“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
Нова книга професора Василя Яременка “Борис Грінченко – національної ідеї смолоскип” (2022) є своєрідним підсумком наукових грінченкознавчих пошуків автора. Фактично робота Василя Васильовича над творчою спадщиною Бориса Грінченка триває все його життя. Саме з Грінченка він розпочинав свою філологічну наукову кар’єру і тому монументальні видання, що побачили світ протягом недавнього часу, репрезентують зрілу, глибоку грінченкознавчу концепцію. Нова книга за жанром є широкою літературознавчою панорамою наукової, епістолярної та публіцистичної спадщини Бориса Грінченка. Це унікальний авторський погляд на спадщину академіка-енциклопедиста. Книга цікава і рядом рідкісних фото, вміщених у ній. Наприклад, тут подано посвідчення про обрання Бориса Грінченка у травні 1893 р. дійсним членом НТШ, яке визнавалося європейськими науковими інституціями рівнозначним званню академіка. Бачимо тут і новаторський підхід до етнографічних матеріалів Грінченка, які становили інтерес не як почуттєвий “етнографічний патріотизм”, а як документи народу, в яких зафіксований він сам, його образ і світогляд. Саме таку точку зору утверджує та аргументує Василь Яременко своїм новим дослідженням. В його інтерпретації фольклор постає як своєрідний документ, паспорт нації, народу, зафіксований у слові. Дослідник широко показує заслугу Бориса Грінченка у те, що він не тільки удосконалив правопис П. Куліша, а й розробив власний, так звану “грінченківку”, котрий функціонував протягом 1908-1928 рр. У книзі показано також колосальну заслугу вченого в укладання “Словаря української мови”. Адже таким чином, як пише Василь Яременко, Грінченко створив своєрідну Конституцію української мови. Автор правомірно представляє постать Бориса Грінченка як активного борця за утвердження в Україні національної мови, школи, освіти. Саме тому його називають одним із фундаторів наукового шевченкознавства, кулішезнавства, літературознавства і загалом науки рідною українською мовою.
Загалом книга В. Яременка про Бориса Грінченка містить багато нових документів і фактів, адже стала результатом понад 60-річних студій професора над творчою спадщиною Б. Грінченка і його роботи над 14-томним зібранням наукових праць ученого-енциклопедиста. Робота зі спадщиною Бориса Грінченка для Василя Васильовича розпочалася далекого 1959 року, коли під науковим керівництвом Петра Волинського, будучи студентом 3 курсу Київського педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, написав курсову роботу про повість письменника “Під тихими вербами”. Від того часу були різні періоди у вивченні творчості автора, позначені суспільно-політичними впливами. Проте постать Грінченка ніколи не зникала з поля наукових зацікавлень Яременка. Студії над нею продовжив і працюючи в Київському державному університету ім. Т. Г. Шевченка. Василь Яременко зазначає: “У кожному напрямку моєї наукової діяльності присутній не тільки дух Грінченка, але й високий зразок для наслідування. І я намагався все своє творче життя іти за цим неперевершеним зразком” (с. 13). І цей шлях автор гідно продовжує, творячи власну потужну наукову спадщину.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Розділ книги “Сам про себе і жандарми про нього” містить автобіографії Бориса Грінченка. Фактично зібрано всі відомі на цей час автобіографії письменника, що розкривають нові цікаві грані у житті та творчості автора. Яременко визначає жанр біографії як “сфокусований погляд автора на матеріал” (с. 14). Учений зазначає: “Автобіографія – жанр оригінально-неповторний у спадщині історичних діячів, учених, письменників. Вона дає основний документальний матеріал про час, в якому жив той чи інший діяч, його оточення і стосунки з ним, свідчення про перші імпульси формування особистості, життєвого вибору і життєвого та творчого кредо, суспільно-політичного і літературно-мистецького ідеалу” (с. 15). Розділ містить цікаві ілюстративні матеріали, зокрема фото Грінченка різних часів, починаючи від учня Харківського реального училища і до його похорон. У книзі подано справу про обвинувачення учня Харківського реального училища Грінченка Б. і колишнього студента Філіпова К. у розповсюдженні забороненої літератури. Також читач може ознайомитися з матеріалами московського архіву царської поліції “Дело департамента полиции. Делопроизводство об учителе Борисе Дмитриеве Гринченко (он же Василий Чайченко)”, що було розпочате 1893 р. і завершене 1906 р. Фактично ці матеріали вперше введені Яременком у активний науково-популярний обіг.
У розділі “В усіх наукових, зокрема літературознавчих, іпостасях” Василь Яременко характеризує і представляє Бориса Грінченка як літературознавця широкого профілю, видатного педагога, прихильника теорії природного виховання, етнографа, мовознавця, фольклориста, класика публіцистичної літератури, видавця. Яременко зазначає: “За надання національній науці національного характеру – не тільки за мовою, як формою, а й за національним змістом, – Грінченко боровся цілеспрямовано і все життя” (с. 105). Дослідник вводить у науковий обіг жанр літературознавчої панорами, представляючи літературознавчу панораму Бориса Грінченка. Адже, як учений аргументовано доводить, цього вимагає сама літературознавча спадщина Грінченка. Саме цей жанр дає змогу стиснути потрібну інформацію та подати її системно. Цікавою є подана у книзі добірка фотоальманахів і антологій, на сторінках яких друкувався Борис Грінченко. У книзі широко представлено розуміння історії української літератури, що була запропонована Борисом Грінченком. Автор характеризує його і як теоретика літератури також, і як глибокого шевченкознавця. Саме про Шевченка казав Грінченко свого часу : “… його “Кобзар” зробивсь моєю Євангелією”. Яременко наводить дивовижні паралелі з життя і смерті Шевченка і Грінченка, що підтверджує особливих статус цих двох видатних постатей в історії української нації.
