Погляд на «Місце Сили» Павла Щириці («Ярославів Вал», 2012)
Біографічну довідку молодого поета Павла Щириці варто почати
його рядком:
холодноярець роджений
в києві
Цей рядок мене заінтригував років сім-вісім тому.
Спадкоємців «по духу» ми вже, здається, надивились, тобто наслухались – не в
тому значенні, що багато їх, а в тому, що вельми достойні – риторика вишколена
і викшталтувана – цирк на дроті. А тут, знаєте, в жилах тече кров отаманів (по
батькові й по матері). Я вже писав про початок нового тисячоліття як про
«торжество генетики». Нарешті зостались ми самі з собою, і все стало ясно. Якщо
з «принцами крові» туго, то «благородних розбійників» вистачає. А ці –
переважно із учителів і переважно із окопів Першої світової – та верства, що
склала «загублене покоління» в Європі 20-х XX століття. А цим так і не дали «попрощатись
зі зброєю» -– так і замордували. Багато відданості і містики, тим більше з
Мамаєм без містики не обійдешся – надто не героїчний на численних картинах наш
герой у нашій історії. Отакий «мілітарний» символ. Про походження і не
заїкаїмося, проте популярність… Як не крути, ще ніхто не обійшов. У Мамая
Павловового так і не дійшло до струн і «пози йога», але у всьому іншому дійшло
і перейшло. Тож «успадкував» онук багато чого, зокрема і відчуття «ми». Звідси
– і рядок із вірша «Знакове»:
ми цієї землі ще не варті
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У молодій поезії дев’яностих років було багато іронії і
сарказму. Весело прощалися із минулим – досить, мовляв, українцям плакати.
Проте не обійдені були і трагічний та героїчний мотиви – знову і по-новому
з’явився Че Ґевара. Очевидно, образ легендарного Че був «найближчим» нашим
молодим поетам.
Познайомившись із Павлом Щирицею, я подумав: от і Чучупаки
діждали свого. Власне, Павло починає зі своїх прямих родичів – вони були такими
ж славними отаманами, як і брати Чучупаки. Яків Щириця взяв достеменне прізвище
своєї матері – Мамай, і воно стало його повстанським псевдо як отамана Білого
Яру. Розстріляний. Досі не реабілітований. А з роду матері поета – отаман села
Боровиця Павло Солонько. У документальному романі Юрія Горліса-Горського «Холодний
Яр» я прочитав, що загинув Солонько разом з Петром Чучупакою у Черкаській ЧК
1920 року. А Мамай з братами Чучупаками навчався у Головківській двокласній
учительській школі. Вони спершу були вчителями, військовий вишкіл отримали на
фронтах Першої світової, брали участь в українізації частин царської армії –
дехто, зокрема Мамай, вже як офіцери.
У вірші «Оприсутнення Мамая» Павло Щириця пише:
там де він народивсь не шукайте метафор
ні епітетів ні метонімій
Ну яка може бути метафора Холодного Яру? Починати треба з
мапи Богдана Хмельницького в Чигирині. Столиця – на самій межі з Диким Полем,
яке теж Україна. Як і Медведівка, де народився Максим Залізняк, як і сусідні
Мельники – холодноярська столиця, де народилися Чучупаки, і, звісно ж, Боровиця
– бАтьківщина отаманів Мамая і Солонька. Горліс-Горський матиме псевдо Залізняк
і напише роман, на якому виховуватимуться воїни Романа Шухевича.
Ми сьогодні дивимося на тих і на інших гейби на
представників іншої цивілізації. Людей кодексу честі. Людей, яких можна було
вбити, але не перемогти. У післямові до роману Івана Андрусяка «Вурґун», який
не зауважили співвітчизники, я вже цитував слова філософа Слотердайка про те,
що нинішній європеєць тільки скривиться, почувши «Батьківщина – або смерть!».
Принаймні у цьому пункті ми нині також європейці. Щоправда, у нащадка
холодноярських отаманів це звучить так:
батьківщина це мабуть коли тобі б’ють під дих
ти смієшся і кажеш все добре – мені не болить
Отаман Чорний Ворон і Чорні Запорожці – все це було у
двадцятому столітті. Холодноярський отАман Хмара відгукнувся Хмарами УПА – не
один воїн УПА носив псевдо Хмара. Чорні Запорожці стали Чорними Чортами.
Чорногора поєдналася з Холодним Яром. Відвагою і жертовністю.
Безперечно, брати Чучупаки, отаман Мамай-Щириця та інші
герої Холодного Яру заслуговують на увагу не тільки істориків, а й
письменників, живописців, музикантів, кіномитців. Не перше покоління
українських поетів звертається і до образу Че Ґевари. Своїх національних героїв
раніше оспівувати не дозволялось, а нині якось не виходить. Воїни Холодного Яру
заслуговують на увагу поколінь. Можна б сказати: якби такий Яр був десь у
Франції… Чи згадати слова Шарля де Ґоля, який мріяв про таких вояків, як вояки
УПА… Поки що тільки те й робимо.
Після Максима Залізняка один гайдамацький онук написав:
І повіє новий вогонь з Холодного Яру.
Ці слова як слова
пророка були вишиті на чорному прапорі Холодного Яру. На тому ж прапорі були
вишиті і такі слова: «Воля України – або смерть!».
На початку третього тисячоліття ще один гайдамацький онук
написав:
жодна свічка не згасне не знищивши ще один гріх
жодна в світі війна не відмінить душі і Черкас
жити легко тоді коли мрія одна на всіх
перевершить себе і окрилить заціплених нас
м. Київ