Олекса Різників. «Навернення до нашої мови»

358

ХАРАКІРІ МОСКОВІЇ

 

ЗЛОЧИННИЙ НАПАД кремля на Україну викликав реакцію в Україні зовсім не ту, на яку чомусь сподівався ослаблий розумом «вождь» московії. Цю акцію орди світ означив і назвав «харакірі для рашки». Багато хто у світі знайшли у діях путлєра і гітлера багато схожості. Визначили режим рашки як  «фашистськкий». Виникло одразу й слово «рашисти».

Захист російськомовних людей перетворився на суцільне їх знищення у Харкові, у Маріуполі, у Донбасі.

Поставлено хрест на майже готовому «Північному потоку», отримано такі санкції, яких не мали інші країни-терористи. Відбулася глорифікація по всій Україні найстрашнішого для москви чоловіка – Степана Бандери.

А що цікаво стало для мене,  як колишнього голови літературної студії «Гарт», я хочу розповісти.

Що найцікавіше для нас – російськомовні поети стали раптом пробувати свої сили у писанні українською мовою.

Ось і на Одещині –  телефонує мені Таїсія Саприкіна, чудова авторка чотирьох книжок російськомовних (до однієї з них – «Театр» – у  2017 році я написав передмову), дивує мене  отакими словами:

 

«Олексо Сергійовичу! Я чомусь нині вранці написала вірш українською мовою!» – «!!!!????» – «Так, зненацька мені серед ночі після сирени пішло українською!! Бо ж я живу в Україні!».

Це мене і обрадувало, і приємно здивувало. Я згадав, як переходили на українську мову Осип Федькович, Панас Мирний, Ольга Кобилянська, Олена Теліга,  Леонід Кисельов, Володимир Шовкошитний, Станіслав Бондаренко та багато інших наших письменників і поетів.

Попросив прочитати написане. Таїсія не наважується, боїться, що багато помилок. Нарешті читає строфу, другу… Я дивуюся і кажу: «Які помилки?? Це чудово! То значить, ви знате мову?»

Таїсія Павлівна повторила: «Та ні, не знаю… Але чомусь написалося…»

І далі майже щодня Таїсія Павлівна читала мені нові і нові вірші.

Пояснювала: «Я ж з дванадцяти рочків живу в Україні, мабуть ця мова, яку я щодня чула і від людей і з телебачення, і з радіо, всоталася, увійшла мені в підсвідомість!!»…

Ось кілька віршів Таїсі Саприкіної, з кількох десятків написаних за ці три місяці війни:

:                   Навколо майже ні душі,

Навколо хибний світ.

Давненько в пошуках стежин

Кружляю по кривій.

Кільце війни стискає час

І наше майбуття.

Скажи, чому не чує нас

Мій Бог – моє життя.

 

Нас оминає вищий дух –

Скажи мені – чому?

Чому серед смертельних мук

Не сіє мудрих дум?

Щоб вірним шляхом перемог

Дістатися мети…

І щоб не розгубився Бог,

Як розгубився ти.

31 березня 2022 р.

 

Від долі моєї до твої

Великі світи,

Наповнені сяйвом сузір’їв

Та квітами літа.

Від долі, повір,

У світах не сховаєшся ти,

Бо я стережу на порозі

Народження миті –

Коли ти прийдеш

Після зливи страшної війни

З букетом курганної м’яти

У стислій долоні…

Мій воїне любий,

Не наші

ми бачили сни,

Того й посивіли в самотності

Тільки-но скроні.

28 березня 2022 р.

*   *   *

 

Не підпускаю відчай до душі,

Хвилин не підпускаю хворобливих.

Висаджую між нами на межі

Пухнасті пір’я – хай зростають крила.

 

Не підпускаю туги та страждань,

Нещирих почуттів не підпускаю…

Не хочу я дійти до того раю,

До того – де знесилять без вагань.

14 травня 2022 р.

 

 

 

Та ця радість моя раптом отримує ще одне підсилення.

Відкриваю якось Фейсбук,  де серед моїх друзів є Леонід Кулаковський, автор кількох книжок російською мовою, член Національної Спілки письменників.

