(ДО 125-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
Юрій Шкрумеляк відомий передусім як поет-усусус, учасник національно-визвольних змагань початку XX століття.
Народився 18 квітня 1895 року в Ланчині на Прикарпатті. У період польської окупації працював головно журналістом у Львові. За цей час видав кілька книжок, зокрема «Поїзд мерців», де ідеться про Галицьку армію на Наддніпрянщині, пригодницьку повість «Чета крилатих» тощо. З приходом «перших совітів» у 1939 році засудивши свою попередню діяльність, став членом Львівської організації Спілки письменників України й наступного року у Києві вийшла його книга «Пісня про радісну осінь». У період німецької окупації працював на львівському радіо, де під псевдо Кум Петро з Вербин вів передачі, головно антирадянського змісту. Перед поверненням радянської влади намагався з родиною перебратись на Захід, однак невдало й повернувся до вже підрадянського Львова. У 1945 році арештований органами НКГБ й засуджений на 10 років виправних таборів.
«Після повернення, як зазначає Ігор Мельник, написав відкритого покаянного листа, який опублікувала газета «Вільна Україна». Був реабілітований і знову став членом Спілки письменників УРСР. Тому доводилося писати статті та книги на дозволені радянською цензурою та рекомендовані комуністичною ідеологією теми». (Згадаймо Юрія Шкрумеляка, https://zbruc.eu/node/35124).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Насправді, як це добре видно із архівної кримінальної справи, реабілітовано Шкрумеляка щойно у 1994 році.
Помер 16 жовтня 1965 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Так коротко й сухо виглядає біографія Юрія Шкрумеляка. Загально відомим фактом є його арешт та засудження після повернення радянської влади на західно-українські землі у 1944 році. Я взяв на себе сміливість ознайомитись та проаналізувати архівну кримінальну справу письменника, котра зберігається в Архіві Управління СБ України у Львівській області.
Зрозуміло, що з таким бекграундом залишатись під «другими москалями» виглядало б актом самогубства, тому більшість української інтелігенції заздалегідь, у силу своїх можливостей, вибралась на Захід. Ю. Шкрумеляк теж вчинив спробу утекти від невідворотності помсти нових-старих окупантів. Однак в силу певних обставин йому це не вдалось, про що конкретно піде мова далі.
Тож письменникові довелось повернути назад до Львова, уже зайнятого більшовиками.
У постанові про арешт від 6 вересня 1945 року ідеться про те, що «оперуполномоченный 1-го Отделения 2 «А» Отдела УНКГБ Львовской области – Лейтенант Фоменко, рассмотрев поступившие в УНКГБ Львовской области материалы о преступной деятельности Шкрумеляк Юрия Андреевича…»
Цими матеріали, очевидно, послужив, зокрема, фейлетон Ярослава Галана «Сорокатий Івась» про Ю. Шкрумеляка, одним із літературних псевдонімів котрого у 20-30 рр. був Іван Сорокатий.
Далі у постанові ідеться про те, що:
«ШКРУМЕЛЯК в прошлом служил в корпусе «Сичевых стрельцов» в чине подхорунжего, в время оккупации, будучи враждебно настроен к Советской власти, как идейный украинский националист, работал в редакции газеты «Народная Справа», в должности ответственного редактора. Данная газета проводила большую националистическую работу по воспитанию населения в антисоветском духе.
Через вышеуказанную газету проводилась агитация о создании «Самостийной Украины». Сам ШКРУМЕЛЯК неоднократно выступал в газетах с яро-националистическими статьями, направленных против Советской власти.
С установлением советской власти в г. Львове в 1939 году, ШКРУМЕЛЯК вступил в союз писателей и, чувствуя вину перед Советским государством в проводимой антисоветской деятельности, открыто выступил перед собранием советских писателей с осуждением своей националистической антисоветской деятельности, но фактически, как он сам об этом заявил на допросе, что он никогда не бросал мысли борьбы с советской властью за создание «Самостийной Украины» при помощи гитлеровской Германии.
Фактами его враждебных настроений является его деятельность в период временной немецкой оккупации гор. Львова.
Работая в радиокомитете ШКРУМЕЛЯК выступал по радио под псевдонимом «КУМ ПЕТРО ИЗ ВЕРБИН», его выступления были направлены против Советской власти, клеветал на руководителей партии и правительства, одновременно восхвалял гитлеровскую Германию и ее порядки. Призывал население оказывать всемерную помощь немецкой армии а также ШКРУМЕЛЯК в своих выступлениях призывал молодежь вступать в дивизию «СС-Галичина» (Из его собственных показаний).
