АБО, ЯК ВІД ЛЕГЕНДАРНОЇ СОКИРИ “СКІФІВ” ПОСТАЛА КОЗАЦЬКА НАЗВА “СІЧ”
Адміністративний устрій України-Скіфії в добу Геродота (“Історія”, книга IV).
БУКОВИНА (назва присвячена Святій Одигітрії) – грецька назва населення “агафірси” (буковинці), латинська назва населення – “склавини” (буковинці);
ВОЛИНЬ (назва присвячена Літі, богині молитви) – грецька назва населення – “авхати” (молитва, як вираз волі і надії людини – волинь; венети, анти);
РОДЕНСЬКА (Метрополія) – назва землі – “Ексампаіс” (eks sam – родити, εκ σαμη pais – Роденська земля); назва населення – “паралати” (родимичі);
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
СІВЕРЩИНА – назва населення – “будини’ (санскрит “buddi” – пробуджувати (про схід Сонця; “сіва” у назві “Сіверщина” – схід);
ПЕРЕЯСЛАВЩИНА – назва міста – Гелон (Γ`ελων), назва населення – гелони і будини (гелони – козаки, які з оголошенням яси відправляються в похід);
СЛОБОДА – назва землі у Геродота – “Геррос” (Полкова). ВІльні поселення (у Геродота земля названа “вільний край”, або Либедянь від Liberti – Слобода);
ТАВРІЯ – назва Січових земель, присвячених непорочній Діві, тому Таврійські землі не заселялись (індоєвропейське “tavr” – скеля, камінь);
ПОДОЛІЯ – назва землі у Геродота – “Калліпода”, де латинь “callis” – шлях, стезя, що на арійській – “dola” (шлях, стезя, доля людини у назві “Подолія”).
ГАЛИЧИНА – назва землі синонімічна назві ріки “Дністер”. Геродот називає населення біля Дністра-Тіраса – “тіррити”, що синонімічно назві “галичани” та назві “тиверці” (санскрит “tivra”синонімічно старосаксонському “tirri”).
Примітка; Назва “Галичина” (галінди) вперше згадується у Клавдія Птолемея в першій половині другого сторіччя нової доби, мабуть, як розуміння назви ріки Дністер – “Тіррас”. В санскриті “gali” (Галич), в старосаксонській “tirri” у назві “Тірас” – докоряти, журити (французьке “jurer” – божитися, журитися).
***
Вислів автора «Слова о полку Ігоревім» на початку твору «Мислію по древу» означає «думкою по древу життя»; в Новому Заповіті цей вислів передається словами ”ξυλον της ζωης” (Древо життя). ‘Ксилон’ – дерево, ліс, бук, палиця.
В Україні (і в Біблії) образом первісного ”родового гнізда” здавна вважалися “печери”. Таку ‘печеру’, як заповітне місце, греки називали “κυθω”. Це слово вжито у назві “Китай-город” – ‘Подол’. Значення “родовий” в грецькій мові передається словом “κυεω” (“κυω”), тому “Києво-Печерська Лавра” – Родова Cвятиня України. З цим образом пов’язана назва “Σκυθικε” – Скіфія, як земля всієї України від Сяну до Дону.
З назвою “Скіфія” споріднена назва “Κυθερεια” (від назви острова “Κυθηρα”, перейменованого на “Цериго” на честь Церери, Ceres, богині землеробства). Як засвідчив Геродот, Афродіту, або Венеру, скіфи називали “Аргімпаса” – “Суворо наглядаюча” за дотриманням людьми моралі, як в суспільстві, так і в природі – Артеміда, богиня Місяця (топонім біля Прип’яті “Рача”, “рачити” – настирно дивитися).
Цікаво, що у Влесовій книзі замість грецького“κυθω” вжита назва “скуфія”, у якій збережене старе дієслово “скутати” – скатати, згорнути, а в давнину це дієслово мало значення “єднати, об’єднуватися” (в “Слові о полку Ігоревім – “свивая слави обопіль цього часу”, себто, об’єднуючи славів). На латині така “скутанія” називається Conglobatio, Conglomeratio (єдність території, людей), яку можна назвати “Земля Трояня” (“Treue” – віра, вірність, довіра, сталість, стійкість). В санскриті спільність території і людей має назву “vic” (vici), або “мир” (сусідська громада, село).
