“Українська літературна газета”, ч. 10 (366), жовтень 2024
Йдеться про жорстку сегрегацію авторів за майновим, соціальним, статусним і кастовим принципами. Це явище не має нічого спільного з дискримінацією за кольором шкіри, національністю, сповідуваною релігією тощо, але воно не менш ганебне й знакове. Вхід до шоубізнесу, як і кінематографії (!), з парадного входу на загальних, тобто демократичних, засадах – на підставі змістовної, художньої цінності твоєї творчості – неможливий! Таке неподобство дуже схоже на кумівство, але, на жаль, куди глибше і серйозніше – тому й «расизм».
Для прикладу, візьмемо ситуацію з особистого досвіду автора…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ви написали вірші. Про війну. Кожен – сюжетний. Традиційний за всіма поетичними канонами. Де є герой або кілька, з центральною подією, її розвитком, кульмінацією, фіналом. І нанизаними на цей змістовий стрижень почуттями: переживаннями, хвилюваннями, надією чи відчаєм, світлими чи трагічними спогадами, роздумами, сумом за втратою чи радістю від зустрічі або її очікування тощо. За драматургією, все як належить для, сказати б, олдскулу.
Ба більше, вони пройшли апробацію якості публікаціями в пресі. І не абиякій, а в цілком достойній, поважній. Причому, так уже сталося, на двох континентах – в Україні і в Америці.
Приміром, в «Українській літературній газеті» та в діаспорівському журналі «Ukrainian people» (США) – провідному українськомовному часописі Північної Америки, що видається в Чикаго.
Тобто вірші оцінили. Їх визнали щемливими, зворушливими, пронизливими. Такими, що не лишають байдужими. Отже, ваша поезія свою функцію виконує: бере за душу, чіпляє за живе.
А до всього – ще й пісенна! Причому, така її властивість – очевидна! Варто лише глянути на неї. Бо є такі вірші (що анітрохи не робить їх гіршими), які не лягають на музику. Чи надто складні для цього. А у вашому випадку вони вийшли доволі пісенними. Які так і просяться, аби їх заспівали. При цьому – на всі жанри: є для естради, для «року», для «попу». На будь-який смак.
Але ж для пісні, щоби вона зазвучала, потрібні професійні музики: композитори, співаки, інструменталісти. І от з цим вже виникають нездоланні й невирішувані проблеми. Абсолютно не здоланні! Абсолютно не вирішувані. Бо на шляху до мети виникає залізобетонна стіна. Ви опиняєтеся у глухому куті, з якого немає виходу.
Бо якщо автора не знають у тому яскравому, блискучому, вгодованому шоубізовому світі – він досі невідомий, не має раніше написаних пісень, живе не в столиці, зовсім не медійна персона – то якими б хорошими і пісенними не були його вірші – дуля вам буде з маком, а не пісня!
Єдине, на що ви можете розраховувати, так це на лайки і «сердечка» від тих, кому надсилаєте свою віршовану творчість. І це у кращому випадку, бо трапляються такі, які дають знати, що вам тут не місце і до них нічого звертатися. Ну, може ще буде дяка за «дуже гарні», «сильні», «змістовні», «вартісні» тексти. Як, власне, сталося. Це – гріє. Але далі цього справа не йде… Бо ж не царське діло!
Адже високодостойні композитори, народні артисти та імениті музики – як гурти, так і солісти, – все одно вас всерйоз не сприймають. Натомість, ігнорять: заповзято, системно, старанно. До кого не звертайся. На гарматний постріл до себе не підпускають.
А все тому, що ви – «ніхто і звати вас ніяк». Ви «чужі» – не тієї ясновельможної породи; не того, який потрібно, зіркового статусу. Ледь не раси. І справді, за ставленням до себе, ви почуваєтеся подібно темношкірому американцю в період расової сегрегації. «Не положено» і все. Хоч убийся.
Навіть коли йдеться про вірші, які вшановують ратний подвиг українського Воїна, що звучать реквіємом за загиблими. Це ж не про «кохання-зітхання», не про сонечко чи квіти. Не про «Україну-калину», «єдину – солов’їну». Без заїжджених до нестями рим та кліше і штампів в образах. Але справа все одно ніяк не рушає з місця…
Бо ви – чужий. Не їсте з іменитими піснярами швейцарського сиру і не запиваєте його «Доном Периньйоном». Ви – не з їхньої привілейованої когорти. Не такі, як вони еліта й вершки. У вас зовсім інша кухня, куди простіша.
Тому, яке діло якомусь заслуженому, а надто – народному артистові, композитору, співакові; чи уславленому в країні виконавцю або виконавиці (гурту) з системними й баснословними гонорарами, може бути до вас – таких прорівняно з ними злиденних, нікчемних, жалюгідних…
Ви їм – не куми. І нічим не цікаві, адже вони з вас нічого корисного не отримають, окрім самих ваших текстів. Ніяких більше бонусів, преференцій. То з чого б їм займатися тими віршами?
У вас на лобі нічого не написано, а вони там бачать великими буквами: «лох». Отак і сприймають.
Краще вони або самі щось, якщо здатні, напишуть, а потім заспівають та й заграють (гарно чи ні – то вже справа десята), або хтось цінний, важливий, знаковий і значущий для них щось таке їм замовить чи під носа покладе. І тоді вони залюбки включаться в роботу: співом, музикою… Та всім, чим хочеш… А потім і завіншують один одного в палких обіймах. З дзвінкими келихами на брудершафт. Облобизають з голови до п’ят.
Певно, свято переконані, що по-справжньому творити можуть лише вони та їм подібні – визначені поети-пісняри. А всі інші – нездари за умовчанням, апріорі не гідні уваги.
У пісенному світі України з творчою реалізацією (точніше – «не»!) пересічних українців так само нестерпно важко, як і зі спробою незнаних авторів без фільмографії екранізувати свої сценарії. Скільки б ті нещасні дипломів «Коронації слова» в номінації «Кіносценарії» не отримували… Всім продюсерам на них глибоко по цимбалах. Хіба що посміятися можуть. Усюди – той самий повний ігнор. Зверхність. Зневага. Презирство. Глум…
А дарма… Бо скільки цінних задумів, проєктів (пісенних, кіношних) втрачається, які могли б збагатити культуру, літературний процес, музичне та кінематографічне надбання.
Дуже гірко усвідомлювати, що в нас все тільки з заднього двору робиться: через блат, знайомства, зв’язки. Не інакше! Якщо не маєш чиєїсь «волохатої руки», не чийсь «протеже» – пішов геть! Не пустять ні до створення пісні за твоїми віршами, ні до екранізації кіносценаріїв, якими б дипломами, в тому числі «Коронації слова» та інших професійних сценарних конкурсів, вони не були відзначені.
Світ вітчизняного шоубізу й кінематографу надмірно, через край розкошуючий; пихатий, нарцистичний і агресивно-войовничий до нових, оригінальних, яскравих, креативних ідей і талановитих авторів.
Тебе не сприймають, чути й бачити не хочуть, бо ти для них Чужий: не знаний досі, невідомо звідки і якої крові, не іменитий. І всі як один лютою зграєю стоять на тому, щоби про тебе і не дізналися. Аби так і лишився безІменним.
Бо вони, бачите, заслужені, народні, ясновельможні, визначають: кому «положено», а кому – ні. Тобі – «не положено». Бо ти – Чужий…
Дніпро, 2024
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.