С приходом Красной Армии в г. Львов в 1944 году, ШКРУМЕЛЯК бежал из Львова вместе с немцами и, только в июне 1945 года, после полного разгрома гитлеровской Германии, он возвратился в г. Львов».
Під час обшуку, котрий відбувся 1 вересня 1945 року, було вилучено:
1.Паспорт на ім’я Шкрумеляк;
2.Посвідчення особи на ім’я Шкрумеляк.
3.Відрядне посвідчення на ім’я Шкрумеляк
4.Збірник віршів «Пісня про осінь», 1 шт. авторства Шкрумеляк.
5.Різна переписка на 14 аркушах.
6.Фотографії 4 шт.
7.Вирізка з газети – 1 шт.
Перший допит розпочався ще до офіційного арешту, у якості затриманого, 30 серпня 1945 року. Місцем проживання в анкетних даних зазначено вул. Куркову (тепер Лисенка), 36, кв. 6, а місцем праці – коректор в 14-тій республіканській типографії.
Найпершим питанням слідчого ст. лейтенанта Зарицького до затриманого (далі в якості арештованого допит проводив слідчий Фомичев) було: «Расскажите подробно трудовую деятельность?»
Відповідь Шкрумеляка була розлогою й можливо видасться цікавою та доповнюючою до біографії його як воїна, журналіста та письменника. Хоча, зрозуміло, тут тa в подальшому слід критично ставитись до будь-яких даних із архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, а найперше даних із архівних кримінальних справ.
Отже відповідаючи на питання слідчого, Ю. Шкрумеляк зазначав (протокол допиту, очевидно, писано рукою слідчого, у низу під кожним аркушом стоїть лише підпис, точніше прізвище: Шкрумеляк, тут затриманого та в подальшому арештованого, обвинуваченого й підсудного):
«До 1914 року я закінчив середню школу (подаю тут і далі головно у власному перекладі з російської мови слідства, – авт. Петро Гнида), у цьому ж році був мобілізований до австрійської армії, де відбував службу на посаді десятника до 1918 року.
У цьому ж році я був мобілізований до Української Галицької Армії, де відбував службу на посаді підхорунжого до 1919 року.
Проходячи службу в австрійській армії, а потім і в Українській Галицькій, я у цей час вже займався літературною діяльністю, писав поезії та оповідання.
У 1919 році Секретаріатом освіти Української республіки організувався український театр і я як початкуючий письменник був направлений на працю до цього театру. Так як зазначений театр не організувався, оскільки Українська армія була розбита, я виїхав до Вінниці де став працювати у театрі (українському) помічником режисера. З приходом поляків у Вінницю я переїхав до Львова, де став працювати в товариствах «Охорони дітей і опіки над молоддю» на посаді справознавця, а також розбирався із заявами від громадян щодо надання їм матеріальної допомоги. У цьому товаристві я працював до 1923 року.
Працюючи в товаристві «Охорони дітей і опіки над молоддю» я також навчався в «Українському таємному університеті», він називався таємним тому, що існував нелегально від польської влади. Цей університет я закінчив у березні 1923 року.
З березня 1923 року до серпня 1924 року я працював вихователем у лісника Герасимовича, ім’я та по-батькові його не знаю, та учителя Парипа.
З 1924 по 1926 рік навчався в Університеті та Педагогічному інституті в Чехословаччині у місті Прага.
З осені 1926 року до березня 1927 року я працював в редакції газети «Коломийські вісті» (не точно) коректорам, а також писав в газеті фейлетони.
У 1927 році я переїхав на місцепроживання до Львова й став працювати журналістом в газетах «Рада» та «Праця», котрі видавались УПП. Тут я працював до листопада 1928 року.
У 1928 році я почав працювати у видавництві І. Тиктора. Тут працював редактором газети «Народна справа», її ще називали «Коров’ячою газетою», оскільки підпищик газети під час упадку поголів’я худоби в його господарстві отримував матеріальну допомогу від Тиктора.
У «Народній справі» я працював до 1936 року. Відтак пішов од Тиктора й став працювати самостійно як письменник. Писав окремі оповідання, поезії, фейлетони. На пропозиції товариства «Просвіта» часто писав до їхніх календарів та журналів («Життя та знання») вірші та оповідання. Мої вірші та оповідання друкувались у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка.