В пам’яті українського народу є ще одна прадавня святиня – козацькі Січі. У назві “Січ” збережена назва сокири (бердиш – січиво), одного з тих золотих предметів, які впали з небес на українську землю: сокира, плуг, ярмо-парус та чаша. Образи цих предметів творить небесне сузір’я Провілної зорі.
Сокира-бердиш (меч, оскордь, αορ, σαγη, bill, Beil, Axt) – атрибут Арпоксая-Хоріва і його роду “катіари” (“cut” – рубати, “katerua” – полк). Ярмо (парус, вітрильник) – атрибут роду “траспії” (“траса” – шлях, а назва “козак” має в основі шведське “kosa” – шлях, дорога, латинь “cosa” – діло). Образ паруса (ярма) увіковічнений у назвах ріки Збруч, в топонімах “Авратин” (“avra” – вітер), “Збриж”, “Іванне Пусте” (Eawan Puste – “Вічне дихання (вітру)”.
Плуг (рало, розсоха, aratrum, saka, πηκτον, αυτογυον) – атрибут правителя всієї країни Колаксая і його роду “паралати” (скіфи-орачі, поляни, родимичі). Образ плуга (сохи) увіковічнений у назві ріки Саксагань і міста Кривий Ріг.
Чаша (чара, calix, phiala, κερατος, Kanne) – символ релігії і знак відродження, атрибут жреця віри Ліпоксая і його роду “авхати” (анти, волиняни-лемки, слави, просичі). Назва чаші увіковічнена в топонімах Чашин і Каньчуга бідя ріки Сян (San).
Назва сокири-січі-оскорді залишена у назвах ріки Оскол та в топонімах, що знаходяться, найперш, в басейні ріки Сіверський Донець («Східний Бог»), як то, “Старобільськ”, “Білгород”, “Старий Оскол”, “Бердянськ”, “Бердичів”. У назвах воїнів-бердників – аорси, сагіни, оски – вжиті грецькі слова: “сокира-бердиш” грецькою “αορ” (назва “аорси” вжита К. Птолемеєм), оскське “osk”, як і грецьке “σαγη” – короткий бойовий меч, бердиш, а назва “сагіни” вжита Прокопієм Кесарійськи (“Історія війн”, XI).
Індоєвропейська основа “bher-“ – горіти, різати, родити у назвах “Бердичів”, “Берда”, “Бердянськ”, “Берн, “Берлін” синонімічна грецькому “φυω”, латині “fium” (“Finow” – топонім в землі Бранденбург, “finni” – полінонім біля ріки Вісли) – бути, родити, зародження, зачинати, ростити, творити – в широкому значенні, як зародження в природі (рослин, світла), так і зародження теорій та ідей. Так, назва “Бершадь” (“bear shadow” – цвітіння) – про богиню Флору, а назва “Берислав” присвячена Січі, як богині, яка запалює Світло Ранкової заграви – “Козачій Лопані”, як “Козачій Світлиці” (в прусській і литовській мові “Lope” – горіння, палання) у пам’ятній композиції на Подолі в Києві. А ще Січі, яка вкорочує ніч, присвячена назва ріки “Короча” (притока Осколу; гідронім жіночого роду, як і Козацька Лопань – Січ).
Для ілюстрації історії Січей необхідно згадати свідчення про Січі у Йордана (“Гетика”) та у імператора Константина Порфирогенета (трактат “Управління імперією”) та, як заклик відновити Січі на кордонах України, у автора “Слова о полку Ігоревім”. Не варто нам забувати, що й рік в Україні розпочинається місяцем Січі – “Січень”. Назва місяця “Січень” пов’язана з тим, що Богиня (Бог) Ранку своїм мечем щороку вкорочує довгі ночі зими, а день “Корочун” приходиться на 25 грудня. В старожитній українській мові синонім до слова “сокира” – бердиш – ‘січиво’. Геродот дуже сумлінно пояснював українську назву січовиків, назвавши рід середнього з трьох братів “катіари” (англійське “cut” /kat/ – колоти, рубати, різати, косити, поріз (“зарубка” в німецькій мові – “Kimme” – вжита у назві ”кіммерійці”), а ім’я середнього брата “Арпоксай” має своєю основою грецьке “αρπη” – коса, серп, яструб, супій (у назві озера, ріки села на Полтавщині – “Супій”).
