Парадокси Петра Осадчука

448

До 75-річчя з дня народження

6 грудня у Київському міському будинку вчителя шанувальники
творчості, друзі та колеги привітали із 75-річним ювілеєм відомого письменника
та громадського діяча Петра Осадчука.

Ювілейний вечір відкрив і вів голова НСПУ Віктор Баранов,
який у вітальному слові відзначив своєрідність, багатожанровість і
поліфонічність поетичної та публіцистичної творчості Петра Осадчука. Від
керівництва Спілки за особисті досягнення у літературній творчості, за вагомий
внесок у відродження духовності та культури українського народу Віктор Баранов
вручив ювілярові «Почесну відзнаку» НСПУ. Після авторського виконання Петром
Осадчуком нових творів слово про ювіляра виголосив голова Київської організації
НСПУ Михайло Сидоржевський, назвавши Осадчука поетом високого громадянського
звучання, соціальним поетом і сатириком, складовою непересічного таланту якого
є ліричні вірші та сатиричні мініатюри. За поданням Київської організації НСПУ
Петро Осадчук нагороджений Почесною грамотою Київського міського голови
Олександра Попова.

  Відповідальний
секретар Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка Микола
Нестерчук за активну працю на просвітянській ниві нагородив Петра Осадчука
медаллю «Будівничий України», а вчений секретар Всеукраїнського товариства
«Знання» поет Василь Василашко нагородив ювіляра Почесною грамотою товариства
«Знання» й зачитав від себе вірш-присвяту.

  На вечорі Петро
Осадчук презентував три нових книжки, підготовлених та видрукуваних до свого
75-річчя: книгу літературно-критичної публіцистики «Вище України тільки небо»
(видавництво «Дивосвіт»), поетичну книгу «Загострене чуття провини»
(видавництво «Світ успіху») та книгу сатири і гумору «Пень-клуб» (видавництво
«Сучасний письменник»). Саме з нових 
книг пролунало чимало віршів не лише у виконанні автора, а й у виконанні
заслуженого діяча мистецтв України, актора і письменника Василя Довжика.
Цікавою інтерпретацією поетичного слова ювіляра у музичному форматі  стали пісні на вірші Петра Осадчука у
виконанні відомих композиторів Ігоря Якубовського, Генадія Волотька та Миколи
Петренка.

З щирим вітанням звернулися до ювіляра колеги-побратими
Петро Перебийніс, Рауль Чілачава, Олег Чорногуз, Григорій Гайовий, Володимир
Петрук. Запам’яталося і щире вітальне слово земляків Осадчука – директора
видавництва «Світ успіху» Неоніли Струк, редакторів Тетяни Шпичук та Ксенії
Присяжнюк, які готували до ювілею нову поетичну збірку автора.

 Хоч як парадоксально,
але саме пік активної політичної діяльності Петра Осадчука під час його
депутатства у Верховній Раді України І та ІІ скликань (1990-1998 рр.) став
міцним поштовхом у його літературній творчості. Осадчук глибше розкрився як
багатоплановий поет, поет-публіцист, поет-гуморист, поет-лірик. З тих часів
поезія постійно нуртує в його жартах та експромтах. В них відчувається глибина
поетичного мислення та своєрідна філософія часу:                      

 

Я переконаний: на все свій час,

Його не змінять паніка й аврали.

Якщо історія колись обрала нас,

То ми самі історію обрали.

 

 Читаючи твори Петра
Осадчука, особливо книги останніх років, такі як “День відкритих дверей”
(1991), “Галера” (1993), “Театр перед мікрофоном” (1994), “Літаюча
тарілка”(1995), “Незрима стріла часу”(1997), “Реєстр українського лайдацтва”
(1997), “Паранормальні явища” (1999), “Чуття єдиної провини” (2002), “Чорні
метаморфози” (2004), “Віддзеркалення безодні” (2006), «Останній рубіж оборони»
(2007), мимоволі звертаєш увагу на особливий почерк автора, особливий стрій
художніх засобів та прийомів.   Вже в
першій книзі Осадчука вимальовувався характер митця, закладалися підвалини його
літературної долі, здібності майбутнього поета-громадянина. А головне, що
з’явилися  перші пагінці творчої
індивідуальності.  І це не оминула увагою
літературна критика. В періодиці з’явилися схвальні рецензії Вадима
Скомаровського, Валентина Речмедіна, Абрама Кацнельсона та інших відомих
письменників.

  Порівнюючи перші
літературні спроби Петра Осадчука з його творами останніх років, відчуваєш,
який величезний крок до літературної майстерності зробив поет за півстоліття
творчої діяльності. І це не дивно, адже у своїх творах Петро Осадчук завжди мав
на меті передавати справжній настрій, справжню атмосферу дійства, справжній
стан свого ліричного героя.

В поезії Осадчука завжди відчуваєш не награний, а глибоко
натуральний, навіть стихійно-ліричний тиск в динаміці лаконічних слів. Стрімкий
потік образів, потік фарб у променях світла. І це не дивно, адже у віршах поета
є життєвий ґрунт. Тому вони так легко западають в душу, ховаються у кутках
читацької пам’яті, асоціюючись із різними побутовими та соціальними явищами.
Така майстерність автора ме¬жує значною мірою із мальовничістю та музичністю
його асоціативної поезії. Коли митець пише, що:

 

Дійшов я до межі тієї,

Яку омріяв з юних літ.

Ну й що? Пігмеї в апогеї

Малюють в чорне білий світ, –

 

то цей образ мимоволі стає мальовничим, і внутрішнім зором
добре бачиш, що прагне донести поет читачеві отими рядками.