У 1939 році з приходом Червоної армії до Львова та установленням радянської влади я на зібраннях письменників першим виступив й признав свої помилки щодо проведення антирадянської діяльності й був прийнятий у Спілку радянських письменників та призначений на посаду учителя у СШ № 2. На цій посаді я працював до приходу німецьких військ до Львова.
У період німецької окупації Львова з листопада 1941 року я почав працювати у Союзі Комерційному, котрий знаходився на вул. Хатамській № 2 й працював тут на посаді звітодавця розподілення продуктів до березня 1944 року.
Крім цього із серпня 1942 року по березень 1944 я працював у Львівському радіокомітеті. Тут моя робота полягала у тому, що я збирав матеріали від товариства «Сільський господар» та від агрономів й складав доповіді на сільськогосподарські теми, котрі щоранку в неділю читав по радіо.
Доповіді ці проходили німецьку цензуру, котра їх різко змінювала із сільськогосподарських тем на суто політичні, спрямованих проти Радянського союзу.
Усі мої доповіді, по суті, зводились до посилення німецької влади на місці та антирадянської пропаганди.
По радіо я виступав під псевдо «Кум Петро з Вербин».
У 1942-1943 роках я займався літературною діяльністю, писав до газети «Львівські вісті» поезії.
У березні 1944 року щоби покінчити із працею у радіокомітеті я зі Львова виїхав в р-н Новий Санч. У серпні 1944 року поїхав до Чехословачиини, де перебував у таборі біженців. У листопаді разом з іншими я був вивезений до Німеччини. У січні 1945 року з табору виїхав до Польщі, звідки у березні 1945 року виїхав до Львова.
29 червня 1945 року Обкомом партії я був направлений на працю у IV республіканську типографію, де працюю до цей день на посаді коректора».
Так в чому ж конкретно «завинив» перед радянською владою український письменник Юрій Шкрумеляк?
По-перше у тому, що в період польської окупації працював у низці «націоналістичних» газет, як журналіст та редактор. А крім цього був членом таких «націоналістичних» організацій, як Товариство «Просвіта» (з 1920 року), де був спочатку рядовим членом, а пізніше редактором «Календаря Просвіти», «Охорони дітей і опіки на молоддю», де працював оплатним службовцем, а з 1927 року членом товариства «Рідна Школа», де узагалі не виконував жодних обов’язків.
Після приходу німецької армії у Львові «возвратившимися из эмиграции украинскими националистами» була утворена Спілка українських письменників, котра оголосила конкурс про написання проєкта українського народного гімну. Голова спілки М. Голубець та Я. Цурковський звернулись до Ю. Шкрумеляка із пропозицією взяти участь у даному конкурсі, аби таким чином, оскільки раніше він виступав як радянський письменник, реабілітуватись.
«Через боязнь бути арештованим німцями я взяв участь у даному конкурсі й написав три проєкта. На даний час я не пригадую назв цих пісень, але за своїм змістом були вони націоналістичні та антирадянські».
Крім цього у липні або серпні 1941 року написав поезії «Жінка в жалобі», де також зводив наклепи на органи рад. влади.
У 1942 році брав участь у випуску святкової брошури УЦК, де були надруковані його вірші. Директором видавництва УКЦ у Львові в той час був Михайло Матчак – товариш по зброї Шкрумеляка.
Власне також дуже цікавило слідство зв’язок Шкрумеляка з УЦК.
«З УЦК я жодного зв’язку не мав, крім того, що кілька разів заходив до керівника відділу культурної діяльності Кушніра на його запрошення. Він вмовляв мене працювати редактором у видавництві УЦК».
У подальших показах Шкрумеляк вже показує про те, що: «У період мого проживання в окупованому німцями Львові я був членом УЦК та Спілки українських письменників, до жодних інших організацій не належав».
Але найголовніше, мабуть, «Моя антирадянська націоналістична діяльність у період мого проживання на окупованій німцями території полягала у тому, що я кожної неділі, починаючи із 1942 року і по 1944 рік виступав по радіо у Львові під псевдонімом «Кум Петро з Вербин» з доповідями головно для селян, у котрих здійснював наклепи на радянський союз, вихваляв німецький фашизм й закликав населення подавати посильну допомогу німецькій армії. Також у цих доповідях я закликав укр.молодь вступати до дивізії СС «Галичина», котра боролась проти Червоної армії».
