Лебедівна Л. І. Зимові діалоги. – Київ : Український
пріоритет, 2012. – 48 с.
Поезія в прозі – явище небуденне в українській літературі на
всіх етапах її розвитку. Свого часу «малювали» словом Василь Стефаник, Михайло
Коцюбинський, Дніпрова Чайка, Ольга Кобилянська та інші українські письменники.
До жанру поетичної прози звертається й наша сучасниця, літературознавець Лариса
Лебедівна, чия збірка під назвою «Зимові діалоги» нещодавно побачила світ у
видавництві «Українські пріоритети».
Усі твори збірки, – а це п’ятнадцять імпресіоністичних
коротких зимових вражень, – пейзажно-інтимні за характером.
Власне вже саму назву книги «Зимові діалоги» можна
трактувати і як діалоги між ліричною героїнею та природою, і як внутрішні
діалоги героїні, адже стан природи і «стан» людини – поняття, що часто
сплітаються й накладаються, доповнюючи й увиразнюючи один одного. Особливо
прикметним це є саме в літературі, де пейзаж часто є однією з форм непрямого
психологізму: «А чи є сліпий сніг? Коли світить сонце, а сніг водночас засипає
землю… Кожна сніжинка так само, як і краплини дощу, переливаються в променях
сонця! Це як на душі бувають подеколи такі стани, коли водночас радість, світло
переповнюють душу в очікуванні чогось незвичайного, нового, а на поверхні (в
яві) бачиш безліч причин для суму, що мов небесна вода проходять крізь тебе».
Однак у «Зимових діалогах» авторка демонструє не лише
пейзажну описовість. Лариса Лебедівна ототожнює своїх героїв із природою, а
отже, пейзаж у її творах наповнюється символічним, психологічним та
характеротворчим змістом. Так, кохання ліричної героїні постає в образі вітру,
вона часто проводить паралелі між собою та снігом: «І кожна сніжинка – як моя
сльоза», «сніг – форма моєї свідомості».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Врешті-решт і спогади героїні пробуджуються до активу її
пам’яті так само через зимовий ландшафт: («Спогади, спогади… Їх навіює сніг»).
На загал «Зимові діалоги» оповиті меланхолійним настроєм,
адже зима – це той період, коли душі особливо хочеться тепла, а ним огорнути
здатна лише любов. Всі новели збірки поєднані наскрізною монотемою: у житті
головної героїні розпочинається новий етап, однак вона ще не наважується
відпустити минуле, водночас, як жінка мудра, усвідомлюючи необхідність тих
самих змін, адже її серце і розум вже давно говорять різними мовами. Приємне її
не відпускає… Героїня вигукує фразу, що нагадує вислів із «Фауста»: «Хай
вічність зупиниться!» (Гете: «Зупинись, мить! Ти прекрасна»). Болісне не дає
про себе забути… Мабуть, тому лірична героїня все ж чекає на весну, вона
вірить, що переживе свій ренесанс разом із природою.
Окрім психологічної та емоційної напруги «Зимових діалогів»,
приємно вражає яскрава образність їхньої мови, насиченість тропами та
стилістичними фігурами. Так, наприклад, авторка, спостерігаючи за «творчістю»
зими, помітила в ній елементи бароко й надалі метафорично їх порівнює:
«Барокова зима плела химерні візерунки…».
Майже кожен твір збірки поєднує контрастні настрої:
починається пастельними, а то й темними почуттями, що наприкінці твору
трансформуються й набувають яскравого, оптимістичного забарвлення: «Усі шляхи
ведуть до пізнання. І це обнадіює», «Господи, дякую тобі і за пережите щастя, і
за біль! Бо я – живу, і це – мій власний шлях!», «Хай буде рух!», «І почнеться
весна!», «Я люблю тебе, світе!»…
Власне, ці «підсумки» кожного твору й виступають його
мораллю. Зважаючи на це, можна вважати, що збірка «Зимові діалоги» передусім
призначена тим читачам, які потребують підтримки, аби далі рухатися власною
життєвою стежкою. Книжка Лариси Лебедівни і є тим «плечем», на котре можна
покластися, переживаючи миті, сповнені і теплими, і холодними спогадами.
м. Київ