Оксентій Онопенко. Україна в «Слові о полку Ігоревім»

1. “ІГОР ЙДЕ ПО БОРИЧЕВУ ДО СВЯТОЇ ПІРОГОЩІ УКРАЇНИ РАДИ”

При підготовці ”Слова о полку Ігоревім” до публікації у 1790-1800 роки в його епілоговій частині була здійснена фальсифікація: авторський вислів “України ради” було замінено на безособове “страни ради”. До того ж, “словознавці” не вірно розділили текст на речення: у першому реченні відсутня мета – “Ігор йде до святої Богородиці”, а з другого речення не зрозуміло, які ж “страны” “раді” прибуттю князя Ігоря в столичний Київ. Окрім того, у русифікованому реченні «Страны ради, гради весели, …” слова “ради“ та “весели”потрібно було би написати через ”Ы”– “градЫ весЁлЫ”.

Що в авторському тексті «Слова о полку Ігоревім» первісно був вислів «Ігор йде по Боричеву до Святої Богородиці Пірогощі України ради» свідчать слова «Тяжко тій голові без плечей, зле тому тілу, що не з головою» та образ Святої Богородиці Пірогощої, як Державної Богоматері України, Символіка речення про «голову» поєднується  з образом Церкви Пірогощої, А ось Хрещатик – це Хресний Шлях до Оранти (Богиня молитви уособлює Церкву). Та й останній вислів в тексті – «князі і дружина поборолись за християн» – вже свідчить про Україну, як країну християнську, чого не сказати про північну Суздальщину. До того ж, у ці роцки назва “Україна” записана в літописі (1187, 1189, 1203 роках).

2. “ВСТУПЛЕ ДІВОЮ НА ЗЕМЛЮ ТРОЯНЮ, ВСПЛЕ СКАЛА, ЛЕБЕДИНИМИ КРИЛАМИ НА СИНЬОМУ МОРІ БІЛЯ ДОНУ ПЛЕЩУЧИ?”

Слова з тексту «Слова о полку Ігоревім» винесені в заголовок, передають одну з основних ідей твору: заклик до відновлення Січей на Приазов’ї. Весь вислів автора «Слова о полку Ігоревім» звучить так: «Вже, браття, не весела година настала, вже Пустині силу прикрила. Постала обіда в силах Даждь Божого онуки. Вступле Дівою на Землю Трояню, вспле Скала, лебединими крилами на Синьому морі біля Дону плещучи, збудить Жирня времена?». На протязі твору автор тричі звертається до теми азовського Придоння.

Вперше ця тема наголошена в словах князя Ігоря «Хочу бо, рече (князь Ігор), копіє приломити край поля половецького з вами, русичі! Хочу голову свою прихилити долу та добре напитися шоломом Дону!»

Вдруге Азовське Придоння  згадане у словах «у Плесненська на болоні був Байрак Сороків («байрак Кисаню») і не спошлюсь з Синім морем».

Втретє Сурозька земля згадана у словах про Великого князя Святослава, який «витурлив половців з лукомор’я», полонивши й Коб’яка.

Що до назви «Пустинь». Назва «Пустинь» – незаймані землі Січових дружин, які не заселялись і не оброблялись, оскільки були присвячені Січовій богині і тому вважалися заповідними (пор. «Асканія Нова»). У 1680-х роках запорізькі козаки застерігали московського царя Олексія Михайловича від створення там будь яких споруд і укріплень, вважаючи ці землі «одвічно козацькими» (Дм. Яворницький, «Історія запорізького козацтва» у 3-х томах, том 1).

Вислів «вспле Скала» (а не «всплескала, … плещучи» є тавтологія) утворений на основі латинського слова “sple” – зблискувати, сяяти; splendeo – зблискую, сяю. У назві «Скала» важливим є значення «твердиня». Водночас, латинське Scala (пор.: La Scala – сходи, ступні) має релігійне значення: Святу Діву Марію називали «сходами» до небесного життя (пор.: Домаха, нині – Маріуполь, як місто, присвячене Діві Марії). Отже, авторський вислів звучить так: «Засяє Січ, лебединими (“лебединці” – Січове воїнство) крилами на Синьому морі біля Дону плещучи».

