“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
Марина Левицька
Сумна звістка з Лондона: не стало Марини Левицької – славнозвісної «авторки одної книжки» (попри те, що вона написала їх таки ж не одну), «письменниці пізнього успіху», яка 2005 р., на 60-му році життя, буквально увірвалася в списки світових бестселерів, внесена вогненним вихором нашої Помаранчевої революції: її «Коротка історія тракторів по-українському», добротна маскультівська повістинка на сюжет «сентиментальний дідуньо й нахабна імміґрантка», виявилась, щасливим збігом, ЄДИНОЮ (так!) натоді книжкою на світовому ринкові, звідки посполитий англомовний читач міг бодай щось довідатись про ту несподівану й невідому Україну, яка півроку не сходила з усіх топ-новин, – в щілини трагікомічної дідусевої лав-сторі було зграбно вкладено старий діаспорний дайджест на тему «Україна-не-Росія» (Голодомор, русифікація і т.д.), і хоч сам заголовок натоді ще звучав для британського вуха комічно (приблизно як «історія космонавтики по-малаяламському», ахахаха!), однак свою культурполітичну (і культосвітню, авжеж!) функцію «Історія тракторів…», треба віддати їй належне, сповнила.
(Я, каюсь, належала до тих, хто трохи крутив носом на таку «репрезентацію України» з боку авторки, котра все своє доросле життя мріяла позбутись будь-яких слідів українського походження й говорити «з йоркширським акцентом», – за що потім мене доля натовкла тим носом ув абсолютно аналогічний сюжет, лиш меншого масштабу: моя польська «Планета Полин», випущена у Варшаві в продаж 23.02.2022 р., так самісінько «влетіла» в Польщі в бестселери другого ж дня по рос. вторгненню і ще з пів року стояла там на полицях «Емпіку» між Несбю й Стівеном Кінґом, чого, Бог свідок, ні я, ні видавець аж ніяк не могли передбачити, – так само й Марина писала свою «Історію» не «прораховано», а цілком щиро, задовго до нашого Майдану й безвідносно до нього, і насправді це книжка про її любов до батька – тим і «зайшла» масовому читачеві, і батькова Україна з нею разом, одним ковтком: читач завжди «клює» на щирість).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А що після Помаранчевої революції й мене стали непорівнянно більше перекладати на Заході (впевнились, що Україна – то таки не якась тимчасова географічна помилка!), то з Мариною ми не раз перетинались на спільних міжнародних читаннях, зокрема й «під одним прапором» – як «українські письменниці» (як це виглядало, можете послухати, англійською, в аудіозапису за травень 2006 р. з вечора в Стокгольмському Домі Культури). «Прокинутись знаменитою» – випробування, нелегке в будь-якому віці, а після 60 трохи воно й лячно (ні, вчитись новому ніколи не пізно, але така різка зміна трибу життя – та ну його на фіґ, думаю собі нині вже зі знанням справи…)). Так ось, можу засвідчити: Марина Левицька з цим випробуванням упоралась. Всупереч тому, що радили їй видавці з аґентами, вона не стала «грати зірку» – і так і не вийшла за межі «української теми», назавжди залишившись в історії літератури тим яскравим одиничним феноменом, який у сьогоднішніх некрологах британські ЗМІ називають – «Brstish-Ukrainian author».
І сьогодні це вже звучить не комічно – а по-справжньому шанобливо.
Thank you, Maryna. І спасибі Твоїм батькам – їхня любов до України таки виявилась немарною, дарма що самі вони й не дожили натішитись її плодами.
Вічна пам’ять.
facebook.com
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.