У столичному видавництві «Темпора» побачила світ книжка
«Підказаний Мілош» (польський лауреат Нобелівської премії – у перекладах відомих і сучасних українських
поетів), а також аудіодиск (читають – Тарас Прохасько та Сергій Жадан).
Як казав О. Бойченко, легше ніж хвалити Мілоша, є лише його
критикувати. Про цього польського діяча культури сказано і написано багато,
хоча іноді здається, що й не достатньо, а Бродський, який з ним товаришував,
визнавав його, разом з багатьма іншими, найвизначнішим поетом ХХ-го століття.
Мудрець серед поетів, лауреат Нобелівської премії з
літератури та Нейштадтської літературної
премії, емігрант, прозаїк, політик, дипломат – Мілош пережив обидві світові
війни та гірке розчарування у комуністичному режимі, своєю батьківщиною вважав
Литву і значну частину свого життя провів
у США, викладаючи в університеті.
Багато хто знає його як автора хрестоматійного «Поневоленого
розуму», який востаннє виходив українською в Мюнхені понад чверть століття тому
і частинами у журналі «Всесвіт» в 1991-му, але тут ми його розглянемо як поета
– польського, але тепер зрозумілого і українцям.
Поезія Мілоша вже видавалася раніше – бодай у видавництві
«Юніверс» у перекладах Наталки Білоцерківець, Дмитра Павличка та інших.
Ця ж книжка дає нам трохи інший погляд на поета.
Передовсім видання має дві особливості – це кількість
перекладачів, залучених у проекті, та диск з аудіозаписами окремих віршів
українською мовою.
Ще хочу відзначити унікальність підбору поезій для перекладу
– їх обирали сучасні польські поети, яких творчість Мілоша і досі цікавить.
Хоча і тут є свої нюанси, але про них йдеться в передмові, тому не розкриватиму
всіх карт.
А от переклад на українську здійснювали С. Жадан, Т.
Прохасько, К. Москалець, Ю. Андрухович, Д. та Б. Матіяш та інші. Люди, для яких
Мілош теж багато чого значить у плані літератури. Деякі твори подані у версіях
кількох авторів, але в цілому кожен перекладав щось своє, що йому чи їй,
напевне, ближче – тому спектр творів досить різноманітний, багато творів
друкуються вперше.
Слід наголосити і на унікальності пера Чеслава – позбавлена
в своїй більшості стандартних рим, його поезія є поетичною мовою, якою
однак хотілося б розмовляти у
найурочистіші моменти – і перекладачі, на мою думку, вдало переклали нюанси
його віршів.
На диску ж містяться аудіозаписи читання віршів Тараса
Прохаська та Сергія Жадана – під психоделічні звуки, стукіт барабанів та неясне
мугикання, а чи під млявий, сумний супровід клавішних. Прослуховування цих
записів теж якщо й не подарують насолоду, то хоч нового досвіду і емоцій
додадуть точно.
Щодо самих віршів – складно говорити про них, бо кожен
сприймає їх по-своєму і навіть в колі поляків зустрічається досить неоднозначна
оцінка.
Але от теми поезій – суть не річ суб’єктивна.
Сенсові забарвлення віршів – рідко типові.
Так, зустрічається і любовна лірика. Так, є поезії, які
автор писав під впливом перебування у центрі комуністичної Польщі («Бідний
християнин дивиться на гетто»). Зустрічаються замальовки власного дня чи
нового, досі незнаного почуття. Спогади про друзів, знайомих, випадкових
супутників, поетів, яких Мілош перевищував талантом, з не зрівнювався чеснотами, як він сам і
зазначав.
Як на мене, основою
його поезій і незмінним інгредієнтом кожної окремо є якийсь дивний філософський
лет, роздуми над минулим, – як своїм, так і світовим – над теперішнім, сплав
думок, почуттів і слів: над павуком у раковині чи про Анну Свірщинську, яку
мало хто любив. Про себе у молодості і про себе в старості – такого не такого
для себе, для інших, для Бога. Вірші для самого Мілоша – це не лише спосіб
самовираження – це його ціль, його життя, його праця і сила. Він часто
звертається до людей, яких давно немає чи які померли не так давно; до любові
чи смутку, до Бога чи до самого себе – у вічних пошуках відповіді на,
здавалося, б прості запитання, але якщо й вдасться наблизитись до тієї
відповіді, то до кінця її все одно ніколи не спізнати.
Як сам поет зізнається в поезії «Секретарі», «я є слугою
невидимої речі, яка диктує щось мені та декільком іще… Яке ж із цього
укладеться ціле – нам не пізнати…».
Поезія Мілоша не є ні патріотичною, ні політичною – вона про
речі, які турбують кожного рано чи пізно, в більшій чи меншій мірі – і саме
унікальність підбору прикладів, порівнянь, метафор, а також значний життєвий досвід дозволяють з
впевненістю казати про непересічність і цінність книги, а тому рекомендувати її
можна найширшому колу читачів.
м.Львів
Прокоментуєте?