Прикро, але правду нікуди не подінеш: нова генерація вітчизняних істориків все ще не звільнилася від догм минулого, а тому й сьогодні чуємо фрази про те, що ”анти – то інший народ”, що “сармати – іранці” (О. Палій), що “Тризуб – княжий знак” (О. Алфьоров), що давній задунайський “Немогард” – сучасний “Немирів” (автор “Історії Русі”) та інші небилиці і нісенітниці. Що ж тоді чують школярі під час уроків і студенти на лекціях від викладачів предмету історії?
Насправді “анти” – це“люди молитви” (в грецькій мові “молитва” – “αντη” у назві “анти” та “αρα” у назві “аріяни”) про що нагадує автор “Слова о полку Ігоревім” у словах “Літа Ярослава” (Lita, Litania – молитва), називаючи людей молитви ”славами”. “Тризуб” – знак Посейдона-Нептуна-Стрибога, первісно покровителя хліборобів. Назва “Немогард” – Задунайська Січ (Мала Скіфія), знана як “Трофеум Трояні”.
“Найбільше скіфи шанують Гестію” (Геродот). “Вони вважають, що один з богів – творець блискавки – саме він є владикою всього” (П. Кесарійський).
Вогонь – первісний елемент Всесвіту. Пращури українців добре зналися на властивостях вогню і залишили для нас, їхніх нащадків, свідчення про свої уявлення і знання природи, історії і географії України, щоб нащадки знали, що ”В своїй хаті – своя правда і сила, і воля”. Це стосується легенди про Артеміду, яка врятувала Іфігенію (Іфіанасу), легенди про небесні золоті дарунки – меч, плуг, ярмо-парус та чашу, це стосується також географічних назв присвячених вісникам і оберегам ранку, дня і вечора (Східний Буг, Південний Буг, Західний Буг) та Храму і ковчегу християн України. Всі свідоцтва про легенди і назви з далекого минулого залишені на географічній мапі України, яка, по суті, стала історичною логістикою українців. На жаль, все ще не опанованою.
Берегині домашнього вогню присвячена назва ріки “Горинь”. В басейні ріки Святої Варвари можна віднайти майже всі назви, які характеризують вогонь. Ці назви часто співвідносяться зі значенням “середина, центр”, “життя, мова, родина, сім’я”, “світ, сяйво”, “різати, чистий, розмовляти”, “гора, високий, вишній”, а також з слідами від вогню – “чорний, згар, дим”. В давній Греції домашнє вогнище, яке слугувало вівтарем пожертв для богів дому, називали “εστια” (γεστια, латинь vesta). Як ім’я – Гестія, Веста. Геродот засвідчив, що скіфи (українці) “найбільше шанували Гестію”, що й засвідчує вся топоніміка від найвищої Говерли до ріки Десни та від ріки Горинь до ріки Нагольної.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отже, Горинь – берегиня домашнього вогнища – Пірогоща (“Варвара, піч хвалить”). Про образ Святої Пірогощі і її атрибутику розповідають назви допливів і топоніми в басейні ріки. Для нас, однак, важливий образ центру, навкруг якого обертається все. Це значення передає англійське слово “slew” /slu:/ – обертати, вертіти – у назві ріки “Случ”. Шведське “slut” – кутній (замковий). Такий же образ передає чеське “sluc” – об’єднувати, гуртувати, єднати. Всі ці назви присвячені богині небесного і домашнього вогню Святій Пірогощій, наприклад, у назві “Пирятин” (в грецькій мові “вогонь” – “πυρ”). Об’єднуючій богині присвячена також назва ріки Синюхи, притоки ріки Південного Бугу (Бога), у якій грецьке “Συνεχα” в перекладі – “Єднаюча”, “Common”.
Аналогічно можна навести приклади назв зі значеннями “жити”, або “проживати”. Назва ріки “Бобер”, що тече в притоку Горині ріку Случ, є композитом шведських слів “Bobär”, де “bo” (житло, хата, домашнє вогнище), а “bär” – нести, тримати. Гідронім “Случ” – це не тільки сволок, який тримає стелю хати, але й нагадування про роль небесної богині, яка єднає небесні сузір’я (Common). Варто додати, що шведське “bo” (житло, дім, домашнє вогнище) має значення “жити, проживати, селитися”, що є синонімом іншого шведського слова – “sitten” – у назві “сіттичі” в списку “Баварського географа” та до грецького дієслова “πολευω” (жити, проживати, селитися) у назві “поляни” (грецьке πολιας – головна частина країни, рідна земля – Україна, Ексампаіс), більш рання назва “сколоти” у Геродота (латинь “colo”, “colonus”) та назва “ставани” у Клавдія Птолемея. Значення “проживати” мають такі сусідні назви: “Вітковичі” (латинь “vita” – життя), “Селище”, “Житковичі”, а також місто “Житомир”, звідтіля витікає ріка Бобер. Там же топонім “Висока Піч” – Небесна Піч.
