Оксентій Онопенко. «Історичні екзерсиси»

379

“ЗОВНІШНЯ РУСЬ” СВЯТОСЛАВА ХОРОБРОГО – СІЧОВІ ПАЛАНКИ УКРАЇНИ

Свідчення візантійського імператора Константина Порфирогенета про Січові землі України (трактат «Управління імперією») гідне уваги сучасних істориків. У 950-х роках Константин Багрянородний записав наступні слова: “Нехай буде відомо, що прибуваючі з зовнішньої Русі в Константинополь моноксили (човни однодревки) виходять: одні – з Немогарда, в якому сидить Сфендослав, син Інгора, архонта Русі, а інші – з фортеці Мілініски, з Теліуци Чернігоги та з Бусеграда”.

В радянській історіографії наведене свідчення візантійського імператора тлумачиться цілком не вірно. Так, назва “Немогард” чомусь прив’язується до Новгорода що побіля Ільмень-озера, назва “Мілініски” – до Смоленська,”Бусеград” – до Вишгорода, а назва”Теліуци Чернігоги” розривається на дві назви, що цілком хибно. Кожен “тлумач” тексту не може не знати, що Вишгород і Чернігів по відношенню до назви “Русь” не “зовнішні”, а що не є, метропольні (внутрішні) міста.

По-перше, вираз Константина Багрянородного “Зовнішня Русь” говорить сам за себе: землі, або території, з яких воїнство Святослава Ігоревича відправлялося на човнах-моноксилах в Царгород, Константинополь, були за межами “внутрішньої Русі», метропольної Київщини. До речі, населення метрополії в «Повісті временних літ» назване «поляни», але ця назва жодним чином не пов’язана з «полями» чи «ланами». Назва «поляни» записана на основі грецького слова «πολιας» – Головна частина країни (метрополія), або Рідна земля. Грецьке дієслово «πολευω» /polewo/ – «проживати, жити, орати землю» дає нам підказку до значення назв «Житомир», «Вітичів», «Жуляни», де “vita” та “jul” (жул) мають значення «жити», «народжувати».

По-друге. У Геродота метропольна земля України (грецька назва «Скіфія») названа “Ексампаїс” (Εξαμπαις), що в перекладі з кельтського (староірландського) виразу “eks sam pais” означає «Рідна країна», а з грецького композиту слів “εξαμ-” (від “αγω”) – вести, керувати, правити і “παις” (край, країна) означає “Провідна земля” – Метрополія. Землі запорізького воїнства у Геродота названі “Геррос” – “Полки”, а Січові землі названі «Ілая» (в «Іліаді» Гомера – «Іліон»), де старогерманська основа “ilo” (ile) несе значення «бойовий дух», а старогрецька основа «ιλη» – військовий загін.

Отож, наразі розглянемо тогочасні назви “Зовнішньої Русі”, як вони засвідчені в книзі “Управління імперією” імператором Константином Порфирогенетом у X сторіччі і повторені автором “Слова о полку Ігоревім” у XII сторіччі. Згадаймо при цьому, що Київський князь Святослав з військовою дружиною у ті роки знаходився в Переяславці за Дунаєм. У автора “Слова о полку Ігоревім” про землі військових дружин, Січі, мовиться так: “Дів кличе вверху древа, велить послухати землі незнаємі – в Лозі і по Морію, і по Сулію, і Сурожі, і Корсуню, і тебе Тьмутороканський болване!”.

Отже, назва “Немогард” має значення аналогічне назві “Лог” – землю Добруджі, яка була відома як “Трофеум Трояні”, а згодом – “Задунайська Січ”. Грецьке слово “νεμω” (жити, розташуватися; діяти, пастися) означає те саме, що й французьке, німецьке, шведське “Loge”, “logieren” – “квартирування з провіантом” (у воїнів).  Це ж таки значення має грецьке “τροφη” – прокорм, винагорода  у назві “Трофеум Трояні” (козацька назва – “попас”, в «Слові о полку Ігоревім» – уєдїє). Друга частина назви “Немогард” – вжита від загальновідомого готського слова “garda” – спільний дім (як у назві “Гардаріха” – Україна, де “garda” – спільність дому, а “richa”, “rich” – мир, світ, влада, країна, земля).