Приазов’я – земля українська. Як і Тамань-Тьмуторокань – земля України, землі Трояній (в германських мовах “Treue” – віра, вірність, сталість, надія; шведське “tro” – віра, вірність, сталість, думка, думати, судження, вважати). Значення назви «Земля Трояня» – Земля Християнська.

3. “СВЯТІ БЕРЕГИ ДНІПРА”

Що «Слово о полку Ігоревім» у більш як п’ятидесяти випадках прочитане не вірно, не дивина. Дивина у тому, що є чимало вчених літераторів та істориків з категорії обмеженої відповідальності, яким від такої дивини ні холодно, ні жарко.

Наведемо черговий вислів автора геніального твору старожитньої української літератури, який прочитано хибно: ”Юному князю Ростиславу затворив Дніпр темні береги”. У даному реченні вчені історики та “словознавці” не збагнули значення вислову “темні береги” вжитого автором на основі грецького слова ”τεμνω” (τεμενος) – терени землі, присвячені богу; сакральна, храмова земля, сакральний гай, загалом, святиня (епічно також “царський наділ”). Назва ріки “Дніпро” (Данапр, Нєпра) утворена від санскриту “dhana” – родити хліб, або ж, від староєгипетського “Nepera” – Бог-кормилець (в українській міфології – Даждь Бог), що й пояснює святість берегів Дніпра. Назва “Дніпро” утворена в далеку давнину від санскриту “d`nipa” – “напувати, зрошувати” і “господь”.

Греки пояснили і записали назву Дніпра як ”Βορυσθενης” (Borysthen – Родень, Родючий, Кормилець), або, як пояснив  ім’я Зевса Геродот, – “Паппай” (латинь “pappa” – хліб, “pappeln” – годувати). Ім’я дочки Бористена – Рода. Таку назву раніш мала ріка Рось, а сама назва “Рось” присвячена богині Ранкової роси, як богині зачаття в природі – фауни і флори. Тому жінки і дівчати купалися в ранковій росі, щоб зачати. Тут необхідно зауважити, що в перській мові ”kyia” та грецьке “κυεω” несуть значення” родюча, плодовита, нести зачаття, нести плід”. Вживаючи назву “Київська Русь”, маємо розуміти, що такий вислів має значення “Родова країна”, “Зачаттєвська земля (країна)”, або “Ексампаіс” у Геродота (староірландське to eks-sam” – народжувати, “pais” – земля, країна).

У даному випадку автор не гадає над версіями, а намагається повернути в вітчизняну історію українські назви, які у Геродота пояснені на вживаних на той час писемних мовах, а саме –  на кельтській, грецькій, латині, санскриті та на мовах отців-місіонерів (староірландській, готській, шведській і т. д.).

4. “О, РУСЬКАЯ ЗЕМЛЕ, ВЖЕ НЕ ШЕЛОМ’ЯНЕМ ЄСИ”

Найпростіше було би пояснити назву “Шелом’янь” як “Звенигора” (німецьке „schellen“ перекладається значенням ”дзвеніти”), але англійське “shell” має значення “снаряд” і “бомбардувати” (артилерією). Разом з тим, одне і друге значення пояснюють назву “Шелом’янь” як образ богині небесної блискавки, яку козаки називали “Січ”, а в ”Слові о полку Ігоревім” богиня названа “Свята Богородиця Пірогоща” (грецькою πυρ, πυρως – вогонь). Образу богині грому і  блискавки присвячені назви “Охтирка” (“οχθη” – Вишня) “Козача Лопань” (від прусського “lope” – горіння), Балаклія (грецьке “βαλη κλεος” – Гремислава), “Ізюм” (від санскриту “izu” – небесна Стріла), ”Лугань” (прусське “loug”, “lug” – горіти, палати), тощо. Так у 1187 році автор “Слова о полку Ігоревім” картав співвітчизників за не розумне ставлення до Січового воїнства України, яке було змушене перейти на Задунайські землі (“а полки-копія діють-поют на Дунаї” та “дівиці поют на Дунаї, в’ються голоси їх через море до Києва”.

