“Українська літературна газета”, ч. 8 (352), серпень 2023
Усе своє життя знаю цю найчистішу на Полтавщині річку, яка має милозвучну українську назву «ПСЬОЛ».
Її так називали у народі з давніх часів, і ніколи ні в кого не виникала думка змінити її назву на якусь іншу, а саме замінити дві українські літери «ьо» на літеру «е».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Після реконструкції автомобільного шляху Київ-Харків у 2019 році перед мостом через річку Псьол встановили дорожній вказівник з іншою назвою цієї річки: «ПСЕЛ». (На фотознімку, який був зроблений ще задовго до проведення тих дорожніх робіт, чітко видно напис українською мовою; хоч під ним читаємо зросійщений варіант, написаний англійською мовою – так, як пишуть у Росії. До речі, ще з часів колишньої радянської імперії, у якій державною мовою для всіх союзних республік була російська мова, широко використовувалася така практика: назви міст і сіл спочатку зросійщували, а потім їх записували англійською мовою: Кiev, Kharkov, Lvov, Odessa, Lugansk, Kremenchug, Mirgorod, Globino. І навіть зараз в Інтернеті часто зустрічаємо цей мовний рудимент. Я натрапив там на таку адресу: «Grebenka.com». Якась там Ґребенка. Але ж це село на Полтавщині називається «Гребінка»!)
Тож усі, хто зараз переїжджає через цю річку, дуже дивуються цьому «нововведенню», яке впровадили державні чиновники, відцуравшись від рідного слова, спотворюючи історію рідного краю.
Добре пам’ятаю, як у колишньому СРСР вели трансляцію важливої події – естафети Олімпійського вогню, якого ніс бігун по автошляху Київ-Харків по мосту через річку Псьол. Тоді у всій тогочасній країні почули і побачили назву цієї річки: «ПСЬОЛ».
А чи багато у нашій мові іменників та дієслів з «ьо»? Льон, дзьоб, льох, тьохкати, сьорбати,… Ми ніколи не говоритимемо: «соловейко техкає», «вирощують лен», «сербати горячу каву», «дзеб пташки»… Вони – чужі для нас.
Етимологія, яка вивчає походження власних назв, як і будь-яких слів, – наука, яка часто базується на домислах, а то і просто на вигадках тих, хто нею займається. Інколи їхні «дослідження» настільки суперечливі, що викликають лише роздратування. Мова – жива, і вона розвивається за своїми законами.
То ж звідки виникла назва тутешньої природної красуні?
Кожен із «дослідників» гадав-вигадував її по-своєму. Спочатку, як вони стверджують, давні люди «псл»-иками (без голосних?!) і не було ані «ьо», ані «ё».
Цитую з Вікіпедії: «Річка Псел (Псьол), давня українська назва — Пслъ, — уперше згадана в літописі Нестора-літописця «Повість минулих літ» 1113 року».
А далі «пішло-поїхало» – чого тільки «мовні знавці» не згадували: і давньогрецьку назву пселлос (темний), і слов’янські корені: піс, пъс, пес, пстрі (луки, вологе місце), і назви тварини пес (псел – псячий брід), і кабардино-черкеське пси (вода), а також писали що це дуже давній гідронім, який, можливо, походить із часів, коли в I тис. до н. е. мешкали скіфи, і, нарешті вказували на його тюркське походження…
Так чому ж у «Вікіпедії» в інформації про річку слово «Псел» стоїть першим, а слово «Псьол» записано в дужках після нього, а не навпаки?
Розгорнімо карту, яку було видано Центральною Адміністративно-територіальною Комісією при Президії В.У.Ц.В.Ку у 1932 році. Читаємо назву річки: «Псло». Не «Псел» і не «Псьол».
Наступна карта – 1939 року. І знову: «Псло». Цікавий історичний факт: впродовж цього 7-річного проміжку (1932-1939 роки) змінювалися також назви сіл та міст. (Звісно, у народу ніхто не питав на це дозволу). Назви на карті 1932 року були зовсім іншими, ніж нині: Лубні, Кобиляки, Гадяче, Кремінчук, Манжалія, Ромен, Градизьке, Путивель, Н-Сенжари та деякі інші. Слово «Оста’пє» писалося в той час без апострофа. У 1939 році ще залишалися деякі ці назви, зокрема Конотіп. То був мовний слід Російської імперії (коли Україна ще входила до її складу). А як швидко назви змінилися у передвоєнні роки!
