Райнер Марія Рільке «Нотатки Мальте Лавридса Бриґґе». З
німецької переклав Юрко Прохасько. К: «Грані-Т», 2010.
«…якої тужливої краси надавало жінкам,
коли вони були вагітні
й стояли,
а в їхніх великих
животах,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
на яких несамохіть
покоїлися вузьку долоні,
було два плоди:
дитинча і смерть».
«Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе» були вперше опубліковані
рівно століття тому, 1910 року. Перший за століття український переклад цього
роману виконав Юрко Прохасько. Текст насичений галицизмами, подекуди
полонізмами («пополуднє», «уроєння»), вичитаний нашвидкуруч (часом пропущені
навіть пробіли між словами). Трапляються невластиві українській мові
словосполучення. Втім, декаданс fin de si?cle тут резонує із деградацією нашого
перекладацтва й редагування.
Отже, вертаючись до самого тексту, з одного боку, маємо
роман про кінець ХІХ століття, занепад традицій та розмірковування про
«викінчену смерть», з іншого – новаторський підхід до письма. Цей роман стає
одним із перших зразків експериментальної прози, кроком до відмови від
панорамного бачення, від реалістичного сюжетного письма.
Тут сама смерть постає як естетична категорія, як творчий
акт. Оповідач описує богодільню, в якій люди вмирають однією із призначених
закладом смертей. «…бажання мати власну смерть стає дедалі рідкіснішим», але
варто шукати смерть, яка пасує кожному зокрема, бо всі ми народжуємося вкупі зі
своєю смертю, «…смерть маєш у собі, як плід – кісточку».
Одним із ключових моментів роману є повільне вмирання
камергера Кристофа Детеля Бриґґе, оповідачевого дідуся, до якого смерть
завітала на десять тижнів. На тлі цієї смерті гинув старий суспільний лад,
агонізувала аристократія, блідли сімейні застілля.
Відгортаємо важку запилюжену запону – і бачимо дитинство
тендітного аристократа і митця Мальте, наляканого то чорнотою з-під столу, то
мареннями під час гарячки. Він вибирається із залюдненої зали низом, як собака,
між пишними спідницями; він бавиться мереживом, намотаним на дерев’яний валок,
розмотує і дивиться, як розгортаються візерунки, – мати хотіла дівчинку.
«Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе» є одним із перших взірців
прози «з нічого». За основу взято щоденники і листи автора. Виписуючи свого
ліричного героя, данського письменника, Рільке оперує власними спогадами. Він
застосовує ті ж механізми, що й більшість сучасних письменників, котрі у
текстах опираються на власний досвід, але «…самих спогадів ще не досить. Слід
уміти їх забувати, коли їх багато, і мати неабияку терплячість дочекатися, поки
вони повернуться». Автор стає таким собі фільтром, який пропускає певні уривки
пережитого і формує з них оповідь.
Мальте пише, що йому 28 років і в його житті нічого не
діється. Йому, приреченому на поневіряння, бракує власного дому із великою
книжковою шафою «…або кицьки, яка ще більше посилює тишу, тручись об ряди
книжок, так ніби стираючи з корінців імена». На самоті він пише і розмірковує
про люблячих і люблених, як про тривалі і відмираючі спогади. Перші житимуть
щиро, без маски, не в змозі себе зрадити, другі ж постійно у небезпеці,
перебувають у пастці минущої любові. Як приклад, розглядається блудний син,
який вважає ганебним бути люблячим, тому йде з дому і вирішує ніколи більше не
любити, «щоб не ставити нікого у жахливе становище бути любленим».
Насправді Рільке 1896 року розриває стосунки зі своєю
сім’єю, яка намагалася віддалити його від царини літератури й мистецтва і,
мабуть, ностальгуючи за родинним теплом, він вигадує дитинство Мальте – дитини,
на якій закінчується стародавній шляхетний рід.