«Поховайте мене в Теліжинцях – там ніколи я не помру»

466

ПАМ’ЯТІ  ІВАНА ДРАЧА З НАГОДИ ЙОГО 85-РІЧЧЯ

Він був студентом філологічного факультету Київського університету в 1957-1961 роках, очолював у 1960-61 рр. тодішню університетську Літературну студію імені Василя Чумака (абревіатура СІЧ), а в 2017-му його обрано почесним (honoris cauza) доктором альма-матер. У 2018-му Вчена рада університету номінувала його кандидатуру – видатного поета-шістдесятника і громадського діяча, лауреата Шевченківської премії, Героя України –

на Нобелівську премію. Було це в березні, а в червні він постав перед Божим престолом. Нобелівський комітет, очевидно, не розглядав це подання, бо ж його премія присуджується тільки живим авторам.

 

17 жовтня 2021 р. Центр літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка взяв участь у відзначенні  85-х роковин Івана Драча. Урочистості відбулися  на «малій батьківщині» поета, в Ліцеї імені Івана Драча села Теліжинці колишнього Тетіївського (нині – Білоцерківського) району Київської області. На приміщенні Ліцею, де навчався Іван Драч у 1944-1951 рр. (тоді це була середня школа),  відкрито йому меморіальну дошку (місію відкриття дошки виконав Тетіївський міський голова Богдан Балагура), а  в одній із класних кімнат Ліцею презентовано Музей-світлицю Івана Драча. Директор Центру літературної творчості Інституту філології професор Михайло Наєнко передав Музеєві-світлиці і Теліжинській сільській бібліотеці  свою книжку «Іван Драч – лідер шістдесятництва» (2020) та кілька інших видань про творчість письменників-сучасників Івана Драча. Слово вдячності за це автору книжки та Київському університету висловили завідувач відділу освіти Тетіївської територіальної громади Ярослав Гавюк і вчителька Ліцею імені Івана Драча Наталя Майданик.

Учасники урочистостей – жителі рідного села Івана Драча, учні і вчителі Ліцею його імені та приїжджі на ювілей гості – детально ознайомилися з  експозицією Музею-світлиці, а також  відвідали сільський цвинтар, де похований поет. Звучали на урочистостях його поетичні твори, що стали хрестоматійними,  зокрема рядки про  рідне село: «Поховайте мене в Теліжинцях – // Там ніколи я не помру». Цей заповіт поета виконано в червні 2018 р.

19 жовтня 2021 р. ювілейний вечір Івана Драча відбувся в Будинку кіно Національної спілки кінематографістів України. Іван Драч був не тільки поетом, автором знакових у літературі шістдесятництва ще студентських поем «Ніж у сонці» й «Похорон Шевченка», пізнішої «Чорнобильської мадонни» та ін., багатьох збірок віршів, що виходили і в Україні, і в зарубіжних країнах, а й відомим кінематографістом. Коли його як «дисидента» в поетичній творчості відрахували з Київського університету (1962), він закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві і створив потім  кілька сценаріїв, що екранізовані відомими кінорежисерами («Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе» й ін.) та стали визначним набутком українського кіномистецтва. Про цю галузь творчості Івана Драча та про нього, як поета, активного громадського діяча (голову Народного руху,  народного депутата України кількох скликань, Героя України) говорили в Будинку кіно кінознавець (випускник університетського філологічного факультету) Сергій Тримбач, академік НАНУ Микола Жулинський, відомі кінорежисери України, актриса Лариса Кадочникова, професор і письменник Анатолій Ткаченко, поет і і кінопедагог  Станіслав Чернілевський,  а директор Центру літературної творчості Михайло Наєнко поділився спогадами про Івана Драча як студента Київського університету. Ті спогади ввійшли до його книг «Іван Драч – лідер шістдесятництва» і «Вечірні світанки…», а збірник ліричних спроб «Ромашка» написаний значною мірою під  впливом поезій Івана Драча.  Ці книжки Михайло Наєнко передав науковій бібліотеці Будинку кіно.