5. “СІЧ-МАТИ З МЕЧЕМ”

Наразі гляньмо на східні терени України, де плине ріка Оскол, названа так від оскського “osk” – меч, рубанка (оскордь), перун. В грецькій мові меч має дві назви: “αορ”, “σαγη”. На основі грецької назви меча (αορ) Клавдій Птолемей утворив назву “аорси” (населення біля ріки Оскол), а Прокопій Кесарійський згодом утворив на основі грецької назви бердиша “σαγη” назву “сагіни”.  Але ж, саме так – σαγαρις (сокира, бердиш) у Геродота названий один з золотих предметів, які були даровані скіфам з небес (меч, плуг, ярмо-вітрило та чара).   При тому, назва «меч-рубанка» (σαγαρις, σαγη, як зброя) повторена у назвах міст “Старобільськ”, “Білгород” (в основі цих назв вжите старонімецьке “bill” – бердиш), у назві міста “Бердянськ” (бердиш). Геродот назвав скіфів на сході Скіфії-України “сарматами”, де старонімецьке “sar” (готське “sarwa” у назві “савромати”) означає “кам’яна бойова сокира”, а Козацький край – “Геррос” – Воєводина (старонімецька основа назви  – “herr”, “Heer” – воїнь, військо, полк, спіра), тобто, у Клавдія Птолемея козацька назва “Сарматія” поширена на всю Україну від Старого Оскола Білгорода і Старобільська до Карпат та від Сяну до Дону. Назва “сармати” жодного стосунку до іранців не має. Сармати – воїнські полки України, як і “Чернігівські билі” в “Слові о полку Ігоревім” та ”теліуці Чернігоги” у імператора Візантії Константина Порфирогенета. Назву “сармати” можна порівняти з назвою “гладіатори” (sar, saro – берди; gladis – меч, бердиш). В німецькій мові значення “сокира” має слово “Beil” (bihal, bil), споріднене як з “Bille” (Hacke) так і одного кореня з “beißen” – кусати, жалити, пекти). Додати варто й той факт, що Геродот свідчить про сарматів, як скіфів (“Історія”, книга IV “Мельпомена”, §§ 110 – 117).

Локалізація сарматів, як воїнства України, зазначена на Певтінгеровій мапі, у тому числі й на Буковині і в Закарпаті. В ”Слові о полку Ігоревім” вони названі ”залізними полками” Осмомисла Галицького Ярослава. Прикметний у зв’зку з “сарматами” топонім “Шаяни”, утворений від санскриту “ca” – sha – “гострий”. Річ у тому, що латинь “ascia” у назвах сокири (Axt, ackus, ackes, axe, αξινη) має своєю основою значення “acer” (scharf, гострий, який січе, тне, рубає, коле). Це значення має назва роду “катіари” у Геродота (англійське “cut” /cat/ має значення “рубати”, латинь “caterua” – полк, спіра, воїнство. Геродот назвав землі вільного воїнства “Herros” (her, heri, herr, Heer – воїнство, полк) – Січ тому, що богиня Січ “січе” блискавками. Своїм мечем Січ розсікає темінь ночі і морок зими, зачинає День і Рік. Тому перший місяць українського календаря названий на честь Січі (Пірогоща, Сурож,  Сіргіс). Січ – Скала України.

6. “О, БОЯНЕ, ВЕЛЕСІВ ОНУКО”

Характеристика Бояна, як “онуки Велеса” важлива для розуміння як титулу “Боян” (староанглійське “boian” – говорити горді слова, веліти, казати), так і його родового стану (латинь “veles” – легкоозброєний воїн, козак). “Велесів онука” – онука козака, воїна. В словах “О, Бояне, соловію старого времені, аби ти сії полки ущекотав” автор звертається до себе самого, як автора твору, ставлячи перед собою мету.