Згадаймо слова автора “Слова о полку Ігоревім” про приморські Січові землі Русі-України: “Дів кличе вверху дерева, велить послухати землі незнаємі (тут автор вжив іронію) – в Лозі і по Морію, і по Сулію, і Сурожі, і Корсуню, і тебе Тьмутороканський болване!”. Всі назви стосуються Січових паланок України – від Задунайської Січі (інші назви: Трофеум Трояні, Немогард) до Таманської Січі – “тьма Торокань” (τεμενος Τορος). Що Січі називалися “тьмами” нагадав Володимир Антонович називає Січі ”тьмами”. Основа назви “тьма” – грецькі слова “τεμνω” (τεμω, іонійське ταμω у назві “Тамань”) – рубати, сікти, тяти (у назві “Тячів”), а “τεμενος” – свята, храмова земля, земля присвячена Богині.
Козацькій богині Січі присвячена назва першого місяця року в Українському календарі – “Січень”. Знавцям історії України нагадаємо, що сокира-січево, або бердиш, оскордь – один з чотирьох золотих предметів дарованих скіфам небесами. Назва сокири-осколу збережена в гідронімах і топонімах “Берда”, “Шаяни” (санскрит “sha” – гострий) “Рубанка”, “Шайтанка” (scheiten – колоти, рубати), “Сокиряни” (Сокиринці) та інших. Згодом, військове озброєння стало називатися збірно: в староверхньонімецькій – “sar, saro” – у назві “сармати”, в готській – “sarwa” у назві “савромати” /зміщення приголосних wr – sawro/. В санскриті назва “військо, полк” – “samara”, тому й козацькі вулиці в селищах і містечках України називали “Самара” (на Волгу ця назва принесена козаками з України, як і назва “Жигулі” – санскрит “jig” – повтор назви “Сміла”). Окремі обійстя – “хутории” (“hut” – винагорода), а землі – ”Слободи”. У Геродота перші військові землі названі “Геррос” (“herr”, “Heer” – полки), а воїнство назване “вільним” (Геррос – “край вільних скіфів”, § 110). В VI сторіччі нової доби Йордан назвав воїнів-козаків, які були зобов’язані прибувати на збір при оголошені яси – ”альтціагіри”. “Баварський географ” на початку IX сторіччя називає козацьке населення “стадичі”. У автора “Слова о полку Ігоревім” територіально об’єднанні стадниць названі “полці Ольгові” (у значенні “воєводство”), йому ж належить вислів ”стада лебедів” (“лебеді” – козаки-лебединці від назви Слободи – “Либедянь”, де “Liberti” – Слобода).
Перша з назв Січей у автора “Слова о полку Ігоревім” – “в Лозі” (а не ”Вълзі”) утворена від слова “Loge” (logieren), що означає “військове квартирування” (як правило, з прокормом; в козацькій традиції такий “прокорм” називався “попас”, а в «Слові о полку Ігоревім» – «уєдїє»). Назва “Лог” про Задунайську Січ тих років. Про таборування воїнів на цих землях згадано також в “Гетиці” Йордана (§38), де засвідчено: “Їхнє перше місце знаходження ми прочитали (у Косіодора, – автор) в країні Скіфії, біля боліт Меотиди (на Тамані – автор), друге – в Мізії, Фракії і Дакії (це і є землі Задунайської Січі – автор), третє – на Понтійському морі, знову в Скіфії” (тут – “Посуліє” – земля між ріками Кринка – Самара – Дніпро). В іншому місці тексту “Слова о полку Ігоревім” землі Січей названі “Пустинь” (як образ Слобідських земель України): “Обіда постала в силах Даждь Божа онука, вже Пустині силу прикрила. Вступле Дівою в землю Трояню, вспле Скала (образна назва Січі), лебединими крилами на Синьому морі у Дону плещучи, збудить Жирня времена?”.
