Професору Володимиру Пащенку
Шановний Володимире Михайловичу!
Почав нове ознайомлення з Вашою творчістю з «Катарсису», яким відкривається книга «Ословлене», 2022 року видання.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Потужний філософський заряд, помножений на стереоскопічне бачення світу, біль за свою країну та її майбутнє не залишає байдужим. Цілком солідарний з Вашими словами, що війна – трагічна спонука очищення достойних від скверни.
Ви органічно солідаризуєтесь з Володимиром Вернадським – фундатором нашої Академії наук тому, що людство стало новою геологічною силою. На жаль, ця сила, як ми бачимо, часто стає руйнівною.
Поетичні тексти, де яскраво висвітлені українські персонажі, справляють гарне враження, хоча, інколи вони грішать декларативністю.
У циклі «Мандрівники» є немало образних знахідок, освітлених духовним зором.
Упадуть достиглі зорі
світлячками у траву,
закипить на вітрі море,
вигне бухточку-брову…
Приваблює особливу увагу Ваша «Негошіана». Це історико-художнє полотно вирізняється на тлі нашої епічної поезії нерозривним зв’язком історичного начала, опроміненого позитивною радіацією поетичного чуття. Такі екскурси в історію на духовну сутність сусідніх дружніх країн роблять велику справу для світового поступу нашої культури, увиразнення її місця на культурній мапі Європи. Обдарування художника збагачує Ваші поетичні й прозові твори неповторним колоритом, сув’яззю словесного й колористичного малюнка. Мені приємно згадати, що Вашу «Негошіану» високо оцінили такі авторитетні вчені й поети, як Юрій Барабаш і Володимир Базилевський.
На особливу увагу заслуговують Ваші наукові твори «Атрибутивне наукознавство». По суті це один з нових напрямів про атрибути науки, як Ви пам’ятаєте, ген коли, а саме, з подарованої Вами у 2018 році книги «Вербальні наукові субмови. Атрибутивне наукознавство», яка мене особливо зацікавила. Згодом, у 2021 році, Ви передали мені свою монографію «Атрибутивне наукознавство», яка розширила і поглибила моє сприйняття Вами започаткованої нової галузі науки про науку.
Важливо вже є те, що це новітнє наукове пізнання, зміст якого відображається через атрибутивне наукознавство і отримало практичне наповнення завдяки здійсненню Вами колосального об’єму обґрунтувань і доведень, що вербальна наукова мова, за Вашим визначенням «об’єктна сутність вербальна наукова мова», становить єдність двох взаємодоповнюючих субмов. Та про Вашу ґрунтовну дослідницьку працю над обґрунтуванням необхідності вирізнення двох відмінних між собою вербальних наукових субмов чи не найкраще висловився професор Ігор Михайлин, передчасний відхід якого за межі земного життя я болісно сприйняв. Тому, вважаю, слід було б опублікувати і Ваше інтерв’ю «Про потребу точності образного й науково-освітнього слова» і статтю професора Ігоря Михайлина «Вербальна мова науки й атрибутивне наукознавство».
Якщо Аристотель говорив, що добрий план – половина діла, то ретроспекція Вашої книги-монографії на дві вербальні наукові субмови вияскравлює нові перспективи наукового пізнання.
Приваблює Ваш погляд на те, що поезія й наука – два крила пізнання світу. У цьому плані особливого значення набуває образне сприйняття дійсності, адже образ – це синтезоване пізнання світу. Мабуть, тому для машинізованого розуму недоступне образне мислення.
Загалом Ваша творчість – сув’язь наукового та образно-художнього сприйняття світу, цим вона вигідно вирізняється на фоні філологічних вправ деяких сучасних «модерністів», які брак інтелектуального начала приховують селевим потоком слововиверження.
На мою думку, Ваш плідний творчий пошук на нових шляхах утвердження українського слова – це приклад, гідний наслідування, осмислення й творчого осягнення.
Микола Жулинський