Закінчиться війна, пройде рік-другий і московіти будуть позичати очей у Сірка від вчиненого ними зла. Забрехати скоєні ними злочини, як це було раніше, вже не вдасться, бо інформаційний потенціал правди став надто потужним, щоб його заглушити чи перекрити. Не вдасться сховатися й за (ніби то) незнанням правди. Позитивний настрій у цьому плані викликала стаття-інтерв’ю Оксани Забужко в ”УЛГ” з назвою “Україна зламала інерцію поразок”.
Микола Васильович Гоголь на 33-у році життя бачив більше, аніж написав в повісті «Страшна помста»: «Його ятрило, йому пекло, йому хотілось би весь світ витоптати конем своїм, взяти всю землю від Києва до Галича з людьми, з усім і затопити у Чорнім морі. Але не від злоби хотілось йому це зробити, ні, сам він не знав від чого». Хіба суворі слова Миколи Васильовича Гоголя не анулюють всі інсинуації нинішнього вождя московитів про причини цієї, вже якої за рахунком війни Московії проти України?
Тому всі балачки про каверзи «Австрії», «Польщі», про «НАТО» і «нацистів» на тлі злочинних голодоморів та репресій і нинішньої агресії нічогісінько не пояснюють, а стають новим corpus delicti – доказом злочину.
Нема нічого більш жахливого, як діюче незнання. Іноді незнаючий, але все таки статечний, підтримує знаючих, уступає їм шлях, чого не спостерігається у затятого невігласа, який завжди готовий мстити іншим за не реалізовані амбіції. Ця риса діючого незнання особливо помітна в засобах інформації і пропаганди ворога. Відсутність в політиці агресора хоч би якої опозиційної думки призводить до деградації великих мас населення в усіх прошарках суспільства. Прикладів елементарної брехні і удаваного незнання – «тьма», від вже згаданої брехні про «НАТО» та про «нео-нацистів» до якої-небудь нової брехні на першому з ввімкнених каналів московського телебачення, радіо, або в пресі.
Заперечувати неправду і вказувати на незнання потрібно. Але тут постають запитання до істориків, які все ще не звільнились з-під впливу старих догм і штампів. Не сперечатись потрібно, а очистити наявну історичну спадщину від чужих догм. При тому, багато в цій царині вже зроблено, опубліковано в Інтермережі, в пресі. Але, як здавна заведено, все має бути в підручниках і в календарях та «у вождів, в партіях і в масах». Тобто, правда не повинна зберігатися де-небуть в авторських архівах, а ставати надбанням широкого загалу істориків і політиків, утверджувати себе як незаперечне знання. Хоч би для того, щоб пропагандисти і божевільні вожді оглядались на правду.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так, ведуча телевізійної програми про історію Новгорода на Ільмень озері розповідає глядачам і слухачам, що згаданий в трактаті імператора Візантії Константина Порфирогенета «Управління імперією» давній «Немогард», з якого моноксили (човни-однодревки) Святослава Хороброго прибували в Констинтинополь, то є про «Новгород». Що є цілковитою неправдою. Давні греки завжди записували географічні назви своїх сусідів на грецький лад. В «Слові о полку Ігоревім» погречена назва «Немогард» має назву «Лог» (від logieren, loge – квартирування з провіантом, а ще “уєдїє”, або ж, “попас”), а в літературі римлян – “Трофеум Трояні”. Немогард мав також назву “Мала Скіфія”. Переклад назви “Νεμωγαρδ”: латинь – “hortos”, “co-hors”, грецькою “χορτος” (для порівн.: der Hort і Хортиця), що означає “огороджена ділянка землі”, англійською “yard”. Козацька назва – “Попас” (сад, рай); готською – gards (garda-waldans – глава дому), “Гардаріха” – ‘Спільна країна”. Земля Добруджі – а це і є “Немогард” – знана також як “Задунайська Січ”. Отож, північного Новгорода за Дунаєм в середині IX сторіччя і близько не було. Та й, щоб можна було назвати тогочасний Новгород “російським”, треба було зачекати ще 770 років!
Цитата Константина Багрянородного з трактату “Управління імперією” (950 – 955 роки) присутня в тексті “Слова о полку Ігоревім” у словах “Дів кличе вверху древа, велить послухати землі незнаємі, в Лозі і по Морію, по Сулію і Сурожу, і Корсуню і тебе, Тьмутороканський болване!”. Цитата імператора була розглянута і пояснена на сторінках Інтермережі («Чтиво», «Українська літературна газета»), проте, серед вітчизняних істориків нині не знайшлось жодного, хто би скористався цитатою з метою ”просвіти” ворога. Ці слова можна адресувати очільнику відділення історії НАН України, журналістам, політикам, письменникам.
Отже, злам інерції поразок, має супроводжуватися не тільки подоланням інертності у тих і там, де і звідки ”інерція поразок” підтримувалася, але й ростом активістів інноваційних процесів в Україні. Рушієм інноваційних процесів завжди був і залишається корінний економічний інтерес людей, звісно, у виробничій сфері. Але й в просвітницькій сфері має діяти той же принцип: фінансуючи просвіту, бізнес (підприємці) працює на свій інтерес. У попередніх поразок були свої причини: слабкий національний капітал.
Відень, Австрія