Виступи учасників ювілейного вечора супроводжувалися показом кінокадрів з фільмів, що створені за сценаріями Івана Драча. У них (режисери фільмів Юрій Іллєнко та Леонід Осика) знімалися визначні актори Дмитро Мілютенко, Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та ін.

На завершення урочистого заходу дочка ювіляра – радіожурналіст, випускниця філологічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Мар’яна Драч, від імені родини ювіляра – вдови Марії Михайлівни та внука Івана –  подякувала присутнім у залі митцям і, зокрема, студентам спеціальності «літературна творчість» ІФ КНУ імені Тараса Шевченка, за шанобливе ставлення до батька, за професійний аналіз його літературної творчості і громадської діяльності.

  1. На ювілейних заходах не зачеплено болючу для Івана Драча тему кадебешного стеження за ним. У недавній книжці В. Врублевського «Владимир Васильевич Щербицкий» наводиться «чорний список» письменників, яких не можна було згадувати в публікаціях так званого сусловсько-маланчуківського періоду (1972-1977). Іван Драч стоїть у цьому списку першим: «Драч, Скирда, Гуцало, Горлач, Симоненко (Василь, уточнення — Ред.), Винграновский, Олийнык Б., Некрасов (Віктор), Тельнюк, Костенко (літературознавець, в’язень сталінських ГУЛАГів), Харчук, Коваленко Л., Дмитриченко (очевидно, прозаїк і журналіст Дмитренко), Голобородько (Василь), Дзюба, Бердник, Кулиш (Пантелеймон чи Микола?), Сильвестров (композитор), Ященко (Леопольд), Грабовский (композитор). Нетрудно заметить, что сюда попали многие талантливые люди, и тем самым были изолированы от участия в общенациональном культурном процессе». Натяк на втручання кадебешників в особисте і творче життя Івана Драча зроблено в книжці М. Наєнка «Іван Драч – лідер шістдесятництва» під час викладеної розмови про вбивство сина Івана Драча Максима. Але ця тема була зачеплена також перед презентацією книжки Тетяни Яблонської та Івана Драча «Книжка, яку знищили» (січень 2018). Тоді І. Драч у розмові з М. Наєнком (по дорозі на презентацію) сказав, що він пробував особисто натрапити на сліди вбивців сина Максима і тих кадебешників, які для стеження були «прикріплені» до нього, як і до О. Гончара, І. Дзюби, А. Дімарова, Ліни Костенко, В. Міняйла, М. Стельмаха; прізвища тих кадебешників були названі, вони відомі в літературних, принаймні, колах, але вимовляти вголос досі їх не можна, оскільки не відбулася в Україні люстрація їх. Одного (можливого з них) М. Наєнко побачив у коридорі Літературного музею, де мала розпочатися презентація «Книжки, яку знищили». Він закінчив дві ВеПеШа (республіканську і всесоюзну в Москві), відомий як автор кількох упорядкованих ним книжок. Йому було запропоновано зайти в зал, де відбуватиметься презентація, але він сказав, що прийшов сюди з іншою метою. Можливо, просто побачити, хто ж прийде на презентацію цієї «одіозної», а тепер реставрованої і перевиданої.  книжки. Вчорашніх кадебешників, як відомо, не буває. Як, скажімо, і вчорашніх німецьких вівчарок… А спробу натрапити на сліди вбивць свого сина Іван Драч припинив після того (за його словами), коли одного разу перед під’їздом, що вів  до його квартири,  зустріли два кріпких мужики в штатському і попередили: «Припини розслідування, бо зараз твоя квартира знаходиться навпроти тюрми, а може бути навпаки: тюрма навпроти твоєї квартири». Цей афоризм повторив і той можливий кадебешник, що стояв під стінкою коридора в Літературному музеї. Як писав М. Рильський, «Вони між нами ходять і на зборах // Промови виголошують гучні, // Вони  не знають тонів не бадьорих, // Та очі в них, пригляньтеся, скляні»).

 

За матеріалами Центру літературної творчості

ІФ КНУ імені Тараса Шевченка. 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!