Геродот перебував в Україні, зокрема, в метропольній Київській (Роденській) землі, вживши до неї переклад “Ексампаіс”. Староірландською “to eks sam” – родити, як і перською “kiya” у назві “Київ” – Родень. Отож, йдеться саме про Київську-Роденську землю. Про перебування на Київщині Геродот написав в уривку про великий мідний чан, виготовлений скіфами, який легко вміщав 600 амфор – “Але це я бачив на власні очі” (Геродот. “Історія”, книга IV, § 81). Топоніміка України до нині зберігає пам’ять про давню подію. Назва казана – “чигир” – залишилася у назві міста “Чигирин”, другий варіант – “Кагарлик”, назва якого утворена на основі шведського слова “kagge” – бочка, діжка.
Вітчизняним історикам потрібно пам’ятати, що всі автохтонні імена і назви дохристиянської доби в писемних працях перекладені на лексику греків. Це було правилом, або вимогою грецької хронографії (довідка: Йосип Флавій “Юдейські старожитності”, том 1, глава V). В топоніміці всієї України також відбулися зміни: назви, які нагадували про стару віру, змінювалися. Серед братії Києво-Печерського монастиря у ті роки було чимало місіонерів – греків та вихідців з інших країн. Іншомовні назви та імена на теренах України зовсім не означають, що то спадщина прийшлих чужинців. То наслідки перекладу як умови християнізації. При тому, що українські літописи тієї пори “зникли” – теж за умовою християнізації.
Взяти б для прикладу історичні назви земель України: Буковина, Галичина, Волинь, Подолія, Роденська (Київська) земля, Сіверщина, Слобожанщина (Либедянь), Огнищанська земля (в основі назви Лугань фрізьке Lug, Loug – горіння, вогонь; Юзівка (санскрит “us”) і Донецьк (англійське “dawn” – /don/) мають значення “вогонь”, “горіння”, як і в українській назві моря “Озовське” на основі санскриту “osa” – горіння), Таврія (Каменецька) і Таврида-Корсунь (півострів Митрідата – глави військових дружин, гетьмана). Всі згадані назви присутні у назвах “скіфів” у Геродота від “агафірсів-буковинців” і “авхатів-волинян” на Заході до назв “вільні скіфи” на Слободі-Либедяні і “тавроскіфи” на півдні України. Грецька назва “Скитія” є продуктом перекладу греками назви “Подолія”, яку греки називали “Стара Скитія”, або “Мала Скитія”.
Інший приклад – перелік назв населення Європейської Сарматії у Клавдія Птолемея вздовж русла ріки Вістули (Вісли) від гирла до її витоків: “венеди, гітони, фінни, сулони, фругудіони, потім “αυαρινοι παρα την κεφαλην του Ουїστουλα” (переклад: “аваріни біля витоків Вістули-Вісли”). Назва “аваріни” утворена на основі англійської мови, у якій “aware” має значення “знати”, “бути обізнаним”, “бути свідомим”, або ж, “бути уким” в староукраїнській мові. Тому не дивно, що Україну називали “Аварським каганатом”. А коли так, то назві “Україна” набагато більше років. Згадка “аваринів” біля витоків Вісли свідчить, що західні кордони т. з. “Аварського каганату” проходили біля витоків Вісли (зліва біля гирла Вісли протікає ріка Оукра-Wkra), а східні землі України простиралися до Дону
Лексема “оукъ” (ук) вжита у назвах ріки Укер, землі Укермарк, озера Укерзее, міста Укмерге, села Укердорф, у назві “Ucro”, що знаходиться між Дрезденом і Берліном, в імені Укромир у Страбона. Це старовинні назви. Значення “укъ” має назва ріки “Вісла” (в німецькій мові слово “vis“, сучасне “Wissen” – наука, знання), назви “Перемишль”, ”Познань”. Ці назви були присвячені мудрій богині Місяця, або ж, всезнаючій богині Провідної зорі. Лексема “укъ” (ucra, ucker, ucro) творить основу назви “Ucra–ina” – “Україна”, яку називали також Хриса, Евлісія, Ойум, Славія (Aeningia-Енінгія, а Славія – ім’я Богині Артеміди). Назви різні, а значення у них одне – ім’я України і її небесної Покровительки – Місячної Богині. В “Слові о полку Ігоревім” богиня названа “Літа Ярослава”, де “Λιτη” – богиня Молитви (ім’я “Magna Mater Diorum” – Велика Мати Богів). Грецька назва “Oukrania” і українська назва “Оукраїна” суті назви не міняють. Інтерпретації назви “Україна”, як то, “Держава”, “Ойкумена”, підкреслюють її досконалість. У давніх істориків до назви “Україна” вживається означення “та країна”, або “ця країна”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вжита Геродотом назва землі між Бугом і Дніпром – “Ексампаіс” – пов’язана не тільки з старовинною назвою землі та іменем богині землі – “Рода” (на готській мові “родити” – “aipea”, “Api” – Апі – богиня землі) та назвою Києва. Значення “родити” мало місто Родня побіля гирла ріки Рось родове містечко гетьмана Івана Мазепи “Мотижин” (французьке “mot” – земля). Назва Дніпра писалася також “Данапр”, а санскрит ”dhana” – родити хліб, дарувати хліб. Серединна земля України присвячена богині землі Роді, а титул правителя цієї землі на санскриті – “Куар”, де “Ku” – земля, країна, край. Територіальна адміністративна одиниця – “віці Трояні” – сусідські громади (жителі всіх сіл – сусіди, всі села живуть по-сусідські, це не “родові” і не “релігійні громади”).