Зрозуміло, що повертати зараз ті назви недоречно. Народ живе з такими назвами, які є, і з назвою річки Псьол також.
Змалечку, коли я проживав до 1956 року у селі Вельбівка, що біля Гадяча, майже на березі цієї річки, я звик до її назви «Псьол» – так називали її усі тамешні люди (не «Псло»).
З такою назвою вона закріпилася у пам’яті народу.
У 2006 році на математичній науково-практичній конференції, присвяченій 435-річчю заснування міста Кременчука, у доповіді Можарова Т.М. «Про топоніміку Кременчуцького краю» вказується назва річки: «Псьол».
Підстав для перекручення новітніми «мовними знавцями» назви річки зовсім немає. Відсутнє й обґрунтоване переконливе пояснення. Невігласи плюнули у мовне джерело – змінили в Україні назву цієї річку на «ПСЕЛ» за власним розсудом.
У правописі російської мови у літері «ё» часто вгорі дві крапки не ставлять – пишуть: «е», однак її читають: [ьо]. Тож назву річки Псьол росіяни пишуть: «Псёл» або «Псел». Але вони ніколи не пишуть «Псэл», бо такої назви річки немає взагалі!
За теорією перекладу, власна назва російською мовою з буквою «ё» перекладається українською: з «ьо» а не «е». Українською мовою ми записуємо російські прізвища, які містять літеру ё, Королёв, Журавлёв, Шмелёв так: Корольов, Журавльов, Шмєльов (а не Королев, Журавлев, Шмелев).
Як бачимо, правопис двох мов – різний: росіяни пишуть: «Псёл» або «Псел», а українці – «Псьол». Хоч і звучать ці назви однаково.
Скільки разів у Російській імперії царі і царедворці своїми циркулярами забороняли писати і читати українською мовою! Був час, коли Бєлгородська область (нині територія Російської Федерації), звідки витікає річечка Псьол, входила до складу України і на всій її протяжності назва цієї річки залишалася одна: українською – «Псьол», а російською –«Псёл» («Псел»).
Такою вона мусить залишатися у цих мовах назавжди.
Не забуваймо, що карти (як і шкільні підручники) колишнього СРСР складалися у Москві і писалися російською. А потім перекладалися на мови «союзних республік». На тогочасній карті «Полтавская область» російською мовою назву цієї річки друкували з буквою з двома крапками «ё»: «Псёл». (У десятках походів, які я проводив з учнями по рідному краю, люди всюди називали її «Псьол», а не «Псел». І напис перед мостами був українським: «ПСЬОЛ»).
Усе – логічно, і нічого дивного, незрозумілого тут немає. На жаль, цього не втямили новітні «мовні знавці». Вони позбавили назву річки українськості. Вони не поставили дві крапки на «е», бо це не територія Росії. Але й українською ця назва не є. Ви лише погляньте на «оновлену» гідрографічну карту України, яку виставили у Вікіпедії у 2020 році, і переконайтеся в тім, що вона – підтасована.
Диво з див! Верхів’я річки, яка протікає в Бєлгородській області на території Росії, її назва написана українською мовою: «Псьол», а нижня її частина, яка протікає по Україні, – російською мовою: «Псел». Перестаралися!!!
Вочевидь, вони так хотіли догодити імперії, що не заглянули через міждержавний кордон, щоб побачити там нашу, українську назву! Це є ще одним свідченням того, що саме так називалася наша річка: «Псьол».
Зробили це поспіхом. Імовірно, що це зло вчинили не без втручання «старшої сестри», за її вказівками. Є чіткі ознаки мовної агресії. Замінили у назві річки лише дві букви у слові на одну, і вона перестала бути українською.
Ніхто з нас уже не дивується тим, що північно-східна сусідка, держава-агресорка впродовж сторіч загарбувала чужі землі, поневолювала інші народи, підтасовувала історичні факти. Привласнення чужого – її споконвічна практика.