Назва “Мілініскі” означає “острів тисяцького” (наказного гетьмана), а так називався острів Хортиця – острів Святого Георгія. Перша частина “mili-” означає “тисячу” і “воїнь” (“miles” – воїн), а друга частина назви “νησι” (-νησκι) означає “острів” (для порівняння: “νησι-αρχης” – правитель острова). Константин Багрянородний називає Хортицю “фортецею” (“оплот” – це ж значення має назва “Хортиця” від німецького слова “Hort” – оплот).

Назва “теліуці Чернігоги” має значення “Чернігівські билі”, або “стрільці Чернігівські”. При тому, латинь “telum” (teliger) – стріла (стрільці) краще передається значенням “бердиші” у назві міста “Бердянськ” і ріки з назвою “Берда”. Значення “бердиш” точніше передавати грецьким словом “σαγη” – оскордь, сокира, бердиш (саме так воїни названі у Прокопія з Кесарії, – “сагіни”), або старонімецьким “billi” – Schwert – меч, Steinhaue – кам’яна сокира, Streitaxt – бойовий, січовий топірець (або bhil – сікти) у назві “Чернігівські билі” в “Слові о полку Ігоревім”). На згадку про “чернігівських бердишів” біля ріки Берда збережена назви селищ “Чернігівка” та «Чорнобаївка» (Запорізька область). Автор “Слова о полку Ігоревім” не тільки вживає назву “Чернігівські билі”, але й називає відомих на той час воєвод, а самого чернігівського князя називає “багатовойним”.

Назва “Вусеград” (тут вказується на “місто” – “град”, а не готське “garda” як “спільний дім”, “мир” – heiva, umma, vici – чи “спільне місце проживання” у назві “Немогард”) могла бути утворена від вживаного у ту пору індоєвропейського слова “use” – місто, у якому торгівля ведеться за прийнятими звичаями торгівлі (для порівняння: “business is usual”), або від санскриту “us” (usa), яке має значення “горіння”, “світла”, “палання”, “світанку” і тоді місто “Вусеград” можна визначити як “град Тьмуторокань”, як воно назване автором “Слова о полку Ігоревім”, а це – козацька Фанагорія (“φανη”, “φανος” – “смолоскип”, “свіча” – “Kerz”, “Керч”) біля Керченської протоки і належала вона Русі-Україні (тут же знаходяться Тузла і Тамань-Січ, названа від грецького “ταμω” – сікти, рубати, тяти). Назва “Сурож” означає “горіння”, як у назві “Пірогоща” та у назві “Озів” (Азов). Значення «горіння» збережене також у назві “Таганрог” – “tago rogus” – небесне горіння, світло. Таке ж значення має назва “Озівське море” від санскриту “osa” – “горіння”, “швидко”, “скоро” (борзо) – про небесну Богиню блискавки – “Пірогоща”). Назва “Сурож” передає значення “su rogus” – “Запалююча”, “Палаюча” – як  небесна богиня блискавки  – Свята Богородиця Пірогоща, творець і берегиня домашнього вогнища. Назви, присвячені богині вогню поширені в Україні: Висока Піч (топонім в Житомирській області), Горинь (ріка), Очаків (місто назване від турецького слова “ocak” – піч, вогнище. В козацькій традиції Січ називалася “Торокань” від основи грецького слова “τορος” – тріск грому і спалах блискавки. Тьмуторокань – Січова Торокань, а наказний гетьман (Тисяцький) називався “Бич Божий” (“Тьмутороканський болван” (від грецького слова “βολη”, “βαλλω” – удар блискавки, перун). Як можливий варіант значення назви “Вусеград” можна пояснити німецьким значенням “Buße” – “покаяння”, оскільки таке саме значення має назва міста “Карей”, згаданого Йорданом (від старонімецького “kare” – покаяння, спокута, значення якого збережене у назві ріки “Нагольна”: “αγος“  – очищення через спокуту, “αγιος” – “ναγιος” – обряд очищення через покаяння, спокута). Ріка Нагольна це і є ріка “Каяла” в “Слові о полку Ігоревім”.

