В індоєвропейській етимології існують слова, тлумачення яких вже й не піддаються впевненому поясненню. До таких слів відноситься лексема “uck” (uc), яка творить назву “Україна” і топоніми в Європі. Розуміння цієї лексеми допоможе вірно сприймати назву “Україна” і виводить дискусії про ім’я України за межі здебільшого примітивних уявлень і пояснень аматорів.
Індоєвропейська лексема “uc” (euk) має значення інтелектуального порядку: оволодіти внаслідок постійного користування: вивчити, потім – урок, вчення. Як лексема, “оукъ” (uc, а залежно від роду – ucra, ucker, ucro) творить назву “Ucra–ina”. Як синонім, значенню “uc, uck – оукъ” в латинській мові відповідає слово “scio” (знаю) – “scitum” (узаконене рішення), яке досягається через судження – Раду. Добре відомий топонім “Суджа” (“судження” – Рада) пояснює образ назви “Україна”, а цілком еквівалентне значення має назва “Укермарк” в ФРН (шведське “mark” – das Land – “Ucranenland”).
Тут пояснення просте: “Танцювати потрібно від печі”, сказав би Геродот, бо ж, сам і пояснив, що “скити найбільше шанували Гестію”. Основа імені богині Гестії “Gestion” у перекладі – “управління, завідування”. Крім того, Геродот назвав “скіфське” ім’я Гестії – “Табіті”, основу якого становить староанглійське слово “tabet” – надприродна сила. “Надприродну силу” на небі представляє Провідна зоря – Одигітрія, яка непорушно знаходиться у центрі небосхилу, а довкола неї обертаються всі світила, у тому числі 12 сузір’їв. Таким чином, “грецька Гестія”, “скіфська Табіті” – Богиня Провідної зорі, Пресвята Богородиця Пірогоща (Богиня вогню і хлібів, водночас, Державна) і на її честь названа Україна. Звідси – від сталості сузір’я Провідної зорі – в “Слові о полку Ігоревім” Україна названа “Земля Трояня” (у німецькій мові “Treue” має значення “вірність”, “стійкість”, “сталість”). Разом з тим, Богиня Провідної зорі – “Знаюча”, “Ucra”, а відтак – “Ucra–inа”. Вираз “Земля Трояня” в “Слові о полку Ігоревім” дає нам знати, що у творі йдеться саме про образ “Україна” – така логіка образу.
Важливо зауважити, що давні назви земель і міст України у своїй більшості присвячені їхнім небесним Покровам. Для прикладу. Богиня Провідної зорі зображена з буком у десниці, а тому її називають “Буковина” (“Sclavenia”, де “clava” – бук), ”Дрогобич” (“дорожній бич” – дорожній бук), “Конотоп” (cona top) “Вершина кута”, “Шестовиця”, “Жердівка”, ріки – “Вись”, “Горинь”, в інших країнах – “Бактрія” (від грецької назви палиці, бука – “βακτρον”), “Паланга” (від латині “palanga” – палиця), тощо.
Цікавий приклад для роздумів – назва “Подолія”. В арійській мові слово “dola” має значення “стезя”, “шлях”, а відтак назва “По-долія” може прочитуватися як “Провідна” (Шляхова – топонім на Подолії), як присвята “Одигітрії” – Богині Провідної зорі. Цей образ узгоджується з тим, що й сусідня Буковина і гора Говерла (англійською “govern” – управляти, як і “Gestion” – управління в імені “Гестія” – “Правляча”) також присвячені Провідній зорі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А ось греки поширили назву “Подолія” у перекладі на назву “Скитія” (Σκυθικη) на всю Україну (первісно “скити” – “подоляни”), а Подолію називали “Стара Скитія” та “Мала Скитія”. Правда, для назви ‘’Скитія” греки могли використати латинь “scio” – “scitum” – “знати, вирішувати”, тому назви “Скитія” і “Україна” цілком однозначні. Разом з тим, Геродот пояснив, що “скити” себе називали “сколотами”. Назва “сколоти” теж не автохтонна, а утворена від латині “colo” – жити, проживати, обробляти землю, славити – “поляни”. Аналогічно назві “скити” виникла назва українського козацтва – “сармати” (старонімецькою “sar”, “saro” – “бойове спорядження”); “сармати” – козацькі збройні полки (савромати – лексема з готської мови у греків). Іноземці називали Україну “Європейська Сарматія”, а українська назва – “Козацька Україна”. Державним центром України завжди був Київ-Родень. Другою Святою України названа Богиня Молитви.
Україну називали також Енінгія, Хриса, Евлісія, Ойум. Всі ці назви відповідають назвам “Волинь” і “анти” (грецьке “αντη” – молитва, як і українською “Волинь” – молитва). Назва “анти” має значення “слов’яни”. Назви різні, але значення у них одне – “молитва”, як і у провідного міста Волині: “Христинопіль”, або “Антополь” – місто молитви. Землі України, які належать до басейну Прип’яті, присвячені Богині Молитви. Острів Мальта (“maltai” – молитися) у Гомера теж названий “Хриса”.
Автор “Слова о полку Ігоревім” Богиню Молитви називає “Літа Ярослава”, де “Λιτη” – Молитва (Litania), а Богиня Молитви – “Magna Mater Diorum” – Велика Мати Богів. Значення “Молитва” має назва “Волинь”. У ту добу, як засвідчено у Влесовій Книзі, “Волинь була попереду, бо сильною була”. Себто, авторитет землі (діоцезії, або єпархії) визначався авторитетом лідера-вождя, розвитком суспільної культури. Такий же авторитет мав Осмомисл Галицький Ярослав.
