“Українська літературна газета”, ч. 3 (359), березень 2024
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО І ГОЛОД 1933-ГО В УКРАЇНІ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Винниченко як адепт побудови довершеного соціалістичного ладу в Україні на перший план ставив вирішення соціальних питань. Він про те, як то треба робити, багато розмірковував, публіцистично пробував донести своє бачення, але…
Політика совєтського «воєнного комунізму» довела до величезних проблем в економіці і викликала голод на значній території, зокрема і в УСРР. Влада змушена була просити допомоги у «загниваючого капіталізму».
Відгукуючись на те, українська еміграційна спільнота в Берліні, група ентузіастів 1922 року з ініціативи Спілки об’єднаних українських громадських і добродійних організацій у Німеччині створили Комітет допомоги голодуючим на Україні, головою обрано Винниченка, до ради комітету увійшли Євген Вировий, Володимир Коваль, Федір Королів, Іван Мірний, Василь Сімович, секретар Федір Луговенко. Комітет організовував збір грошей, одягу, продовольства і висилав в УСРР, де те мали розподілятися межи потребуючих. Комітет листовно контактував з українськими групами в інших країнах (Австрія, Чехо-Словаччина, США, Канада), намагаючись залучити їх до справи допомоги.
(Подібний комітет допомоги голодаючим в Україні у Відні очолив Михайло Грушевський).
В щоденнику Винниченка зберігся цікавий запис за березень 1923 року. Барон Едуард Фальц-Фейн з якихось міркувань (нам не відомо) не захотів надати з свого боку допомогу комітетові, то Винниченко накинувся на барона – «Нестриманість на засіданні Комітету допомоги голодуючим. Занадто гарячий напад на Фальц-Файна за його «нет-с», за відмову платити податок на голодних. Гризуче недоволення собою».
Зокрема комітет окремо дбав про українських письменників, надсилаючи посилки. Серед іншого, їх отримували Григорій Косинка, Валеріан Підмогильний та ін. До речі, Винниченко опублікував у журналі «Нова Україна» кілька прозових творів Косинки, Підмогильного, Осьмачки, за що вони в УСРР були піддані жорсткій критиці і навіть змушені були оприлюднити покаянного листа.
Соціалістичні експерименти з «суцільної колективізації» у кінці 1920-го і початку 1930-х років мали своїм наслідком суспільну і виробничу кризу, що згодом отримала назву голоду 1932-1933 років, внаслідок чого в Україні загинуло, за різними підрахунками, кілька мільйонів, в основному селяни.
В цій ситуації совєтська пропаганда замовчувала загибель українського селянства, натомість активно назовні пропагувала «розквіт» з гаслом «жіть стало лучшє, жіть стало вєсєлєй».
Питання: чи знав про трагедію Винниченко, чи повірив?
Давній його приятель Тищенко у вересні 1933 року писав листа: «Я не підрахував, як деякі сміливі писаки, скільки вимирає людей на Україні з голоду і не буду твердити, що за сей рік вимерло там 10 міліонів люду. Але із радянської преси і з листів, які одержую з ріжних кінців України, можу сказати, що такого убожества, такого винищення, такого голоду, такого вимирання і, нарешті, такого знущання над духом і тілом народу – Україна не бачила від часів Батиєвої навали на нашу землю».
На що Винниченко відповідав «Тяжкі жертви, що спали тепер на Україну, є наслідок збігу обставин, з одного боку; з другого, тої самої обставини, яка за всю нашу історію стягала на нас ворогів і визискувачів, себто багатства нашого… Комплекс різних причин утворив це становище, а не одна, як Ви та й інші гадають (або принаймні говорять). …А я, крім того, Юрію Пилиповичу, не вірю в те, що сучасне керівництво компартії має на меті знищити національні досягнення українців».
Тищенко, не згоджуючись з позицією Винниченка, розпачливо пише другові: «Чому і в ім’я чого граблять Україну і виморюють її голодом? Во ім’я того, щоб нагодувати пануючу московську націю… Коли справді московські більшовики єсть соціалісти й неухильно йдуть до своєї мети, не спиняючись ні перед чим, то мусимо погодитись, що во ім`я цієї мети вони нищать цілий український народ, во ім’я цієї мети морять його голодом, цілими селами й округами женуть на Соловки, на канальські роботи, на рубки лісу, нищать його культурні придбання».
Українська громадськість Галичини у липні 1933 р. у Львові заснувала Український громадський комітет рятунку України (УКГРУ), який очолив Дмитро Левицький. У Відні утворено Міжнародний координаційний комітет допомоги голодуючим (керівник – представник Австрійського Червоного Хреста Рудольф Мітленер). В Берліні, точніше у Ванзеє, гетьманським середовищем був утворений Комітет допомоги голодуючим в Україні, голова – Єлизавета Скоропадська.
До жодного з цих громадських комітетів Винниченка не запросили. Він уважав, що якщо він не очолює установу (організацію, структуру) то там йому робити нічого.
