Поезія внутрішнього споглядання

250

До 60-річного ювілею Раїси Харитонової

Раїса Харитонова належить до поетів притишених модуляцій.
Вона не прагне бути голосною, її поезія промовляє до читачів з особливою
ліричною ніжністю художніх півтонів, це поезія-сповідання, поезія-біль,
поезія-одкровення, поезія-мовчання, поезія-попередження, поезія-жарт. Часом
вірші пані Раїси перетворюються на сповідь жінки, яка в такий спосіб, оголюючи
власну душу, розгрішається перед часом. Час незмінний для Бога, одвічний для
природи, але доконечний для людини. Попри ліричність і притлумленість поетичних
звучань, у доробку Раїси Харитонової маємо чимало віршів есхатологічних, у яких
змальовано неправильний людський світ, позбавлений природних стосунків, наповнений
цинічним прагматизмом і жадобою самозвеличення.

У сув’язі віршів можна натрапити на поетичні твори, в яких
відлунює якась есхатологічна приреченість ліричного суб’єкта від викривлених
цінностей новітнього часу. В тих віршах також немає пафосності чи повчальності,
радше це інше природне «Я» ліричного суб’єкта, який не може існувати у просторі
омани. Про цю екзистенційну максиму пише в післямові до книжки «Ще все можливе»
(«Щек», 2011) Вадим Скуратівський. Поезія Р. Харитонової тікає від суєтного часу,
а тому й залишається непоміченою загалом. Тут немає гучних слів, немає закликів
і авантюрних сюжетів, немає епатажу. Загал не сприйме цієї поезії. На жаль,
тому і шістдесятилітній ювілей авторки може лишитися непоміченим. А все ж таки
бодай частина з цього поетичного суцвіття мусить залишитися в читацькій
рецепції, аби і сьогодні ми знали, що поезія може бути не лише конструктом,
побудованим на Інтернет-стратегіях, а й також простором сповідання та
одкровення, одне слово, простором життєтексту. Можливо, інколи пані Раса
занадто оголює власне «Я», перетворюючи свій поетичний світ на щоденник. Але з
часом усе буде розставлено по поличках літературної історії.

Передовсім поезію Раїси Харитонової (в минулому дружини
Леоніда Талалая) варто охарактеризувати як контемпляційну. Це поезія
споглядання життя з внутрішньої проекції. Поетичний голос у віршах завжди
переосмислює власний життєвий досвід, часом не вельми радісний, перетворюючи
його на образні метафори, парадоксальні ситуації, несподівані сюжети. За цими віршами
можна писати біографію авторки (зокрема якщо звернутися до збірки «Чорна
перлина»). Біль у поезії Р. Харитонової справжній, пережитий у житті і
трансформований у поетичній реальності, біль – особлива матерія цієї жіночої
творчості. В передмові до «Чорної перлини» письменниця Любов Голота зазначає:
«Про які поетичні фігури будеш думати, коли перед тобою – розверзнута грудна
клітка, а в ній тріпоче живе поранене серце? Втім, авторці у її віршах –
голосіннях, стогонах, заклинаннях, прокльонах, молитвах – вдалося перейти оту
межу, що за нею особисте стає безособистим і забуваються імена, стираються
дати… Розпука й печаль, любов і пристрасть стають енергією слова, енергетикою
творення віршів, які, здається, й самі не захотіли бути лише кардіограмою почуттів
авторки, а зажили самі по собі у цьому світі, у нашому дивному часі. Дивному,
бо – хвала Господу – ми ще не втратили здатності відчувати природне, ще вміємо
відділяти зерна від полови, ще знаємо, чим справжня перлина відрізняється від
штучної, вирощеної без болю».

Біль може лунати в музиці, у клавішах, у подмухові вітру,
уві сні, у власних рефлексіях. Біль укорінює цю поезію в епістемологічній
площині, «робить» її справжньою, людською. Він поєднується зі спонтанною,
експресіоністською образністю, несподіваною метафоричністю, як у вірші «Рояль»:

Ці карієсні бімолі

від болю, від болю, від болю…

Хортами по клавішах пальці –

за сонячним зляканим зайцем:

по клавішах, шпалах і “зебрах”,

по буднях і святах, по ребрах…

Ні ради, ні сили, ні сховку –

в капкані дві лапи від вовка.

І сльози в очах у красуні,

і лапки залізні відлуння.

В цій поезії немає штучності, авторка не прагне вибудувати
навколо себе якийсь міф, її остання збірка навпаки містить фотографії з
родинного архіву, фотографії близьких і рідних. Це вже справді родинна
лірично-емоційна сага Раїси Талалай, яку вона наважилася винести на суд
читачів. 