І стовбичать тепер перед мостами над річкою, як ярлики «русскава міра» вказівники, які щодня бачать сотні тисяч людей (не лише водії, а й пасажири), що користуються автотранспортом. І радіють чужинці з півночі, тикаючи пальцями, коли бачать на автошляху Київ-Харків напис «Псел» (для них це – їхній «Псёл»), а не наший «Псьол».
Жителі нинішнього Миргородського району Полтавської області ще пам’ятають, що на правому березі річки Псьол біля села Герусівка знаходився ресторан «ПСЬОЛ». А є ще курорт з такою назвою.
Як повідомив Володимир Чугуй із села Білоцерківка, на сайті Мінюсту в розділі «Пошук в ЄДР» (єдиний державний реєстр підприємств і організацій) можна побачити 33 підприємства з назвою «ПСЬОЛ». Він також пригадує цікаві спогади свого сина, який в середині 1990-х років відпочивав у дитячому таборі в Євпаторії. Там були також діти із Сум. Коли сумських дітей вели до моря купатися, вони раділи: «На Псьол! На Псьол!»
Жителі припсільських сіл так обожнюють Псьол.
Володимир Чугуй знайшов у Google переконливе підтвердження єдиної назви цієї річки у творах Олеся Гончара, Остапа Вишні, Олени Пчілки, Панаса Мирного, Андріана Кащенка, Юрія Мушкетика:
«Лицем до села» – Остап Вишня…
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3034&page=12
«На лузі на тім Псьол навесні гуляє, землю поїть, рівчаки прорізує, ріллі виполіскує, а погулявши, вертається до круч до своїх і тече, лагідний… «
«Дуби шумлять» – Іван Пільгук…
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=83&page=4
«Химерно вигинаючись, Псьол вбирає в себе рукавці, губиться десь у комишах, а потім виривається з них в›юнкою стрічкою, леліючи в неозорій далечині».
«Лицем до села» – Остап Вишня…
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3034&page=6
«…через Псьол перестрибує, б’є об кручу і, знесилено об кручу вдарившись, знов до гаю повертається і лягає в спориші таким кволим, таким стомленим».
«Таврія» – Олесь Гончар…
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3131&page=2
«В Криничках з води ще ніхто не розбагатів, хоча Псьол протікав під боком і чисті джерельця били з-попід круч на кожному кроці».
«Лицем до села» – Остап Вишня …
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3034&page=11
«І ніколи, мабуть, Псьол лютим не буває… І коли лежить у нім бересток чи дуб, що з кручі підмитої звалився, то не зозла це зроблено…»
«Голодна воля» – Панас Мирний …
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=2606&page=4
«Зійшло… і, дивлячись на Псьол, Василь думав: «Тихо пливеш ти, темна річко, у крутих берегах. Золотом вигравають твої легенькі хвилі при місячному…»
Олена Пчілка «Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се…»
https://www.ukrlib.com.ua/referats/printit.php?tid=12148
«Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена…»
«Ярлик на князівство» (збірка) – Валентин Чемерис …
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=11803…
«верб, як-от Псьол (давня українська назва Псло) чи та ж Ворскла (а ще ж є Ворсклиця і Ворсклець – обидві праві притоки Ворскли, матері своєї). Верби…»
«Таврія» – Олесь Гончар…
www.ukrlib.com.ua/books/getfile.php?tid=3131&type=1
«Викрадення Ревекки» – Іван Сенченко…
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3220
«Сула, Хорол, Псьол, Ворскла! Чудесна це ріка – Ворскла! Протікає вона все в сонячно-ясних пісках, хвилі її теплі, шелюгові й тополеві гаї її прозорі, …»)
У вересні 2020 року Сергій Коломієць із села Бутенки Кобеляцького району вислав мені з дарчим підписом свою поему-феєрію «Совість Землі: степова бувальщина, видану у 2017 році полтавським видавництвом «Дивосвіт“:
«Чумацьким шляхом Всесвіт пізнаю
Біля Псла на день роблю зупинку.
Літа дібровами Пшеничними кують.
І зшиток віршем запишу свій путь,
Щоб зорі мали на Землі свою стежинку.
З повагою зі стежок припсільськихНевтомному краянину Олександру Матвійцю від автора. Оберегу, натхнення, підтримки у співрозумінні на благословенній Українській Стежині Вашій».
