З-поміж березневих новин окремо виділяється повідомлення про збір підписів під петицією про повернення в український історико-географічний лексикон старої назви сусідньої країни – «Московія». Пропозиція активістів вчасна і цілком слушна. Насамперед тому, що вживання назви «Росія» по відношенню до минулого з тогочасною дійсністю (з реаліями того часу) вносить в історію цієї країни чимало нісенітниць і юридичних непорозумінь, насамперед, в суб’єктності як старосвітської Московії, так і вимороченої «Російської імперії».
Що означає назва «Московія»? При всіх домислах аматорів історії і більш-менш «вченого люду», назва «Москва» стала вживатися там з 4 квітня 1147 року по відношенню до садиб посадника, боярина Кучко, які захопив Юрій на прізвисько «Долгорукий», що є прямим перекладом німецької назви „Handlänger“ – “поденщик, підручний робочий”. З літописного запису виходить, що таку назву для садиби вбитого боярина Кучка підбирав Святослав Ольгович, який був тоді гостем Юрія Долгорукого.
Для назви ”Москва” було використане слово латинської мови “mos” – воля людини, своєвілля (норовливість, примха, примхливість), що дуже вірно зазначив Григорій Сковорода у словах «кожному граду свій нрав і права, кожен має свій ум й голова». У множині “mos” – “mosque” – звичаї і обичаї. В християнстві це значення розуміється як «своєвілля» (свавілля), «впертість».
З одного боку самоправ сусідньої країни несамовито перейменовує прадавні землі України, грубо порушуючи історію і основоположні засади Переяславської угоди про “дружбу” двох народів, а з іншого боку Україна, як одна з давніх європейських країн і націй відновлює історичну справедливість, повертаючи у свій лексикон старосвітську назву “Московія” і “московіти” – старообрядці (санскрит “Moksel”).
Повернення первісної назви «Московія», матиме важливе значення не тільки для старосвітських московітів, але й також для народів, які з правіку населяють землі від Карелії аж до Далекого Сходу і мають Богом дану назву, історію, мову, культурні традиції, легенди і міфи. Не тільки великі народи, але й малі народи і народності не повинні зникнути з примхи свавільного неосамодержця в небутті під одним кольором на політичній мапі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Повернення сусідній країні давнішої назви «Московія» в лексикон українців не викликає зайвих витрат чи негативних наслідків. У світі існує чимало прикладів існування різних назв однієї і тієї ж країни, у тому числі й України (Ουκρανια, Ucrania), що не вадить ні українцям, ні, наприклад, грекам у міждержавному і приватному спілкуванні між собою.
Самоправство для московитів давно стало релігією. Щоб не бути голослівним, згадаймо тут свідчення самовидців з тих далеких пір, коли московські болота обдувалися вітрами з Ріпейських гір (у цій назві вжите грецьке слово ”ριπη” – натиск, віяння, порив вітру).
В списку “Баварського географа” вони записані за №26 і названі «атторозі» (Attorozi), а київські літописці назвали їх мурома. Назва «атторозі» утворена на основі шведської мови – “att” (неперекладний прийменник до основи) та “oro” (свавільний, зухвалий, розгнузданий; для порівняння: “or” – ”пустинь”, а єврейське “orel’ – босяк). Отож, в списку “баварця” вони названі «найбільш зухвалими, або свавільними» (ferrocissimus), а в “Слові о полку Ігоревім” вони ж названі “босуві врані” (від тюркського “bos” – босяк, пустий, порожній). ”Атторозі” мали 148 громад. Очевидно, що назва ”мурома” була дана тамтешньому люду київським літописцем від санскриту “murra” (murkha) – дурний, навіжений, глупий, безглуздий, поспішний, або й борзий. Мабуть, укладач списку знав значення слова «зух» у назві ріки Зуша на Орловщині (зух, зуша – ріка Зухвала). Аналогічна характеристика вжита укладачем «Повісті временних літ» по відношенню до інших заокських племен: «Жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я (було) в них перед батьками і невістками». І дальше: «Сей обичай мали в’ятичі і кривичі й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон» (були свавільні). Назва «в’ятичі» утворена від санскриту: “vyatita” (vyati) – минулий, колишній, мертвий. Себто, в’ятичі – старовіри. Для порівняння: “в’ятель” – верша.
Характеристика «розгнуздані» не співвідноситься з назвою ріки ”Ока”, яка була утворена значно пізніше від грецького слова «oka» – борза, швидка, а назва «мурома» від санскриту “murra” – свавільні. Свавільну “мурому” не раз приводили до тями київські князі, зокрема й Володимир Мономах. Згодом там, на Рязанщині, селились вихідці з Чернігівщини, з Черкащини, з Поділля, про що свідчить тамтешня топонімія і гідронімія. Назва “Рязань” (Резань) має значення тюркського “reze” – засув, дверний гачок (на воротах – верея). Тобто, Рязань виконувала сторожову і митну функцію, коли цими землями правили київські посадники і Великий Київський князь.
Оксентій Онопенко
Відень, Австрія