На початку IV сторіччя грецький письменник Євсевій називає правобережну Україну “Хриса”, а у V сторіччі готський історик Йордан пояснює назву цих земель як “Оїум”. Обидві ці назви передають значення “Земля Віри”, або “Земля Трояні” (грецьке “οїω”  має значення грецького “χρη”, “χρησω” – молитися, латинського “credo” – віра,  німецького Treue – вірність, шведського tro – віра, вірність). Це ті ж таки значення грецького слова “αντη” у назві “анти” (люди молитви), або “αυχεω” у назві “авхати” (волиняни), або ж дунайської латині “ruga” у назві “руги”, “ругії” – християни, люди віри (молитви). Княгиня Ольга була знана у Європі як “Regina Rugorum” (правителька ругіїв – християн, людей віри), а князь Ярослав як “Rex Rugoruni” (король людей віри). За такою ж символікою святості записано імператором  ім’я Київського князя Святослава Ігоревича – “Свендослав”  (від шведського”sven” – “svendo” – чистота, непорочність – святість).

 

ВІД ЛОГУ ДО ЛУКОМОРІЯ. РІКА НАГОЛЬНА –  РІКА СПОКУТИ

Згадаймо слова автора “Слова о полку Ігоревім” про південні Січові землі Русі-України: “Дів кличе вверху дерева, велить послухати землі незнаємі – в Лозі і по Морію, і по Сулію, і Сурожі, і Корсуню, і тебе Тьмутороканський болване!”. Всі назви стосуються Січових паланок. Перша з назв – “в Лозі” – утворена від слова “Loge” (logieren) і означає “військове квартирування” (як правило, з прокормом; в козацькій традиції такий “прокорм” називався “попасом”, а в «Слові о полку Ігоревім» – «уєдїє»). Назва “Лог” стосується Задунайської Січі тих років. Про таборування воїнів на цих землях згадано також в “Гетиці” Йордана (§38), де засвідчено так: “Їхнє перше місце знаходження ми прочитали (мабуть, у Косіодора, – автор) в країні Скіфії, біля боліт Меотиди (на Тамані – автор), друге – в Мізії, Фракії і Дакії (це і є землі Задунайської Січі – автор), третє -на Понтійському морі, знову в Скіфії” (тут – “Посуліє” – земля між ріками Кринка – Самара – Дніпро), в іншому місці “Слова о полку Ігоревім” ця земля названа “Пустинь” (як образ незайманної землі): “Обіда постала в силах Даждь Божого онука, вже Пустині силу прикрила. Вступле Дівою в землю Трояню, вспле Скала (образна назва Січі – автор), лебединими крилами на Синьому морі у Дону плечущи, збудить Жирня времена”.

В римській літературі земля Задунайської Січі мала назву – “Трофеум Трояні” (Добруджа). В “Слові о полку Ігоревім” ця ж земля названа “Лог”, а козацькі митні “попаси” названі “уєдієм”,  митний збір – “жир”.  Вислів автора “Слова о полку Ігоревім” – “Погрузив жир в Каялі-ріці” означає “втратив можливість митного збору (після бою на річці Каялі). Ріка Каяла – сучасна ріка “Нагольна”, названа від грецького слова “ναγος“ (αγος), “αγιος” – святість, як непорочність, чистота; “αγος“ – очищення через спокуту. Майже синонім значення – шведське слово “sven”, “svendom” – юнацька чистота, непорочність, цнота (в імені Святослава Хороброго “Свендослав”, як його записав імператор Константин Багрянородний). Важливо, що про “моральну чистоту богині” нагадує назва ріки “Полтва”, яка протікає через місто Львів і тече до Західного Бугу (Бога). Образ “юнацької чистоти” зберігають назви воїнів “дівиці” (“Diva” – богиня, а воїни – дівуни-богунці), прізвище “Юнак” (таке прізвище мав  перший секретар Тульського обкому КПРС), а синонімом до його значення слугує прізвище академіка – “Янгель”, рід якого походить з Чернігівщини (в основі прізвища – англійське слово “young” /jang/ – молодий, юний, юнацький, новий). Запорізькі козаки на Січах називалися “юнаші”, але не від значення “юний” (молодий), а від латинського “unio” – єдність, союз, собор. Разом з тим хетти називали Трою “Filusha”, а греки -“Філіос”. Обидві ці назви несуть у собі образ “побратимства”, “дружби”, «братерства» – термінів, які характеризують характер запорізького козацтва України (товариство). Шлях на Січ називається “Ромоданівський шлях” (в грецькій мові “roma” – сила, мужність, міць). “Ромоданівський шлях” – “Шлях даючий силу”, “Шлях мужності”.

Відень 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!