На сторінках феєрії оживає історія рідного краю: «нічним літнім степом, під зоряним українським небом, під поскрипуванням возів, завантажених сіллю, котрою живиться Чумацький Шлях», звучать розмірені душевні розмови – думи про волю і долю, душу і зорі… («… все в літах всихає, А зорі світять…»)
І ось на їхньому шляху зустрічає їх свята верба, біля якої чумаки завжди робили зупинку. («Верба стояла, мов Мадонна, У рамці Пслових берегів. Росла в степу жива ікона, У храмі Сонця і Полів…») «…В тринозі буйно галушки, У казані, мов риби, грали…», «Віднерестились галушки, Їх час ловити на вечерю…»
На березі Псла «долини придніпровської» під зорями палав вогник – чумаки в останню ніч перед поверненням додому обмірковували пройдений шлях…
«Микита люлькою димів, Вдивляючись у Пслові води. У відблисках зірок він зрів Майбутні роки непогоди…», «Я бачу: мелються народи. Озера сліз, кривавий плин, Жахливий гриб поганить води… Ох, скільки болісних картин…» «– Поглянь, поглянь. Із надр жадоби Пускає ненависть коріння, А з неї чорні квіти злоби, Лукавства, хитрощів цвітіння…» «…І еволюція пішла. Горила з гілки в трон присіла – Людина в клітку увійшла… »: «Чому ж в душі згубили лад? І з року в рік стаєм ще гірші…» «– Колись навчимося. – Олюднитись – важка затія…»
Для автора і рідна річка має силу: «Та Псьол, неначе річка Лета, Зло перетворює у прах…»
«Дрімало небо на вербі, Що звило з віт гніздо у кроні…» «На мажі півень засипав. Та, хоч стомився мандрувати, Крізь сон добро охороняв, Бо вранці ж – сонце підіймати…»
Вражає те, що ті, що зґвалтували назву милої нам річки, не мали ні найменшого бажання врахувати думку сотень тисяч українців – не вважали за потрібне провести опитування жителів припсільських громад Сумщини та Полтавщини щодо бажаної їм зміни назви Псла.
Першим відгуком на моє звернення у Фейсбуку підтримати правопис назви річки українською «ПСЬОЛ» (а не «ПСЕЛ») надійшов із селища Велика Багачка від Тіни та Олексія Акулових: «Так називала її і писала все життя я, мої односельці та всі ті, хто жив по берегах цієї славетної річки. Ці фото зроблені неподалік Великої Багачки у червні 2020 року. То ж в Багачці знають, як називається річка, води якої невичерпні, а краса незрівняна! Залиште нам її ім›я! «
Україна – не Росія! Знущатися над мовою народу ніхто не має право!
Тутешні люди, як це робили їхні діди, прадіди і прапрадіди, продовжуватимуть називати свою рідну річку милозвучним словом «ПСЬОЛ», а не чужинським «Псел». І кожнього спекотного літнього дня ми чутимемо закличні бадьорі дзвінкі дитячі голоси: «Ходімо на Псьол купатися!»
Потрібно негайно внести зміни у Вікіпедію: записати назву нашої річки ПРАВИЛЬНО! І також очистити усі географічні карти, які заражені цим «мовним вірусом»!
Закликаю владу: ПОВЕРНІТЬ ПСЛУ ЙОГО НАРОДНУ НАЗВУ!
Звертаюся до науковців Національної академії наук України, філологів провідних університетів, письменників, шанувальників української мови та гідрографів: «ЗБЕРЕЖІМО НАШЕ, РІДНЕ, НАРОДНЕ, УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО!»
До речі, згідно постанови Кабінету міністрів України від 27 січня 2010 року, англійською мовою назву річки Псьол потрібно писати правильно і лагідно: «PSIOL», а не «PSYOL».
З проханням підтримки я звернувся до директора Інституту української мови НАН України Гриценка Павла Юхимовича, до директора Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України Ажнюка Богдана Миколайовича, до директорки Інституту географії НАН України Маруняк Євгенії Олександрівни, до ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерського Леоніда Васильовича, до ректора національного університету «Києво-Могилянська академія» Квіта Сергія Мироновича, до ректора Київського університету імені Бориса Грінченка Огнев’юка Віктора Олександровича, до ректора Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Степаненка Миколи Івановича, а також до редакцій ряду газет.
2 травня 2023 року.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.