Моя мама іще молода:

молода, як вода у криниці,

синьоока бідова біда

у квітчасто-циганській спідниці.

І мій батько також молодий,

і про мене обоє не знають –

вони просто живуть і кохають

в ейфорії наївних надій.

Раїса Талалай ніби живе у дивному, закритому для зовнішнього
ока світі, і це при тому, що її поезія наскрізь інтимна, іронічна, гротескова,
трагічно-зболена, а проте – інтимна. Поетичний світ поєднує християнські
традиції з праслов’янськими, поганськими віруваннями. Образ Різдва змальовано
на тлі карпатської споконвічності, в якій відлунюють архаїчні магічні голоси
природи.

Вертепна зірка,

мов рум’яна дівка.

Ох жартівлива в коляди рука!

Гудуть баси, палає щедро ватра,

між горами, як в персах Клеопатри,

гадюкою ховається ріка.

 

Церковні бані

наче з порцеляни:

різдвяний люд так густо витіка

на блюдечко зими,

мов гуща кави,

і дзвін летить Ісусові во славу,

і сяє в небі хрестик літака

(«Різдво в Карпатах»).

З цього випливає віра у безконечність матерії,
вітаїстичність і життєствердність. Навіть пройшовши у власному житті непрості
епізоди (розлучення з чоловіком), які сповна відбиті у книжці чорного болю й
гіркої іронії «Чорна перлина» («Факт», 2008), пані Раїса змогла знайти в собі
сили, аби жити і творити далі. Життя – це драма, це кругообіг чорного й білого,
це змагання з часом і постійне ставання в часі собою. Натомість люди, як часом
промовляє ліричний суб’єкт цієї поезії, не відчувають відчуття часу, своєї
місії в часі, який скінченний для людини:

Ми всі –

віруючі й атеїсти,

олігархи і жебраки,

пенсіонери і ліцеїсти –

ми всі тимчасові:

у серці, у часі, у просторі, мові…

Орендарі Землі, імен, тіл,

загиджених гуртожитків,

розкішних вілл…

В марафонськім забігу,

запої, запливі

огрядні й худі,

перестрашені і сміливі,

щасливі й невдахи,

одягнені в ризи й у лахи,

долаємо кількадесятирічну дистанцію…

Життя – це сходження Персефони до Аїда й повернення навесні
до своєї матерії Деметри. Поезія Р. Харитонової «природна», тут і яскраві,
соковиті зримі образи пір року, силуети природних принад; це імажиністська
поезія, в якій головні образи укрупнені, вони зримі й конкретні. В цій поезії
поєдналися риси неокласицизму, експресіонізму й імпресіонізму. Поетичні паралелізми
пов’язують людські почування з виявами природи, як у такому вірші:

Херсонщина, цицьката кавунами,

від спраги змучена, від спеки шкарубка,

колдобними, розбитими шляхами

тікає до столиці і шука,

 

шукає щастя у три гривні й долі –

розпродає свою солодку плоть.

Їй зиму їсти огірки солоні,

сусідам кутніми її ім’я молоть.

 

А повесні – барвінки і байстрята,

новий сезон відпусток і кохань,

і літо на три місяці, як свято,

яке життя святкує без вагань.

За словами Вадима Скуратівського, «Раїса Харитонова рішуче
дистанціюється від тієї штучної архітектури». Поезія замовкає, коли люди
втрачають здатність чути одне одного, коли насувається величезний
соціокультурний комунікаційний розрив, коли краса більше не є істиною й
душевним благом. А ліричний суб’єкт Р. Харитонової пізнає світ саме через
красу, що є єдиноможливою філософією митця. 

Одне одному не довіряємо.

Газетну брехню з дня у день гортаємо.

Мертвонароджені вірші читаємо.

Смертельну від емульгаторів їжу ковтаємо.

Де зло, де добро, не розрізняємо…

Тільки те й робимо, що ай-ай-аємо…

Господи, чи знаєш про це?!

Твоє великоднє яйце-райце

Пописано матюками!

Тисячолітнє Табу розчинило брами,

Бенкетуючи з багатіями:

– Вйо, до мене у пекло!

На всіх чекають суперпрезенти:

Вам – череп Ґонгадзе,

шановний екс-президенте…

Раїса Харитонова вміє бути різною: куртуазна жінка і
жінка-пророчиця, жінка незалежна і жінка родинна, мати і чорниця, гедоністка й
візіонер. Ці образи витворюють дивовижний світ, у якому немає фальшування,
немає гучних обіцянок. Ювілей Раїси Харитонової – спроба ще раз повернутися до
цієї творчості. Можливо, хоча б кілька нових читачів відкриють для себе цей
художній світ.

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!