Петро Перебийніс. Коридор. Лірична трагедія на три дії,
шість картин і чотири поетичні монологи. – К. : Неопалима купина. – 2009. – 60
с. – (Б-ка журн. «Неопалима купина», №3-4, 2009).
Печерний – в тім сенсі, що епоха компартійної (в основі
своїй ідеологічної) влади з відстані нашої епохи новітньої займанщини під
прикриттям найвульгарнішого популізму бачиться історично далекою. Печерно
примітивною. Наївною стародавньо: людину мішають з болотом, людину звільняють з
роботи й псують можливість подальшої кар’єри тому тільки, що її непретензійний
і неглибокий зрештою віршик «Гіркою мовою калини» потрапляє за залізний кордон
і там друкується. Зрозуміло, людина ця – поет, місце праці вона має в одній з
кімнат, двері до якої висвітлені Коридором. Здогадно, сувора установа, в якій
людина (згідно розпису дійових осіб – Автор) працює, – то Центральний Комітет
КПУ часів т. зв. «застою».
Справу читацького сприймання дещо утруднює ефект подвійної
присутності Автора: він – і розпорядник дійових осіб, що коментує їхню поведінку в ході сюжету з погляду сучасності
та загальний стан справ, він же – й один із персонажів – той самий, якому
належить вірш «Гіркою мовою калини».
Щодо цього вірша. Судячи з усього, це безневинна
публіцистика. В числі інших його подано Автором-персонажем у рукопису збірки до
державного видавництва, і вже тільки відтак невідомим чином потрапив за кордон,
де й з’явився друком на сторінках журналу «Час». Тож саме факт публікації у
«ворожому» виданні зчиняє генеральний для усієї сюжетної історії переполох в
Установі.
Намагаючись надати дійству й персонажам універсального
значення, П. Перебийніс максимально уникає конкретизації реалій та визначень.
Вочевидь же, Автор-персонаж поруч такого ж підозрюваного та гнаного Референта мав би фігурувати,
наприклад, як Інструктор, Зав. Сектором абощо. Не як Автора ж його до такої
відповідальної контори рекрутовано. Зате всі інші функціонери – Нульовий,
Погонич, Бос, Директор і Перший (участь у сюжеті бере тільки Голос Першого) і
названі, й окреслені у їхніх головних сутностях яскраво, переконливо, «хльостко».
Універсальність дещо нівелюється у віршованих коментаторських монологах Автора.
Тут з’являються відомі публіцистичні кліше з ряду «червоний німб», «душителі
розтерзаної Неньки», апеляції до «народу». Все – з розряду позатекстових
семантичних зв’язків (термінологією структуралізму висловлюючись). Зате схема
стосунків і процес номенклатурного «з’їдання» системою двох не позбавлених
наївности упослідженців системи Референта та Автора виписаний, як сказав би В.
Маяковський, вагомо, грубо, зримо. Нульовий – Погонич – Бос – Директор – Голос
Першого «працюють» до білого розжарювання телефонних апаратів, до зриву
голосових зв’язок. Логіка: використати інтелект підлеглих паріїв та вбити у
паріях найменший інстинкт самостійного мислення, привчити до максимальної «обачності»
поведінки, зробити безвідмовними патріотами не тільки системи, але своїх
службових сідал.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
До найсильніших моментів «Коридору» необхідно віднести,
звісно ж, образ власне Коридору, пообіч якого кабінети, кабінети, кабінетики, а
в глибині якого то червоне тривожне світло, а то й видіння покійного вже
(ближче до фіналу) Референта.
Звісно, хотілося б більшої проясненості біографій та
мотивів: як і чому, і звідки приходять-проходять Коридором такі хороші хлопці,
як Референт та Автор-персонаж? Певно, що й присутність – сюжетна чи позасюжетна
– бодай якихось представниць прекрасної статі (а в реальності були ж вони, були
– п.п. Шевченко, Главак т. ін.) драматургічному творові з огляду на театральну
перспективу не завадила б. Головне ж – як на сьогодні – символічна природа й
універсальність Коридору вже могла би бути осмислена в координатах зміни
політичних систем. Політичні бо системи змінюються (переназиваються?), але
Коридор нікуди не зникає, кабінети хіба що під євроремонт підпадають. Нові
Боси, Директори, нові Нульові, Погоничі, Референти й Референтки… Хто приходить на зміну кому? А хто – можливо
– залишається чи вивищується? У який бік змінюється стиль мовлення і стиль
поведінки?.. Бодай в епілозі це могло би прозвучати і вразити. Знаючи Петра
Перебийноса як Автора (!), здатного невтомно вдосконалювати свої тексти
(зберігаю його лауреатську – !!! – книжку з численними правками), вірю в новий
варіант. Тож – і в театральну перспективу «Коридору».
м. Вінниця