Відкриваю і шокований! Бо читаю оцей файл

Леонид Кулаковский

15 травня о 09:07  ·

Мене знають як російськомовного автора і це дійсно так. Але я завжди з великою повагою ставлюся до мови країни, з якою пов′язана більша частина мого життя (12,5 моїх «дорослих» років пройшли за межами України). Більш того, іноді намагаюся писати мовою Шевченка, Стуса, Симоненка, Драча, Костенко й інших чудових майстрів слова землі під Чумацьким Шляхом. Так, іноді виникають певні проблеми. Так, поки це експерименти і їх небагато. Але вони є.

В нашому житті іноді щось відбувається вперше. Зазвичай у таких випадках відчуття вирують і вони неоднозначні. Ось і я зараз дещо хвилююсь, бо вперше на своїй сторінці виношу на суд один з таких «експериментів».

Хай вас не засмучують «стиглі яблука і грушки», бо перші чотири строфи написані декілька років тому, як роздуми про війну на сході України, і поки вони збирали пил десь під стільницею, у московському кремлі в когось зірвало шифер. З′явилось ще дві строфи…

 

Сад обгризений війною.

Тиша: мертва і страшна.

Що з тобою, що зі мною,

що накоїла війна?

 

Грушки, яблука і сливи,

наче сироти в траві,

навкруги сталеві зливи

й негаразди вікові.

 

Око бачить, вухо чує,

серце скривджене болить.

Лихо по землі кочує,

наче орди ковили.

 

Чи, невже, в калюжу сяде

мрія наша осяйна?

Що це з нами чуєш, саде,

що накоїла війна?

 

Ні, не хочу бути битим,

чуєш, мрія не помре!

Грайте, кобзи і трембіти,

Геть, брудне, гидке, старе!

 

Знову мальви і самшити

закрасують у саду.

Україна буде жити.

Буде – ордам на біду!

 

Чудово, як на мене! Але й це не все.

На закінчення я приберіг дивовижного поета, моряка і волонтера Валерія Демиденка. Бо він уже не новачок в україномовному морі, бо ще 2017 року видав українську книгу віршів «ДЗВОНИ», поблагословлені нашими одеськими поетами Анатолієм Глущаком і Станіславом Стриженюком, які допомагали поету порадами і переклади кілька віршів.

Ця книга освячена премією поетичного конкурсу «Свою Україну любiть», проведеного у 2017 р. Всеукраїнським благодiйним культурно-науковим фондом Тараса Шевченка, який провадить праправнучка Тараса Шевченка Людмила Красицька.

Валерiй Демиденко пристрасним, гiркоправдивим словом розповiдає про героїзм захисникiв Вiтчизни в росiйсько-українськiй вiйнi, яку розв’язав 2014 р. Кремль. Ось один з «гарячих» віршів Валерія.

ДЗВІН.

В очах кривавi кольори,

І розум наскрізь ріже дзвін –

Здіймають чорні вихори

Розриви з чотирьох сторін.

 

Повітря навпіл розрива

Війни музичний інструмент,

І болем землю покрива,

Життя розтрощуючи вщент.

 

Ці вибухи вбивають страх,

Катують душу в пломені,

А думка б’ється ніби птах:

“Мій Боже, поможи мені…”

25 травня 2016 р.  ·

Валерій Демиденко виступав перед воїнами у складі гурту «Друже Музико і у Фейсбуці поширив отаке побажання:

«Ми обов’язково ще заспiваємо разом з гуртом “Друже Музико”, та прочитаємо віршi про нашу перемогу. I будемо до самої смертi пам’ятати тих хлопцiв, якi слухали нас в Авдiївцi, Карлiвцi, Мар’їнцi, Попаснiй, Сартанi, Павлополi, Марiуполi, а потiм захищали Життя вiд ворожої навали. Ми з вами – i є Україна. А ще – мIльйони таких самих, як ми».

Отаке витворяє війна, розпочата орками і їхньою ордою.

29.05.2022

Олекса Різників, член НСПУ і НСЖУ

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!