Назва східних земель України – Сіверщина – присвячена Богині Провідної зорі – Пресвятій Богородиці Пірогощі, Богині вогню і хлібів (у Гомера “Кіммінда” – “Халкіда”). Як і у назві ріки Сіверський Донець, лексема “Сіва” має значення “Схід (Сонця)” з усіма явищами сходу Сонця – паланням Ранкової заграви і пробудженням природи. Значення “вогню” мають назви “Лугань” (lug, loug), “Донецьк” (англ. “dawn” /don/ – горіння), ”Пірятин” (πυρ, πυρος – вогонь). Основною територіальною одиницею тут були полки (“полці Ольгові”).
Перша вимога до вітчизняних істориків – бачити “трійцю” берегинь України – Богиню Землі-Роди і Київ-Родень, Богиню Молитви і її місто Христинополь, як попередника Львова (Лев – атрибут Артеміди), Богиню вогню і хлібів та місто Чернігів (основа назви латинь “cerno” – “бачити очима і розумом” і приймати рішення – про богиню Провідної зорі, яка мече вогненні блискавки, а вогонь залишає по собі чорний слід). Відповідно, імена трьох братів, “перших скіфів” присвячені “трійці” богинь: Ліпоксай – Молибог, або Хрис, Арпоксай – воїн, Колаксай – ратай, селянин. Імена трьох братів у грецькому варіанті легенди (Агафірс, Гелон, Скіф) і в Київському варіанті – Щек, Хорів і Кий – мають такі ж соціальні функції (жрець, воїн, селянин).
Друга вимога – бачити на мапі України четвірку ”золотих знарядь” – бердиш (сокиру), плуг (розсоху), ярмо (парус) і чашу (корець, судок), які впали з небес на “скіфську” землю. Їхні назви зберігають гідроніми: назва ріки “Оскол” має значення “бердиш” (сокира, січиво), назва “Саксагань” – Розсоха (соха, плуг), “Збруч” – Ярмо (вітрило, парус) і “Сян”- Чаша (біля витоків ріки Сян є топонім “Чашин”, а ближче до Львова назва ”Каньчуга” утворена від німецької назви “горняти” (чаші) – „Kanne“. До того ж, русло Сяну творить “чашу”, русло ріки Збруч нагадує парус (“вітрило” у назві “Авратин”), ріка Саксагань нагадує про “Кривий ріг” (розсоху), а русло ріки Оскол відтворює “бердиш”, „bill“ – січиво, сокира у назві “Білгород”.
Важливою для історії України є легенда про Артеміду і Іфігенію. Вважається, що це грецька легенда, але йдеться у ній про Україну і Корсунський півострів. Артеміда врятувала Іфігенію від принесення її в жертву богам і, закутавши у хмару, віднесла у свій храм в Корсуні. Тобто, Україна-Артеміда дала притулок Іфігенії-Запорізькій Січі. Обриси України і Корсунського півострова нагадують про Велику Птаху (тотем Артеміди) і Малу Птаху (Січ-Скалу). Автор “Слова о полку Ігоревім” закликає до повернення Запорізької Січі з-за Дунаю в Україну (на Таврію), цей заклик – основна ідея твору.
==============
Переклади української омонімії дохристиянської доби здійснені тогочасними авторами на інші індоєвропейські мови наведені в численних статтях автора.