Біля ріки Горинь знаходиться містечко “Тінне”, назва якого вжита на основі староанглійського “tinnan” – ”горіти”, “палати”. Аналогічне значення має слово староірландської мови “tene” – горіти, палати. Вогонь у ватрі, в печі співвідноситься з образом “купа”, “гора” та шведським “tin” – кадка, цебер, чан; “tinne” – вежа, зубец (стіни, муру) в переносному значенні – “вершина”. Недалеко від поселення “Тінне” знаходяться “Зубковичі”, “Жубровичі”, “Чудель” (санскрит “chud” – спонукати, вести – Провідна зоря). Для повноти образу “вогонь” наведемо значення наслідків від вогню: єврейське “tinnef”, “tinuf” – бруд („Schmutz“, „Dreck“, “Згар” від горіння, сажа, попіль), як у назві “Чорнобиль” (вогонь залишає чорний слід). До “вогнених” належить назва ріки “Жерев”, топоніми “Ігнатполь” (латинь “ignis” – вогонь), “Лугіни” (фризьке “lug”, “loug” – вогонь, горіти), “Димер” та інші.
Властивість вогню як “жадний” збережена у топонімі “Жадень”, що дещо вище поселення Чудель. Вогонь горить вгору – “високий” – у назві ”Висоцьк”, як “скорий” – у назві “Удрицьк” (удрий), а разом з “водою” у назві “Моквин” вогонь і вода омивають, очищують.
Клавдій Птолемей на початку II сторіччя після Р. Х. локалізує поряд з галіндами-ругіями населення з назвою “судіни” (авестійською “su” – вогонь, “dina” – творити). Йордан в першій половині VI сторіччя в “Геттиці” називає ульмеругів (шведске “ulma” – тліти, жевріти, гріти, а “ruga” – молитва) – вогнепоклонників. Крім того, біля витоків ріки “Случ” знаходится “Теофіполь”, або “Богородицк” та місто “Базалія” (перша назва – Базилея – “Державна”). Ці міста знаходяться поряд з витоками ріки Південний Буг (Бог, Гіпаніс – у Геродота), при тому, на основі латині “Hipanis” – “Хлібний”, а на основі санскриту “Hi-panis” – “Дивотворець”). Таким чином, тут і нині збережений образ “Матері Гіпаніса” – Державної Богині. Південний Буг (Бог) – син Богородиці, про що нагадує назва “Теофіполь” (Theo-fi-polis – місто Богородиці).
Наведемо й інші назви в басейні ріки Горинь. “Староконстантинів” – “Костанца” (стійке місце Провідної зорі на небосхилі); “Антоніни” (грецьке “αντη” – “молитва”) і образ лідерства (від латині “anteo” – йти попереду), “Антополь” (αντη) – місто молитви; “Вишнополь” (від санскриту “vic” /vish/ – “громада, суспільство”); “Велонь” – від латині “velo” – “Покрова”); селище “Чудель” назване від санскриту “cud” /tshud/ – “спонукати” (вести);. В назві села “Ординці” – латинь “ordo” – лад: “Ладинці”. Назва ріки “Церем” – від дунайської латині “cere” – просити, молити. Назва ріки “Іква”, приток Південного Бугу і Стира – від грецького “ικανω”, “ικω” – молити, опускаючись на коліна; для порівняння синонімічне шведське “luta” – схилятися, поклонитися, або вшанування пожертвою жиру, на що вказує назва “Хомора”, ліва притока ріки Случ (санскрит “homa” – пожертва, дань). В бассейні ріки Случ поширені назви, які передають образ “зливання” (предмет його здійснення: “кадка” – корчик, корець): готскою “guitan” – “giessen”, індоєвропейске “gheu” – поливати, латинь “libar” – кропити, капати (тук, жир, мед). До лексичних основ, які творять значення пожертв, відносяться санскрит “lu” (приймати, ділити, відрізати, брати урожай), латинь “lubh” – жадати, хотіти, любити, взяти. Латинське “lueo” (недалеко топонім Льва) – “плачу” (даю пожертву, жертвую), “очищаю” (у назві місяця “лютого” – “февраль” від латині “februare” – “очищаю”).
Інший приклад. Назву ріки “Стубла” можна пояснити як “Опріловка”. В основі назви вжито староверхньонімецьке “stuba” (tube, Stube) – heizbares Frauengemach, Badezimmer; английске “stove” (Ofen – печь, stofa, stofe Badezimmer – купель). Первісне значення назви – “місце нагрівання” – парення, потіння під жаром (топонім – Опріловка, має синонімом назву “Auschwitz”). Раніше люди нагрівали таку піч, щоби повністю залізти в неї для пропарки тіла (очищения). Тому українська назва такої печі – “лазня”, або “глубочок” (заглиблення). Позніш така “stuba” (“die Stube”) стала називатися “баня”, потім – “нагрівною кімнатою”, згодом – просто “кімнатою”. Народна латинь – “extufare“, грецьке “τυθω” означає “пар, чад”. Цікавий топонім “Stubbendorf“ в Німеччині (Штуббендорф). Селище розташоване біля ріки Требель (Trebel, Träbel, для порівняння – Треблінка) в землі Мекленбург. Ріка Требель, впадає в ріку Пенне (“Penne” – Карна), яка тече в озеро “Kummerower See” (озеро “Журливе”). Так відбувається очищення.
Різноманіття значень в назвах рік Горинь, Случ, Стубла пояснюється давністю назв рік і необхідністю (з роками) зберегти старовинні назви при переході від Місячного календаря (Лунна династія) до Сонячного календаря. Назву “Горинь” можна сприймати як “Вишня”, що теж вірно.
Важливо, що прадавня державність України має своє підтвердження у назві “Базалія” недалеко від витоків Південного Бугу. В перекладі з грецької мови “Базалія” (Βασιλεια – Державна) – “Володарка”, “Правителька” – Україна.
Відень, Австрія