Петро Перебийніс. Коридор. Лірична трагедія на три дії,
шість картин і чотири поетичні монологи. – К. : Неопалима купина. – 2009. – 60
с. – (Б-ка журн. «Неопалима купина», №3-4, 2009).
Печерний – в тім сенсі, що епоха компартійної (в основі
своїй ідеологічної) влади з відстані нашої епохи новітньої займанщини під
прикриттям найвульгарнішого популізму бачиться історично далекою. Печерно
примітивною. Наївною стародавньо: людину мішають з болотом, людину звільняють з
роботи й псують можливість подальшої кар’єри тому тільки, що її непретензійний
і неглибокий зрештою віршик «Гіркою мовою калини» потрапляє за залізний кордон
і там друкується. Зрозуміло, людина ця – поет, місце праці вона має в одній з
кімнат, двері до якої висвітлені Коридором. Здогадно, сувора установа, в якій
людина (згідно розпису дійових осіб – Автор) працює, – то Центральний Комітет
КПУ часів т. зв. «застою».
Справу читацького сприймання дещо утруднює ефект подвійної
присутності Автора: він – і розпорядник дійових осіб, що коментує їхню поведінку в ході сюжету з погляду сучасності
та загальний стан справ, він же – й один із персонажів – той самий, якому
належить вірш «Гіркою мовою калини».
Щодо цього вірша. Судячи з усього, це безневинна
публіцистика. В числі інших його подано Автором-персонажем у рукопису збірки до
державного видавництва, і вже тільки відтак невідомим чином потрапив за кордон,
де й з’явився друком на сторінках журналу «Час». Тож саме факт публікації у
«ворожому» виданні зчиняє генеральний для усієї сюжетної історії переполох в
Установі.
Намагаючись надати дійству й персонажам універсального
значення, П. Перебийніс максимально уникає конкретизації реалій та визначень.
Вочевидь же, Автор-персонаж поруч такого ж підозрюваного та гнаного Референта мав би фігурувати,
наприклад, як Інструктор, Зав. Сектором абощо. Не як Автора ж його до такої
відповідальної контори рекрутовано. Зате всі інші функціонери – Нульовий,
Погонич, Бос, Директор і Перший (участь у сюжеті бере тільки Голос Першого) і
названі, й окреслені у їхніх головних сутностях яскраво, переконливо, «хльостко».
Універсальність дещо нівелюється у віршованих коментаторських монологах Автора.
Тут з’являються відомі публіцистичні кліше з ряду «червоний німб», «душителі
розтерзаної Неньки», апеляції до «народу». Все – з розряду позатекстових
семантичних зв’язків (термінологією структуралізму висловлюючись). Зате схема
стосунків і процес номенклатурного «з’їдання» системою двох не позбавлених
наївности упослідженців системи Референта та Автора виписаний, як сказав би В.
Маяковський, вагомо, грубо, зримо. Нульовий – Погонич – Бос – Директор – Голос
Першого «працюють» до білого розжарювання телефонних апаратів, до зриву
голосових зв’язок. Логіка: використати інтелект підлеглих паріїв та вбити у
паріях найменший інстинкт самостійного мислення, привчити до максимальної «обачності»
поведінки, зробити безвідмовними патріотами не тільки системи, але своїх
службових сідал.
Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал
До найсильніших моментів «Коридору» необхідно віднести,
звісно ж, образ власне Коридору, пообіч якого кабінети, кабінети, кабінетики, а
в глибині якого то червоне тривожне світло, а то й видіння покійного вже
(ближче до фіналу) Референта.
Звісно, хотілося б більшої проясненості біографій та
мотивів: як і чому, і звідки приходять-проходять Коридором такі хороші хлопці,
як Референт та Автор-персонаж? Певно, що й присутність – сюжетна чи позасюжетна
– бодай якихось представниць прекрасної статі (а в реальності були ж вони, були
– п.п. Шевченко, Главак т. ін.) драматургічному творові з огляду на театральну
перспективу не завадила б. Головне ж – як на сьогодні – символічна природа й
універсальність Коридору вже могла би бути осмислена в координатах зміни
політичних систем. Політичні бо системи змінюються (переназиваються?), але
Коридор нікуди не зникає, кабінети хіба що під євроремонт підпадають. Нові
Боси, Директори, нові Нульові, Погоничі, Референти й Референтки… Хто приходить на зміну кому? А хто – можливо
– залишається чи вивищується? У який бік змінюється стиль мовлення і стиль
поведінки?.. Бодай в епілозі це могло би прозвучати і вразити. Знаючи Петра
Перебийноса як Автора (!), здатного невтомно вдосконалювати свої тексти
(зберігаю його лауреатську – !!! – книжку з численними правками), вірю в новий
варіант. Тож – і в театральну перспективу «Коридору».
м. Вінниця