Поет завжди тяжів і тяжіє до класичної строфи, класичного рядка.
Але найбільше, що приваблює в його слові, це – простота у формі та глибина у
змісті.

 

Без вини я караюсь провиною,

що не все до пори розумів.

Але бути й лишатись людиною –

вище гасел і прапорів.

 

 Хоч якого б жанру
були твори Осадчука, ліричного чи гумористичного, в нього завжди можна побачити
філософські роздуми про природні антагонізми, про життя і смерть, про правду і
брехню, про любов і ненависть, про вірність і зраду, про веселе і сумне.

 

Наша воля сягнула безмежності,

Призабувши реальні спроможності.

Ой, боюсь, що Майдан Незалежності

Перезвуть на Майдан Незаможності.

 

Своєю оригінальністю, багатством почуттів, фарб, високим
оптимізмом публіцистична лірика поета, як його найулюбленіший поетичний жанр,
стала своєрідною візитівкою Петра Осадчука.

 

Викрадають у мене мою країну,

Залишаючи в назві, мов звук, Україну,

Щоб без мови і пісні у слові німім

Не впізнав я в тій назві новий псевдонім.

Петро Осадчук розпочав свою творчу діяльність у шістдесяті
роки. Його без вагань можна приєднати до числа шістдесятників за гостроту,
публіцистичність, громадянську позицію та національну спрямованість поезії.
Проте, як на мене, така “заштампованість” реєстрів сьогодні себе вичерпала.
Адже забагато стало в нашій літературі “шістдесятників” після того, як
дозволили “любити Україну”.

   Останнім часом у
творчості Осадчука переважає сатира та гумор. Мабуть, такий тонкий жанр отримав
свій розвиток неспроста у творчості Петра Ілліча після двох термінів його
роботи в українському парламенті. До речі, в ті часи він писав:          

 

Мікрофони, як звичні решета,

Воду слів поглинають до решти.

Тільки в тихі слова треба вміти

Підкладати думок динаміти.

 

Письменник у своїй літе¬ратурно-політичній боротьбі часто
користується зброєю маленьких сатиричних віршів, мініатюр та влучних катренів.
Викриття нездар, вигаданих авторитетів, розвінчання  політиків різного калібру,
невігласів-плагіаторів – це далеко не повний перелік тем його сатири у малому
жанрі.

 

 Творці молодої
держави,

Як жебраки з перепою,

Ходять у пошуках слави

З простягнутою рукою.

 

 З останніх книжок
Осадчука у жанрі малої  сатири, як на
мене, найцікавішою є збірка “Чорні метаморфози” (2004). У багатьох творах цієї
книжки Осадчукові таланить передавати глибокий афористичний смисл, зберігаючи
гумористичну та саркастичну інтонацію у своїх віршах та мініатюрах, які мають в
своїй основі комізми.

  Петро Осадчук влучно
стверджує, що: “Сам по собі патріотизм з постійними освідченнями в любові й
вірності та ритуальними танцями довкола святинь рано чи пізно призводить до
національної шизофренії. Без розумної, цілеспрямованої, конкретної дії це, на
жаль, неминуче”. Тому з позицій патріотичного виховання та з погляду творчої
віддачі вважає жанр сатири й гумору наймобільнішим поетичним жанром у
спілкуванні з вітчизняною аудиторією. Безумовно, в наших читачів сьогодні це
найпопулярніший напрямок серед усіх літературних жанрів. Проте сміх від сміху
відрізняється. Є жарти добродушні, іронічні, саркастичні, а є й злі, жорстокі.
Від Петра Осадчука я ніколи не чув і не читав у його творах злих жартів, бо за
вдачею Петро Ілліч доброзичлива, добросердечна людина з добрим відчуттям
гумору. Хоча в радіопередачах “Мова і нація” та “Огонь в одежі слова” він
виступав і виступає нині як послідовний поборник рідного слова в Україні,
яскравий письменник-публіцист. Публіцистика Петра Осадчука на українському
радіо та в засобах масової інформації може служити взірцем сучасної
літературної публіцистики для багатьох 
фахівців цього вельми популярного жанру.

 

Оцінюючи нашу добу похмуру,

Бачу печерні у ній ознаки

І дивлюся на літературу

Очима бездомної собаки.

 

В творах поета завжди присутня та частка живого гумору, яка
витримує вимоги жанру щодо комічного в поезії, де завжди є дотепний висновок,
підсумовуючий вірш. Причому гумор в широкому смислі слова, що має на увазі
насправді жартівливе в нашій дійсності, у Петра Осадчука доповнює вишукана
дотепність – властивість давати несподівані визначення, сполучати між собою
несполучні речі, виявляти миттєвості гострих розбіжностей між людьми,
предметами, винахідливість в пошуку вдалих висловлювань для характеристики людини
чи якогось явища. Часто такі розбіжності жартівливо сполучаються, зустрічаються
в одному контексті, створюючи, так би мовити, парадокси веселих чи сумних
почуттів Петра Осадчука.

 

Я прямо йшов і вертикально жив,

Долав круті підйоми самотужки.

Ніде й нікому персонально не служив

Й зневаги не ховав до холуя і служки.

 

Петро Осадчук у будь-якій ситуації не втрачає оптимізму.
Його поетичний голос і нині у парадоксальній площині часу виділяється особливою
інтонацією життєдайної мудрості.

 

Колектив «Української літературної газети» долучається до привітань,
які надійшли на адресу Петра Осадчука з нагоди його 75-річчя. З роси і води,
шановний Петре Іллічу!

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!