Оце власне уся провина Шкрумеляка перед радянською владою.
«Все ли Вы рассказали о своей националистической антисоветской деятельности?
О своей националистической антисоветской деятельности за период проживания в гор. Львове я рассказал все».
А ще слідство цікавило, чому арештований не евакуювався у 1941 році.
«Почему Вы не эвакуировались с гор. Львова при отступлении частей Красной армии в 1941 году?
Потому что неорганизовано одному выехать было опасно.
Вы говорите неправду, скрываете истинные причины Вашей неэвакуации. Следствие требует от Вас правдивых показаний».
Так, я приховав справжні причини того, що не евакуювався до радянського тилу, а зараз хочу розповісти правду.
Причиною того, що я залишився на окупованій німцями території, по-перше, було те, що я незважаючи на моє 2-х літнє проживання в радянській державі, не покинув націоналістичної ідеї «Самостійної України».
Другою причиною було те, що під впливом українских націоналістів, особливо Мельника Миколи Матвійовича (письменник) та Курпіти Теодора я не вірив у те, що мене, як і інших націоналістів з числа письменників, не притягнуть до відповідальності радянські органи за мою націоналістичну та антирадянську діяльність до 1939 року.
Виходячи зі своїх націоналістичних переконань я не вірив у політику радянської влади щодо українців-галичан. Я думав, що до селян будуть застосовкватись насильні заходи, зокрема, щодо утворення колгоспів, що українська культура не буде розвиватись, і що її буде витісняти російська культура й поступово буде відбуватись обрусіння.
Далі слідство цікавило кого він знає із «видных украинских националистических деятелей».
Паньківський Кость, Паліїв Дмитро, Навроцький Осип, Матчак Михайло, Хронов’ят Михайло, Волинець Степан – імена справді здавна загально відомі й знакові для легальної української діяльності у період німецької окупації.
Отже зрозуміло що із таким набором залишатись після повернення більшовиків було, м’яко кажучи, небезпечно. І це, без сумніву, розумів сам Ю. Шкрумеляк. Тому у березні 1944 року він покинув Львів. Більш детально про виїзд зі Львова та повернення ідеться у подальших його показах.
«У березні 1944 року я зі Львова несподівано виїхав у Краківське воєводство й проживав там в одному із сіл до початку серпня 1944 року. У серпні цього року я з території Польщі виїхав до Чехословаччини й проживав там у селі Пило до листопада 1944 року. У середині листопада звідти німцями я був вивезений на територію Німеччини, де перебував у робітничому таборі міста Штрасгов до 26 листопада. Пізніше із цього табору я був перевезений також до робітничого табору Бронздорф, де перебував до 12 грудня 1944 року. Відтак був вивезений у табір міста Комотав, звідки через хворобу мені було дозволено переїхати до Гданська.
Через те, що фронт підсувався до міста розпочалась його евакуація, але я вирішив залишитись у Гданську аби чимшвидше дістатись до сім’ї, що і зробив.
Як тільки частини Червоної армії звільнили Гданськ я одразу звернувся на пересильний пункт й заявив, що є колишнім радянським письменником та учителем, був евакуйований німцями зі Львова в Гданськ, де й мешкав до приходу ЧА.
Після цього я радянськими органами із гуртом репатрійованих був направлений на пересильний пункт міста Брест, звідки отримав направлення на старе місце проживання до Львова».
Зрозуміло, що тут, і особливо тут, покладатись усеціло на достовірність показів не варто. Наприклад, Роман Крутяк (м. Львів) із цього приводу зазначає наступне:
«…в районі Кракова ешелон з біженцями перестріли радянські танки. Дружині та сину вдалося прослизнути крізь заслону, а ось Юрія Андрійовича етапували назад до Львова з приписом зголоситись до міського НКВД (таємна спецслужба СРСР). Дуже оперативно в пресі були надруковані памфлети Ярослава Галана «Ивась Сорокатый» та Петра Козланюка «Клопоти пана Кубійовича», які послужили підставою для арешту і засудження Ю.Шкрумеляка в 1945-му на 10 років заслання, котрі він повністю відбув у Печорських таборах. А ось дружина і син Ігор благополучно перетнули океан й поселилися в Канаді; внучка Надія нині працює лікарем в провінції Квебек». (http://mij-kraj.com.ua/vidatni-postati-%E2%80%93-gordist-Ukrajini/yura-shkrumeliak-pam-iatni-mistsia-u-lvovi).