В римській літературі земля Задунайської Січі мала назву – “Трофеум Трояні” (Добруджа). В “Слові о полку Ігоревім” ця ж земля названа “Лог”, а козацькі митні “попаси” названі “уєдієм”, митний збір – “жир”. Вислів автора “Слова о полку Ігоревім” – “Погрузив жир в Каялі-ріці” означає “втратив можливість митного збору (після бою на річці Каялі). Ріка Каяла – сучасна ріка “Нагольна”, названа від грецького слова “ναγος“ (αγος), “αγιος” – святість, як непорочність, чистота; “αγος“ – очищення через спокуту, покаяння. Синонім непорочності шведське слово “sven”, “svendom” – юнацька чистота, непорочність, цнота (в імені Святослава Хороброго “Свендослав”, як його записав імператор Візантії Константин Багрянородний). Важливо, що про моральну чистоту Діви Чистої нагадує назва ріки “Полтва”, яка протікає через місто Львів і тече до, ріки Західний Буг (Бог Мічяця). Образ “юнацької чистоти” зберігають назви воїнів “дівиці” (“Diva” – богиня, а воїни “дівуни” – богунці). Цікаво й таке: прізвище “Юнак” (таке прізвище мав перший секретар Тульського обкому КПРС) має англомовний синонімом – прізвище академіка – “Янгель”, рід якого походить з Чернігівщини (в основі цього прізвища англійське слово “young” /yang/ – молодий, юний, юнацький, новий). Запорізькі козаки на Січах називалися “юнаші”; значення “юний” – молодий, а від латинського “unio” – єдність, союз, собор – товариство, на основі валлійської мови – “корсь” (звідси й назви Корсь, Корсак, Корсунь). Разом з тим, хетти називали Трою “Filusha”, а греки -“Філіос”. Ці дві назви несуть у собі образ “унії”, “побратимства”, “дружби”, «братерства» – термінів, які характеризують запорізьке козацтво України, як братерство (товариство). Шлях на Січ називається “Ромоданівський шлях” (в грецькій мові “roma” – сила, мужність, міць). “Ромоданівський шлях” – “Шлях даючий силу”, “Шлях мужності”.
Що до свідчення в “Гетиці” Йордана. Окрім розташування Січей на Тамані, в Посулії і в Добруджі, історик називає міста на Чорноморському і Азовському побережжях, які були засновані для торгівлі: “По тій стороні, яка примикає до Понтійського моря, вона (Україна) покрита відомими містами: Борисфеніда, Ольвія, Калліпода, Херсона, Феодосія, Карей, Мірмекій і Трапезунда, звести які дозволили грекам незборимі скіфи, щоб вони (названі міста) вели з ними торгівлю”. Біля названих міст завжди знаходилися Січі, згадані у Константина Багрянородного і в “Слові о полку Ігоревім”. Відповідно, Немогард – Трофеум Трояні (на Добруджі), Калліпода – Березань, Херсона – Олешшя, Феодосія – Домаха (нині – місто Маріуполь), Мілініски – острів Хортиця, Теліуці Чернігоги – Чернігівські билі на Посулі-Таврії, місто Карей у Йордана, або ж, Бусеград – місто Спокути-Каяли біля ріки Нагольної-Каяли (старонімецьке “kara” – Buße, спокута), а Трапезунт(д)а (аналог – “Попасна-Митна”) – місце обміну грошей (грецьке τραπεςα – обмін грошей, міняльна лавка, міняльний стіл: німецьке Trappe – драхва). Названі у Йордана міста були засновані для ведення торгівлі і охоронялись воїнськими силами `скіфів`, про що свідчить Геродот (“Історія”, книга IV “Мельпомена”, §§ 79-80).
Не варто забувати й про Карпатські Січі і топірці опришків. Мабуть, найкраще про ”залізні полки” Осмомисла Галицького Ярослава нагадують такі топоніми як “Тячів” (“тяти” – рубати, сікти), “Рахів” (німецьке ”Rache” – помста), сусідня “Сокирниця” (Січова), “Шаяни” (санскрит “sha” – гострий). Поряд з Тячівим та Солотвино знаходиться топонім “Тересва”, утворений від іонійського “τερεα”, “τερεος” (коротко – τερα) – знак небесний, знамення. Себто, назва “Тересва” вказує на небесний образ назв.
Якщо би зануритись у VI сторіччя н. д., то буде продуктивно згадати “аварів” всього Надтисся, назва яких утворена від англійського слова “aware” – “бути свідомим”, “бути уким”, або “українцем”. Провідник ”аварів” в текстах греків названий “Βαιανος” (Баян), що без сумніву передає значення грецького слова “βαινω” – вести, посилати, що в свою вказує на карпатську назву провідника – “дюк” (від латинських значень “duco” – веду (ducatus, ducatio, ducator, ducto, ductus і т. і.). Фольклор карпатських українців знає одного з таких провідників – Степан Дюк. На Певтінгеровій мапі залізні полки Карпат названі сарматами.
Оксентій ОНОПЕНКО
Відень, Австрія