У Києві презентовано книжку Олександра Балабка «Київ,
Іринінська, Лифарям…»
Нещодавно, під час роботи Восьмої Київської міжнародної
книжкової виставки-ярмарку, було представлено видану у чернівецькому
видавництві «Букрек» повість Олександра Балабка «Київ, Іринінська,
Лифарям…». Крім того, в Національному
музеї історії України відбулася урочиста передача представленого на тимчасовій
виставці архіву Сергія Лифаря (над ним три роки працював О. Балабко) його власницею, кандидатом мистецтвознавства
Наталією Асєєвою. Листівки, знімки, особисті речі видатного танцівника і його
родини відтепер експонуватимуться разом з великою експозицією «Серж Лифар.
Життя для танцю» із 1365 предметів,
переданих українській державі вдовою митця, графинею Інгою Лізою
Алефельдт-Лорвіг.
Віднині в окремій вітрині буде представлено всі книжки,
пов’язані з Лифарем, випущені за роки незалежності України – від його спогадів до книжок доктора
мистецтвознавства Юрія Станішевського і О. Балабка. Про це подбав сам
письменник, окрім цього, подарувавши музею й придбану у книгарні Гранд-Опера в
Парижі розкішну ілюстровану монографію про Сергія Лифаря, видану у Франції до
100-річчя митця. О.Балабко, виступаючи на цій церемонії, сказав, що почувається
щасливим, оскільки кожен автор може лише мріяти, що не лише саму його книжку,
яка торує шлях до читача, представлено в цьому престижному музейному закладі, а
й всі її складові.
Генеральний
директор музею Сергій Чайковський надав слово народному артистові України
Олександрові Биструшкіну, який того ж дня блискуче провів відкриття книжкової виставки. І це не випадково. Адже,
як розповів митець і багатолітній очільник управління культури столиці, все
почалося з того, як він ще 1993 року прочитав у газеті «Известия» про киянина
Сержа Лифаря як видатного «російського танцівника і балетмейстера». Тож
звернувся за поясненням до відомого знавця балетного мистецтва, професора Ю. Станішевського. І відтоді
Биструшкін та Станішевський заходилися ініціювати у Києві кроки щодо увічнення пам’яті видатного
українця і повернення його імені на батьківщину. Вони знайшли розуміння спершу у
київського міського голови Л. Косаківського, а потім у його наступника О. Омельченка. Було
запроваджено конкурси артистів балету імені Сергія Лифаря у Києві (нині цю
ініціативу перейняв Донецьк); балетні фестивалі «Серж Лифар де ля данс»; на стіні будинку гімназії, де навчався Лифар,
було відкрито меморіальну дошку; муніципальну академію танцю назвали його ім’ям. А 2003 року за кошти
київської громади у швейцарській
Лозанні, з якою пов’язані останні роки життя Лифаря, на березі
Женевського озера, йому було встановлено пам’ятник роботи відомого українського
скульптора В. Чепелика.
Після підписання акту про передачу архіву відбулася ще не
бачена в музеї подія. Директор Київської муніципальної української академії
танцю імені Сергія Лифаря А. Лягущенко прийшов
сюди зі своїми вихованцями – студентами
третього курсу відділення класичної хореографії А. Родіною і О. Свердликом, які
виконали адажіо з балету французького композитора Е.Лало «Сюїта в білому», поставленого у Гранд Опера
самим Лифарем.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Можливо, незабаром ми побачимо їхні імена серед переможців
конкурсів артистів балету імені Сержа Лифаря. До речі, першим їхнім
режисером був колишній міністр культури
України В. Вовкун, який також у ці дні не залишився осторонь Лифаріади: під час
автограф-сесії О. Балабка біля стенду видавництва він, придбавши книжку,
попросив підписати її саме як першому режисерові балетних конкурсів імені Сержа
Лифаря.