«Ронделі» Миколи Боровка – збірка глибинно українська – від
оформлення до розкритих у ній тематичних пластів. Кожен вірш книжки увиразнений
кольоровим орнаментальним обрамленням, своєрідним графічним оберегом слова.
Три кити видання – три його розділи.
У першому – «Смальта літ» – автору вдається «податися в
історію», де «власним чорнилом оздоблюєм дати». Князі Олег, Володимир,
Святополк, Володимир Мономах – немовби перша сторінка історичного блоку. Автор
переймається не лише історичними фактами та особистостями, а й згадкою про них.
В одному з віршів присвята проймає гіркотою правди: «Могил Богдана
Хмельницького, Семена Палія, Павла Чубинського та багатьох інших українців
точно вже ніхто в нашій Україні не вкаже…». У ронделі автора надалі
вкарбовуються, скажімо, образи Григорія Сковороди та Олеся Гончара. Виринають
наболілими рядками «ХХ століття. Афганістан» і «Чорнобиля могили»… Історія в
рядках поета – переорана і відболена ранами, однак автор ще свято вірить у
«галактику роси» й «цнотливий цвіт акацій». Хто зна, може, в тому і головне
призначення слова – сподіватися й спрямовувати націю на краще, а інакше не може
бути.
Окреме місце в розділі – поезії про Тараса Шевченка: «Лист
Тараса Шевченка братові Івану», «Поет над ненаписаним портретом матері», «Шевченко
у Борисполі», «Дорога на Яготин». Хоча вірші й не позбавлені традиційного
пафосного ставлення до Кобзаря, в якому «поет крізь плетиво доріг ніс любов і
пісню старечу», проте призма, крізь яку Микола Боровко споглядає шляхи Тараса
Шевченка, – нехрестоматійна й оригінальна тематично.
Повертаючись до назви розділу, смальта – це кольорове
непрозоре скло у формі невеликих кубиків, яке використовують для виготовлення
мозаїк у декоративно-ужитковому, зокрема ювелірному мистецтві. Тому цілком
очевидно, що вірші зі «Смальти літ», як скельця, відображають правдиву без
перебільшень реальність, історичну й довколишню.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Свічі зіниць», другий розділ книжки, також промовляє сам за
себе. «Задивлявся у твої зіниці» Василь Симоненко, певно, задивився і Микола
Боровко. Щоправда, йдеться вже про глибину зіниць коханої. Поет щиро
зізнається:
Акації цвітуть – як молоко.
Порівняння прадавнє і затерте.
Але я кпини найлютіші стерплю,
Щоби п’яніть від щастя, а не гіркот.
Тут не так просто погодитися з автором. Деякі його порівняння
й метафори виходять далеко за рамки затертості, скажімо: «ніч конвалії зір
накохала», «упали коси, наче злива», «слова твої, мов журавлі, вмерзають у
схололе небо», «просльозилися очі трави»… Із Василем Симоненком у Миколи
Боровка перегукується не одна поезія.
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів, –
це всім відомі рядки Василя Симоненка. В унісон їм у Миколи
Боровка:
Вона ввійшла у сонячній обнові,
Прикрившись парасолькою грози.
Поетичний голос Боровка продовжує класика. Щастя автора –
«не вміщається в підкові». Мабуть, таки навчившись на помилках
попередника-поета, ми опановуємо мудрість, як зустрічати своє непрохане і
неждане. Бо туман, із якого випливало кохання Василя Симоненка, у поезії
Боровка розвіявся і щез, а день постає наповнений світлом і сяйвом зіниць.
Третій розділ видання – своєрідна галерея, «Пейзажі душі»
Миколи Боровка. Це не пейзажна лірика в її класичному варіанті. Коли «гармошку
хвиль розтягують вітри, щоб заглушити дискотечні ритми», а «гарячий сонях сонця
у зеніті розсипав спеки жовті пелюстки», градус слова за Цельсієм помітно
піднімається. Головне – не збивати тієї авторської температури, бо на все свій
час.
У «Пейзажах душі», як, зрештою, і в попередніх розділах
книжки, знаходимо багато цінних літературно-мистецьких і культурологічних
перегуків та паралелей. Скажімо, читаючи «Октаву», мимоволі пригадуєш «Сім
струн» Лесі Українки: ті самі до-ре-мі-фа-соль-ля-сі, щоправда, в сьогоденному
й оновленому звучанні. У Миколи Боровка так само кожна нота бринить
неповторними переливами й не схожа на сусідні. «Реве-гуде негодонька» рвучкою
«ре» в Лесі Українки, і переходить та негодонька в «РЕволюційні сполохи емоцій»
Боровка. «Місяць яснесенький», що заколисує нас змалку, сяє в поета вже в
іншому образі – як «МІфічний фенікс і вогонь». «Перечитавши» всі ноти, мимоволі
так і хочеться додати Лесине: «Сім струн я торкаю, струна по струні».
Розділи книжки постають як окремі, але одночасно
взаємозалежні тематичні блоки чи ще точніше – площини. І якщо зображати їх
графічно, найлогічніше варто намалювати три круги, заповнені й позбавлені
кутів. Перша площина – історична, друга – лірична, третя – пейзажна. І в усіх
трьох є свої центри, свої радіуси й діаметри, що повністю гармоніює із
геометричними постулатами. Більше того, сама специфіка ронделя кожен вірш теж
робить колом. Адже кожен твір тримає фіксовану й нехитку форму передусім
завдяки обрамленню, себто коли останній рядок повторює перший. Це є уточнення,
округлення і загадка зовнішнього вигляду того чи іншого вірша. Прикметно, що
французьке слово «рондель» таким міркуванням не суперечить, швидше, навпаки,
диктує їх: у перекладі рондель означає саме «круглий». Можна хіба наголосити на
тому, як майстерно і філігранно автор добирає до своїх віршів перші (вони ж –
останні) рядки. Це дуже вдалі візитівки, які змушують читача збігати поглядом
униз, рядками, до останнього слова на сторінці: «Зробились душі, як нічні
базари», «Упав мідяк у капелюх душі», «В селі не переводяться майстри»,
«Сільські хати – нетлінні мавзолеї», «Самому збожеволіти неважко»… Причому в
дібраних словах відчутний і чоловічий характер, і увага до точності слів.
Жодного «розмитія по древію», до якого вдаються поети. Слова – на своїх
позиціях і в потрібний час озвучені.
Вірші Миколи Боровка – його переживання і життєпис
одночасно. Чи не в найтривожніших рядках зринають образи рідного поетові села.
Вісті з рідних країв – «замішані на болю й тузі». До речі, образ замісу не раз
знаходимо у віршах Боровка. Й одразу постає в уяві мати чи бабуся біля печі.
Тісто сходить, а значить, скоро буде хліб!
Заміс ронделіани в автора – теж перспективний. І йдеться вже
про хліб словесний, хліб круглий із вкладеною в нього душею. Рондель Миколи
Боровка, у рамках жанру перебуваючи, не тільки не втрачає, а навпаки, набуває
обертів у русі. Зміст життя українців колись і тепер, наповнюючи європейську
форму, гармонічно зближує нас із літературою світовою.
Історія літератури, зокрема жанро¬творення – не далека й
недосяжна, вона перед нами. Рондель класичний у дні сьогоднішньому – це поезія
Миколи Боровка:
От і рондель: стрункіш од стріл і грацій.
Прозора мисль – у потканні густа.
Ще порух – і воскресять вуста
Нетлінність слова, як протуберанців.
З замісу думки й нелегкої праці.
м. Київ