“Всі вони називаються с к о л о т а м и від імені їхнього царя. А “с к і ф а м и” нарекли їх греки” – так Геродот засвідчив назву пращурів українців (“Історія”, книга IV, §6). В грецькій Вікіпедії можна прочитати, що назвою “скіфи” самі греки користувалися з 700-х років до Р. Х. до 200-х років після Р. Х.
Грецька назва “Скіфія” (Σκυθικη) виникла у греків від основи “κυθε” (κευθω, корінь κυθ) – потайне, заповітне місце, нора, печера, закуток, родове гніздо. В топоніміці України це значення збережене у назві містечка “Китай-город” і у його питомо українському значенні “Подол” (долина біля високого берега ріки). Руди, левади побіля ріки відзначаються високою родючістю і саме тому острів Кітера (Κυθηρα), що на південь від Лаконіки, був перейменований на “Цериго” на честь Цереї (Ceres), богині хлібів. Латинь “Cerealis” – хлібний, а “Цереалії” у греків святкувалися 12 квітня.
Первісно назва “Скіфія”передавала значення назви земель “Покуття” (доли навкруг Карпатських гір), що й турецьке “Budjak” – Буджак, дунайська латинь “unghi” у назві “Унгени” – Покуття. Покуття – святкове місце в господі). Саме про цей факт нагадується в “Повісті временних літ”. Себто, давні греки дали назву “Скіфія” Подолії і Покуттю і поширили її на всю Україну від Сяну до Дону і від Дунаю до Прип’яті. Сакральним місцем у Києві вважається Подол.
Відень, Австрія
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал