено цей пам’ятник.