7. “КРАВЕНЦІ МИ І СКІФИ, ОНТИБЕ, РУСИ”

Вислів “Кравенці ми і Скіфи, онтибе, Руси” у підзаголовку взятий з Влесової книги. Перша з назв – кравенці – утворена на основі шведського слова “krav” – вимагати (просити). Сполучник “онтибе” утворений від грецького “οντως” – дійсно, істино, суть, себто, тобто. Як бачимо, затятий (заядлий) старовір, який колись нарізав текст книги на дощечках, зовсім не цурався іноземної лексики. Він же викарбував важливу істину: «Ми своїх богів не просимо, а славимо». В тексті Влесової книги закарбована ще одна істина: “Родимичі (”поріднені”) не хотіли творити з нами одну країну”. Цікавий також маловідомий факт. Коли у міністра закордонних справ СРСР Громико запитали, якої він національності, то міністр відповів: «Родимич». ”Родимичі” – давня автохтонна назва полян, згодом названих греками ”русь”. Знову ж таки, назва «поляни» була утворена від грецького слова “πολευω” (жити, проживати, орати землю) і спорідненого з ним грецького слова “πολιας” – Рідна земля, Головна частина країни. Отже, можна вважати, що “Влесова книга” являє собою досить пізню компіляцію (в роки панування Золотої Орди) зроблену якимось старовіром на основі більш ранніх переказів з минулого.

Нині, коли так часто можна чути суперечку про «русскій мір» і «руський світ», можна і потрібно запитати “сперечальників” – “Про що сперечаєтесь, друзі-панове?”. Дійсно, про що сперечаємось, коли наш «житомир» – Світ України. Якби диспутанти пам’ятали, що старослов’янське слово “жита” має значення “land, das Land, pais, pays, rus, влада, ойкумена, тощо“, то не шукали б собі “світи-мири” в іноземній лексиці, а дбали про Рідну Християнську Україну. До слова, запорізькі козаки не визнавали назву ”Русь”.

В “Географічному посібнику” Клавдія Птолемея (95 – 178 роки), написаному в середині II сторіччя нової доби, приводиться перелік населення Європейської Сарматії (так К. Птолемей називає Козацьку Україну від Вісли до Дону). Деякі з наведених назв варто назвати. Так, назва “венеди” пояснює назву “слави”. В латиномовній праці «Природнича історія» Пліній Старший називав славів “венети”. В основі цієї назви вжито санскрит “ven”, “vene” – хотіти, жадати, любити, себто, молити(ся ). Як римлянин Пліній Старший, так і грек Клавдій Птолемей йдуть від Геродота, який називав те ж саме населення “авхатами”. До нині  значення моління повністю зберігають назви ”лемки” (грецьке Λημ, λημα, як у назві ”волиняни” – воля, надія людини у молитві – αυχεω, χατεω), ”галичани” (gali – в санскриті – молитва з докорами – ’аркучи’, ‘докоряючи’).

З погляду приналежності і спадковості цікава інша назва вгору за течією ріки Вісли – ”фінни” (φιννοι), утворена  від староірландського слова “fini” – сім’я, рід (родина). Таку ж саму староірландську основу “fini” має топонім побіля Берліна – „Finow“ – давній Юлин (Julin), що є синонімом назви “Жуляни”, а “Jul” – народження, родити = Різдво, як і назва “Київ” – Родень). Себто, назва “фінни” біля Вісли і назва “Жуляни” біля Києва – цілковиті назви-синоніми: “роденці”.

Біля витоків Вісли населення має назву “аваріни” (від англійського “aware” – бути свідомим, знати), що збігається з назвою “Вісла”, яка отримала назву від німецького “vis” (Wissen) – знання, наука, як і назва ріки “Ucker” від значення “uc” (uck) – знання, наука, життєвий досвід.

Відень, Австрія