Читачі завжди повинні користуватися назвами, розуміюче. Так , назва “Енінгія” (Славія) у Плінія Старшого записана як “Aeningia”. Назва утворена на основі грецького слова “αїνη” (αινεω) – “похвала”, “слава”. “Славута” – ім’я Богині Молитви. А тому, коли чисельні “історики” пишуть щось про “прийшлі народи” та гадають над тим, коли з’явилися “слов’яни”, то відповідь може бути одна: читати праці Плінія Старшого і розуміти назву “Aeningia”, адже у Влесовій книзі сказано: “Ми своїх богів не просимо, а славимо”. У Геродота значення “слави” має назва роду старшого з трьох братів–скіфів Ліпоксая – “авхати” (“молитовні” – слави; назва “анти” – також “слави”). Роди середнього з братів – Арпоксая (воїна) – “катіари” (полковий устрій) і “траспії” (запорожці), а рід молодшого з них – “паралати” (кияни-родимичі). Автохтонні назви ввійшли в писемний обіг тільки з прийняттям християнства в Україні, та й то через церковну цензуру – літописи писались в монастирях (назва “Русь” – це витвір Візантійської церкви що до Роденської – Київської землі, а т. з. “варяги” тут ні при чому).
Всі п’ять назв Волині – Енінгія (Славія), Хриса, Евлісія, Ойум – однозначні і становлять єдину її сутність: “Хриса”. Так, у назві “Евлісія” (Ευλυσια) у Прокопія Кесарійського (VI сторіччя нової доби) основу імені творить слово “λισσομαι” – “просити”, “умолити” (про сутність молитви, як славлення Бога). Назва України “Ойум” у Йордана утворена від дієслова “οїω” (οїομαι, οιμαι) – вважати, думати, передчувати, як і на латині – “credo”, “opinor” – мати думку, судження, вважати. Назва “Хриса” (вживалася в Греції від III до IX сторіччя) теж дає уяву про образ назви “Волинь”: Хриса – “Богиня Молитви”. Не варто забувати, що згадані історики писали свої праці у I-VI сторіччях нової доби і за назвою “Славія” мали на увазі молитовні Волинські землі України.
Отже, назва “слави” характеризує людей віри (віряни) і молитви (“слов’яни” – оскільки молитва – це Слово до Бога, яке не обмежується одним проханням чи одним славленням, це спілкування). Важливо інше – як співвідносяться назви вжиті до Волині-Славії, з іменем “Україна”.
Назва “Ойум” утворена від грецького слова “οїω” (від інфінітива “οїομαι”) – вважати, думати, гадати, судження, передчувати – “бути оуким” – “знати”. Назва Йорданом України – “Ойум” – найближча до питомої назви “ОУКРА-ІНА”, як до країни двох її Берегинь – Богині Молитви (Свята Софія) і Богині Провідної зорі (Пресвята Богородиця Пірогоща – Богиня вогню і хлібів). Для нас важливо, що духовні батьки України, іноземні історики перших століть, вживаючи назви України, не лукавили у своїх поясненнях назви “Україна” і її народу , а завжди передавали вірний світоглядний характер назв: “знаюча” – ”свідома” – “ука”. Так називали вірян-християн – свідомими у вірі Христовій.
Небесна богиня молитви – Богиня Місяця (Луни) називалася “Мудрою”, як у її іменах “Софія” від “σοφοσ” (знання, мудрість, розуміння, наука), “Діана” від слова “διανοια” (розсуд, розсудливість, мислена здатність, розум, дух). Аналогічні значення мають індоєвропейське ”uc” і українське “укъ” – “оукъ” – “наука”, ”знання”, а ще – “досвід”, “свідомість”, “обізнаність”, як і англійське “aware” у назві “авари”.
Безсумнівно, назва “Україна” (“uc” – “ucra”) – набагато давніша “офіційного” визнання назви 1187 року (рік першої писемної згадки назви “Україна”) і тому назви “Хриса”, “Евлісія”, “Ойум”, “Енінгія”, які були вжиті Плінієм Старшим (у I сторіччі), греками (початок III сторіччя), або ж, Йорданом (на межі V- VI століть), дають нам ретроспективу дійсного віку Української Держави, виразним свідченням чого слугують названі імена молитовної Волині: “Енінгія”, “Хриса”, “Евлісія”.
В повісті Миколи Гоголя “Страшна помста” написано про дві святі ікони України: “Старий осавул виніс два образи благословити молодих. Ті образи досталися йому від чесного схимника, старця Варфоломія. Не багатий на них оклад, не палає ні срібло, ні злато, але ніяка нечиста сила не посміє торкнутися того у кого вони у хаті”.
Геніальне “Слово о полку Ігоревім” завершується словами про шлях князя Ігоря Святославича до Пресвятої Богородиці Пірогощі: “Князь Ігор іде по Боричеву (узвозу – автор) до Святої Богородиці Пірогощі України ради” (в тексті “страны ради”) – слова, які дають нам відповідь на запитання, яка небесна Свята є Хресницею і Покровою України. Відповідь: Провідна зоря. Її, Царицю небесну (Володарку небесну) найбільше шанували скити-українці і їй присвячена назва “Україна”. В основі імені – індоєвропейська лексема “uc” – ”uck” – “Ucra-ina”.
м. Відень, Австрія