Навіть у роки своєї військової могутності Україна ніколи не нападала на чужі землі і не привласнювала чуже. Демократичний устрій, суспільна культура та християнський світогляд за багато століть привили українцям прагматичний миролюбний менталітет. Вислів “Земля Трояня” у давньому “Слові о полку Ігоревім” про Україну може вживатися й до сучасної України. Німецьке слово “Treue” у назві “Земля Трояня” означає “вірність” в цивілізаційному значенні, у тому числі, вірність ідеалам свободи.
У свідомості наших давніх пращурів свобода сприймалася як божа стихія, як творче божество, з яким людина не може боротися. Свобода має містичну силу, дієвість якої найкраще демонструють вільні суспільства. Протягом цілих століть дух свободи леліявся і передавався у світ не тільки козацтвом України, але й вільними справіку хліборобами, які не терпіли над собою гніту. Та й то!
Всі історичні, лінгвістичні і археологічні факти свідчать про тривалу міграцію індоєвропейців зі сходу на захід. Ця міграція відбувалася у декілька етапів по маршруту, який ми можемо прослідкувати, і закінчувалася регіонами, де ростуть дуби. З усією певністю можна сказати, що міграція не розпочиналась з західного регіону (Еміль Бенвеніст. “Словник індоєвропейських соціальних термінів”, сторінка 86).
Про заселення Західної Європи населенням центральної і східної Європи не потрібно судити спираючись, наприклад, тільки на фонетику мови, бо вони, докази, збережені як у звуках, так і у смислах. Так, фонетично назви столиць “Женева” і “Київ” не співзвучні, цілковито різні, однак значення у них одне: “Genf” (Женева) – Рода і “Kyiv” – Родень. Латинь ”germanus” у назві етносу “германці” – “родичі” (споріднені) і старовинна (дохристиянська) назва киян – “роденці”. Аналогічне значення має топонім “Finow” що побіля Берліна і етнонім “фінни” біля Вісли у Клавдія Птолемея (староірландською “fine” – споріднення). Та й назва “хохли” розпорошена у Західній Європі у назвах типу “Хохланд” (hoch – вгору, вище). Річ тут у тому, що в давнину східний кордон Європи проходив по Дону. Тут сонце сходило над Україною і Європою і тому Україна називали вишньою – „Hochland“. “Хохлами” кличуть також баварців. Українську мову в Німеччині зберігає топонім “Цвікау” (“цвікати” – докоряти, лаяти). Українські географічні назви “Жерів”, “Ігнатполь”, “Лугіни”, “Козача Лопань”, “Лугань” – “вогнені” (“Ignis”, “Lope”, “Lug” – вогонь) ”, як і числені назви в західній частині Європи: Бранденбург (“Brand“ – горіння), “Бельгія” (староанглійською “bel” – вогонь), “Фламмандія” (“Flamme” – вогонь), тощо. У I сторіччі н. д. “вогненними” – “хіррами” – Пліній Старший назвав сіверян, вживши старопівнічне слово “hyrr” – “вогонь”. Назви “сіверяни” і “Сіверський Донець” пов’язані між собою (“Siva” – схід, а “dawn” /do:n/ – горіння ранкової заграви).
Або візьмімо назву “Скитія” утворену греками перекладом назви “Подолія”, де грецький корінь назви “κυθ” /kyt/ несе значення “подол”, “долина”, “яр”. Спочатку греки вживали назву “Скитія” тільки до Подолії (“Стара Скитія”, або “Мала Скитія”), а згодом поширили назву на весь простір між Сяном і Доном. Замулені течіями річок долини-подоли приносили багаті врожаї. Не дарма ж самі себе “скити” називали “сколотами”. Латинь “colo” у цій назві означає “жити”, ”проживати”, “обробляти землю”, “славити (бога)”. На подолах біля рік зводились храми Пресвятій Богородиці Пірогощій, яку воїни називали “Кіммінда” (Січ), а у народі її називали “Халкіда” (Хлібна), про що й засвідчив Гомер. В “Слові о полку Ігоревім” теж “Князь Ігор йде по Боричеву (узвозу) до Святої Богородиці Пірогощі країни ради (заради)”. Основа назви “Пірогоща” – грецьке “πυρο” – несе у собі два значення: “πυρος” – вогонь (вогонь висікала Січ, сокира – “січиво”) і ”πυρος” – “пшениця”. Ці значення має топонім “Пірна” біля витоків Ельби. Поєднання вогню і хліба зберігає також назва “Паляниця” – “Пірогоща”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як бачимо на прикладах, “пульсаром” свободи не раз була Україна, у тому числі через “переселення” українських козаків і хліборобів на Захід. І не панів собі чи для України вони там шукали. Рушійною силою міграції на захід, а не на схід, був економічний інтерес, а не страх перед сибірськими морозами. То ж, чому свобода вибору і прихильність українців до цивілізаційних цінностей сприймаються деякими сусідами так хворобливо і агресивно? Тут питання не тільки до конфліктологів. Тут незайманий край роботи для культурологів.
Аргументи для неофітів прості. Україна, як країна у своїй єдності, постала ще до доби, у якій жив Геродот. Його опис Скитіє це опис тогочасної України. Всі кордони, назви земель і населення України зберегли свої смислові значення: назва “агафірси” (на основі латині “склавини”) – буковинці, “авхати” – волинь (молитва – воля людини), “паралати” – роденці (житичі), “будини” (санскрит “buddi” – пробудження) – сіверяни, “скити” – первісно “подоляни”, “тавро-скити” – Каменецька (“тавро-“ – залізна, скалиста) Запорізька Січ, ”вільні (слобідські) скити” – на Слободі, “калліпіди” – “ольвіополіти” (“callis” – стезя, шлях, або ”via” у назві ”Ollvia”), “алізони” – бродники-хвали на переправах, “катіари” – полки (адміністративні одиниці), “траспії” – дозорні (“trasieren” – охорона в’їздів в країну та збір дорожнього мита – “міло” (топонім “Мілове” на сході), та “чопове” (у назві “Чоп” на заході – ‘Vectigal doliare’). Як бачимо, всі назви в кордонах України зберігаються від доби Геродота до нашої доби.
Врешті, назва “Україна” постала не у 1187 році і не при хрещенні Метрополії, як його датують історики. Тому, що записана у Геродота назва Київської землі “Ексампаіс” має також у собі образ “Україна”. Прийменник “Εκ-” (або “Εξ-” перед приголосними) багатофункціональний, вказує як на належність, так і на місце перебування. Переклад має завданням зберігати смисл, а він у тому, що назва серцевинної землі України присвячена Землі-Матері – “Роді” і тому вона “Роденська”, а така назва землі засвідчує її провідну роль. Зліва терени присвячені богині молитви (Славії-Волині), а справа – вогненній Богородиці Пірогощі – богині блискавки. Роденська земля (Київ) – Головна частина країни і тому Пліній Старший (I сторіччя нової доби) назвав населення Київської землі “Sciris” – “скіри” (грецькою “κυρος” – сила, влада). Старослов’янське слово “жита” у назві “Житомир” також має значення – сила, влада, а ще – вся природа і земля навкруг. Тобто, смисли назв у античних авторів і в топоніміці України співпадають.
Історія і географія України-Скитії Геродота належить індоєвропейській історії і давній культурі. Надбання індоєвропейської культури маютьі бути надійно захищені і знаходитися під охороною ЮНЕСКО. Всі клопотання з вирішення цього питання має взяти на себе держава. Ентузіазмом окремих людей тут не обійтись.
Відень, Австрія