Плугатар

445

Наш колега, полтавський письменник Юрій Роговий, довів, що
можливості української мови й метафорики – по суті безмежні. Не знаю іншого
такого сучасного літератора з подібним творчим арсеналом: п’ять книг хоку
(хайку)! Тисяча добірних творів, чи не кожен п’ятий з них – афоризми. Все
читається легко, пам’ятно, нерідко з якимось зачудуванням: як це все приходить?
(«Зібрати б життя, розкласти на лаві та в скриню з квітами» («Сховок»);
«Окроплю косу потом, мантачкою втру… Не плачте, трави» («Сінокіс»); «Дажбоже,
явись! Землю твою топче гидь. Перуна пришли» («Даж– бог»)…

Коли він устигає ловити й нотувати примхливу й коротку, наче
постріл, думку? Де беруться прозорі й вишукані поетичні образи – оті, що таки
поетичні, хоча й тяжіють до медитативної, з помітним ритмом прози? А ще – чому
він завдає собі такої виснажливої праці? Не знаю. Бо й він, певно, того не
знає. Вік свій провчителював, на пенсію вийшов, давило нещадно життя –
надивився, всього набачився. Сільський дядько, сім’янин. Поет, письменник.
Добрий і щасливий гуртовим щастям чоловік. Невтомний – ниже й ниже ті лапідарні
рядки, наче килим тче у селі, що називається Пироги глобинські. Як вам така
глибинка? Справді, поетична. От де вже хліборобський корінь – непохитний. А
батько Юрія, наш відомий письменник, лауреат Національної премії імені Шевченка
Феодосій Кирилович Роговий – поруч, в Устимівці жив та творив свої знамениті
романи. Юрієві було в кого вчитись.

Тепер ось бачимо: виробив власний естетичний смак, почерк,
вишколив думку, упорядкував почуття. І штовхає його вперед невгомонний отой
душевний примус. Владно діє камерно-особистісне. Утім, слід сказати точніше: не
камерне, а по-нашому, глибинному – комірне, збіжжєве, скарбниче, упорядковуюче
пильно й доцільно. («Трикрапка… отак / паузу уявляю / між півкулями»
(«Уява»); «Крик «Україна / чи смерть!» – для нього не більш / ніж грошей
подзвін» («Легіонер»)… Так і читати треба: завмираючи над кожною сторінкою,
де посередині думка, вихоплена гарячою, наче з печі. І трьома рядочками
почленована, бо те вимагає жанр хоку (5+7+5). Скільки роботи! Адже – тисяча їх,
пронизливо сучасних, гострих і таких, що точно фіксують одномоментний стан
письменницької душі.

Сувора дійсність, незрідка грубувата достовірність, перепущена,
наче мливо, через виховану манеру вислову – через так важливу нині
інтелігентність. Хоку – зрозуміло, явище позаяпонське, поза-національне.
Поезопроза, можлива в будь-якій літературі. Нам пощастило – є свої майстри.
Юрій Роговий сільський самітник, і в цьому є певні переваги: неспішність
життєвого ритму накладає свій відбиток на витончену думку. Це те мистецтво
слова, до якого мав би доростати кожен з нас, хто щодень вправляється з
химерами творчого самопочування. /«Що то значило: / вчувся крик журавлиний / у
скрипі дверей» / «Рік пішов»/; «Срібна дорога / простяглася до неба мабуть, до
Батька» /«Дорога»/; «Коли б зустріти / ангела – розправив би / затеклі крила»
/«Ангел»/; «Дівча молоде / мітлу ріже з берези. / Узнати б, на що?»
/«Відьмочка»/… Не навести все – хочеться разом процитувати – гарно ж!

Тут нічого немає від пісні – але певний пісенний лад помітний. Не
легенди, не байки – та й вони якимось дивом присутні. Нібито поле прислів’їв і
приказок – але хоку стоїть на межі, зорить над усім мистецьким простором,
роздивляється перелоги народної мудрості. Якийсь тектонічний жанр народного
спочування…

Читати Юрія Рогового – насолода неабияка. І щоб від крапки до
крапки, роздумливо. А книжки його такі: «Березневий сніг», «Медова повінь»,
«Самотній ангел», «Зоряні криниці», «Яблучний Спас».

м. Полтава

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!