Натомість дещо контрастна інформація, щодо долі сина Ю. Шкрумеляка, є у виданні Надвірнянської ЦРБ:
«У 1944 році дружина Шкрумеляка Марія з сином виїжджають зі Львова на Захід, Юрій ще залишився у Львові, щоб залагодити справи. Але на території Польщі німці забрали у Марії вантажну машину, всі речі з машини викинули на дорогу. Дружина пішла шукати якогось іншого транспорту, а син залишився стерегти викинуті речі. Почався дощ, син змок, простудився і невдовзі помер. Поховавши сина, дружина повернулася до Львова сама, без речей. Юрій Шкрумеляк залишився у Львові: і тут Ярослав Галан опублікував фейлетон «Сорокатий Івась». Цього було досить, щоб Шкрумеляка заарештували». (Поет тривожної доби (до 120-річчя з дня народження Ю. Шкрумеляка): пам’ятка користувачу / Надвірнянська ЦРБ; уклад. М. Гринюк; відп. за вип. М. Кушнерчук. – Надвірна, 2015. – 14 с.).
Як би там не було, але це уже не входить у предмет даної статті.
«Почему же Вы через некоторое время возвратились с Германии на территорию СССР?»
«Я повернувся тому, що побачив беззмістовність подальшого відступу з німцями, як і залишатись на території іншої держави. Я вирішив повернутись на батьківщину й бути готовим нести відповідальність за скоєні мною злочини. Крім цього я вирів, що коли повернусь на батьківщину й чисто сердечно признаюсь, то радянська влада дасть мені можливість чесною та корисною працею змити із себе брудні плями».
Радянська влада таку «можливість» письменникові дала, але трошки пізніше…
У пред’явленому обвинуваченні та обвинувальному висновку ішлося про те, що Шкрумеляк:
«Будучи националистически настроенным на протяжении многих лет вел враждебную работу по отношению к Советской власти, писал антисоветские националистические статью в местных журналах газетах и т.д., в которых клеветал на советскую действительность, в период немецкой оккупации перешел на службу к немцам и с августа 1942 г. по март служил при радиокомитете, где каждую неделю выступал по радио с лично писанными антисоветскими статьями, в период формирования дивизии «СС-Галичина» выступал так же по радио и призывал молодежь идти добровольно в дивизию для борьбы с Советской властью, т.е. в преступлении, предусмотренном ст. 54-10 ч. 2 УК УССР».
«В предявленном мне обвинении по ст. 54-10 II УК УССР виновным себя признаю … действительно на протяжении ряда лет вел враждебную работу по отношению советской власти. Как писатель, писал часто стихи антисоветского содержания, где клеветал советскую власть, правительство. Действительно, особенно активную антисоветскую деятельность я развернул с момента прихода немецких оккупантов в г. Львов, работая во Львовском радиокомитете я как писатель, с августа 1942 года по март 1944 года по воскресеньям читал свои статью, в которых клеветал существующий строй в советской власти, восхвалял немецкую армию, как освободительницу Украины от большевизма, призывал население оказывать материальную помощь немецкой армии…».
По справі було допитано припадкового свідка, головно про діяльність УЦК, котрий втім у засіданні Війського трибуналу не фігурував.
24 грудня 1945 року Військовий трибунал військ НКВД Львівської області у складі головуючого капітана юстиції Кулагіна та членів капітана Шитрікова і ст. лейтенанта Міхєєва за ст. 54-10 ч.2 КК УРСР засудив Шкрумеляка Ю. А. до позбавлення волі у виправних таборах строком на 10 років й ураженнями в правах строком на п’ять років.
В останньому слові підсудний просив помилувати його.
Термін відбування покарання був зарахований з 30 серпня 1945 року. Даний «приговор», як зазначається у ньому ж, оскарженню не підлягав.
Випискою із протоколу засідання Львівської обласної комісії з перегляду кримінальних справ на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини від 10 березня 1955 року постановлено, що «материалами дела преступления, совершенные ШКРУМЕЛЯК Юрием Андреевичем доказаны полностью, оснований к опротестованию приговора суда не усматривается».
Реабілітовано письменника щойно в незалежній Україні висновком прокуратури Львівської області від 29 серпня 1994 року.
“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.