У той час Винниченко активно листувався з Харковом у справі отримання гонорарів за свої видання (ще раз пригадаємо, київське видавництва випустило 21-томове зібрання його творів, а перед тим у Харкові вийшло інше зібрання у 25 томах), гроші надходили окремими траншами. Ось його запис вересня 1932 року: «Гроші цьому злочинцеві й шкідливій людині висилаються. І то в той час, коли страшна скрута на валюту, коли в Україні голод. Через що, для чого, яка логіка в цьому?».
Складається враження, що Винниченко не хотів собі дозволити знати, що соціалізм, будований в УСРР, є фактично злочином перед народом. Трагічного змісту листа отримав він з Києва від колишнього члена Центральної Ради, співробітника «Робітничої газети» у 1917-1918 роках (офіціоз УСДРП, головний редактор Винниченко) Григорія Коваленка-Коломацького від 21 березня 1932 року, який він нелегально передав через Прагу. «Одно слово, щоб не згинути й діждатися того доброго, до чого прямує наше радянське життя, я й хочу просити Вас, колишній (а може й теперішній?) Товаришу допомогти, як можете… А то загину, не діждусь! Хлібина на 2 кгр. 10 – 12 карб., картопелька – карбованчик фунтик, трикопійкова франзолька — 1 крб. 90 коп. (по державних крамницях), а заробіток 120 крб.; на самий хліб) із старою не вистачає!.. Одно слово, поки діждешся того «раю», згинеш у пеклі…».
Отже, він знав про голод, але вже не брався організовувати новий комітет, не закликав інших допомогти голодуючим. (Зазначимо, що це єдина згадка у Винниченка про голодомор).
Тим часом інформація про дійсний стан в Україні усе ж була відома. На Галичині і в інших країнах, переважно з більшою українською громадою, розпочато організацію різних товариств і комітетів для допомоги голодуючим в Україні.
24 липня 1933 року зі Львова пролунав заклик від Львівського греко-католицького митрополита Андрея Шептицького, який починався такими словами – «Україна в передсмертних судорогах! Населення вимирає голодовою смертю».
Відомі галицькі науковці, іноземні члени Всеукраїнської академії наук Михайло Возняк, Філарет Колесса, Кирило Студинський, Василь Щурат на знак протесту проти політики комуністичного уряду подали заяву з відмовою від отримання гонорарів з совєтської України. І їх одразу позбавили членства у ВУАН.
У липні 1933 року у Львові було створено «Громадський комітет допомоги страждальній Україні», який очолили недавній керівник посольства УНР в Копенгагені, а на той час посол польського парламенту Дмитро Левицький та голова найбільшої української політичної партії Галичини Українського національного об’єднання Василь Мудрий.
Чи не першим на заклик зі Львова відгукнувся архієпископ Відня кардинал Теодор Інніцер, який перед тим був міністром соціальної політики Австрії. Він видрукував брошуру німецькою мовою зі статтями відомих журналістів про голод в Україні, називаючи ситуацію «голодовою катастрофою». Він скликав нараду представників різних християнських конфесій і оголосив про створення «Комітету допомоги Україні» та початок збору коштів для допомоги. 1 вересня 1933 року львівська газета «Діло» переповідала слова кардинала: «Доти, поки не пізно, треба надати допомогу тисячам людей, яким в СРСР загрожує голод, розглядаючи це діло над національними і конфесійними розбіжностями». В грудні того ж року кардинал Теодор Інніцер організував міжнародну конференцію за участю представників допомогових комітетів різних країн.
У Празі член УСДРП, недавній співробітник дипломатичної місії УНР, соціолог Ольгерд Бочковський очолив Допомоговий комітет для голодуючих на Україні у Чехо-Словаччині. Восени 1933 року опублікував був гострого відкритого листа до колишнього голови уряду Франції Едуарда Ерріо, який відвідав влітку 1933 року СРСР і зокрема Україну і розповідав, що в СРСР все о’кей, ніякого голоду там немає. Лист Бочковського був широко розповсюджений українською та частиною європейської преси.
Голова Головної еміграційної ради (Париж), колишній міністр закордонних справ УНР в уряді Винниченка Олександр Шульгин, котрий також очолював українське Товариство прихильників Ліги Націй, на доступних політичних майданчиках голосно говорив про голод в Україні. Спільними зусиллями вдалося провести зустріч з тогочасним президентом Ліги Націй Юганом Мовенкілем та домогтися розгляду питання голоду в Україні у на сесії Ліги Націй, але проти виступили Британія і Франція.
А от Винниченко писав у щоденнику 18 травня. 1934 р.: «З України до Галичини приїхала вчителька, яку взято на інтервью. Вигибло немовби мільйони з голоду. Голод і тепер є!.. Щось підозріло чорно малює «вчителька».
І усе ще чекав на гонорари.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.