У розділі “Борис Грінченко в обороні Пантелеймона Куліша” подано внесок ученого у вивчення і популяризацію спадщини П. Куліша. Зокрема, вміщено цікавий матеріал про Бориса Грінченка як редактора Кулішевого перекладу Біблії”. Адже саме Грінченко переконував Куліша зробити новий переклад Біблії. Яременко при цьому наголошує на загальнонаціональній значимості цього українського перекладу книги книг. На думку дослідника, Грінченко мислив “категоріями соборної України: єдиний правопис і єдина літературна мова” (с. 161). І ця патріотична теза проходить через усю книгу і визначає її загальне спрямування.
Розділ “До Бориса Грінченка по “достиглий овоч” містить цікаві матеріали про збирання Грінченком з вуст народу його “лексичних перлин і укладання з них розмаїтих словничків” (с. 163). Ідеться про наукове мовознавство Грінченка, показано тривалий процес творення “Словника української мови”, який Яременко називає цілком правомірно конституцією української мови. У книзі В. Яременка представлено епістолярний літопис укладання і редагування “Словаря української мови”, зокрема листи до Є. Чикаленка, В. Гнатюка. Йдеться тут і про публіцистичне мовознавство Грінченка. Загалом автора називає Грінченка фундатором народопросвітнього мовознавства. У розділі “Від автора “теорії малих діл” до великого просвітника українського народу (народопросвітня діяльність Бориса Грінченка)” бачимо оцінки етнографічної спадщини Грінченка. Загалом етнографію вченого Яременко називає наукою націєтворчою, тому Грінченко відіграв колосальну роль у формуванні української нації. “Грінченко усвідомлював, у яку науку він іде, і які кінцеві результати вона дасть у народопросвітній, націєтворчій і державотворчій роботі” (с. 246). Великого значення надає Яременко вивченню фольклорної спадщини письменника, розглядаючи народну пісню як етнографічне джерело, а загалом фольклор як “частину етнографії, мудрість і знання самого народу, його любомудріє (філософію)” (с. 252). Детально вивчає Яременко внесок Бориса Грінченка у розвиток етнографічної науки. Дослідник наголошує, що “Грінченко закладав або розвивав уже закладені наукові основи низки українознавчих дисциплін – краєзнавства, народознавства, етнографічної географії, етнографічної лінгвістики, музичної етнографії, етнографічної психології та інших ланок етнографії, як спершу фольклористики та етнології” (с. 274). Фактично знаковою є озвучена Яременком теза про фольклор як “становий хребет культури народу, його духовності”.
Цікавим і актуальним є підхід і тлумачення В. Яременком публіцистики як “чину героїчного”. Саме публіцистику Грінченка він називає основою його громадсько-політичної діяльності. У книзі публіцистику письменника представлену як таку, що відстоювала “визначений Шевченком національний шлях розвитку України і в реалізації цього шляху бачив суть свого життя” (с. 290). З певними застереженнями Грінченко навіть схилявся до ідеології радикалізму, котру вважав корисною на шляху реалізації програми національного розвитку і побудови української держави. Детально коментує Яременко полеміку Грінченка з М. Драгомановим, зокрема акцентує увагу на ролі Шевченка в націєтворенні у “Листах з України Наддніпрянської”. Яременко надає особливого значення тому, що Борис Грінченко прагнув донести проблеми України до європейського простору. Грінченко “піднявся на безкомпромісну і безоглядну боротьбу проти русифікації, за націоналізацію (українізацію) школи, освіти, науки, себто взявся за рятування і відродження української культури і духовності, одночасно працюючи над їх збагаченням” (с. 300). На думку Яременка, Борис Грінченко “виступив як ідеолог національного шляху розвитку України, природного виховання і освіти (на національній історії, традиціях, звичаях, обрядовості), національної мови, освіти і просвіти, науки, культури, літератури” (с. 302).
Актуальними є міркування і матеріали, викладені В. Яременком у представленні постаті та спадщини Бориса Грінченка “на позвах із “русским миром”. Дослідник детально представляє поширення Грінченком національної ідеї у світі через іноземні часописи, в яких він друкувався. “Грінченко, як і Шевченко, набувають суті національного і соціального динаміту, який, образно кажучи, мав вибухати там і тоді, коли виникала загроженість національному шляху розвитку України” (с. 315). Яременко наводить своєрідні заповіт і послання до національної еліти ХХІ століття від Грінченка. Розділ “Епістолярні діалоги Бориса Грінченка про українські національні справи” присвячений розгляду епістолярної літератури як складової наукового і літературного процесу. Проаналізовано проблеми унормування мови, літератури, науки в листах Б. Грінченка. Відповіддю на запити і виклики сьогодення є матеріали, присвячені поверненню Бориса Грінченка в зону АТО-ООС. Загалом у сучасному суспільно-політичному, науковому і культурному просторі нова книга професора Василя Яременка “Борис Грінченко – національної ідеї смолоскип” засвідчує особисті змагання автора за національну українську ідею. Він актуалізував та озвучив ті тези Грінченка, які є особливо актуальними у часи нещадної збройної боротьби з агресією російською федерації. Постать і спадщина Бориса Грінченка є нині національної ідеї смолоскипом, а їх творчі ландшафти освітлені національною ідеєю, котра визначає шлях сучасного українства.
Оксана Сліпушко,
д.ф.н., проф., завідувач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.