Одвічна філософія почуттів

Саме її сповідує у своїй книжці «Лише з тобою» Лілія Золотоноша, несучи читачеві вигранення душевних вистражданих переживань, втілених у віршованому одкровенні. Скільки митців продовж не одного століття існування людства ілюстрували поривання щирих зізнань у романах, п’єсах, картинах, скульптурах, картинах і, звичайно у віршах і поемах.
Наша сучасниця, поетеса Ліля Золотоноша зайняла свою нішу у царині любовної лірики. Її вірші – це напружена сповідь ліричної героїні, що постійно перебуває у стані гарячої нестриманої, незагнузданої ніким і нічим живої пристрасті. Рядок авторки іноді перетворюється у вулканічний вибух, унаслідок чого словесна магма, виринаючи із сердечного вулкана і перейшовши у найвищу критичну точку, стає криком закоханої жіночої натури, яка всотала в себе пережите заради його одного, любого.
«Ти – дихання. Отрута. Спокута», «Ти мовчанням спалив за півдня ціле небо…». Поетеса могла б легко схилитися до епігонства, бо про любов, як зазначено вище, вже казано і переказано, але ж їй, користуючись чималим арсеналом художніх засобів та силою власного авторського стилю, вдається зачепити якимось непідробним інструментарієм особистої світоглядності серця маси читачів. Вона дуже щира і відкрита перед читачем, як вранішнє сонце і безхмарне небо, але в ньому нема-нема та й пропливе хмаринка суму чи тривоги:
Я — жінка для царів, бо поміж них.
Ти знаєш це. Забудь мене без щему.
Я з тих, заради кого ріжуть вени
І друга завертають за поріг.
Буває так, що поетка намагається примусити задуматися над тією чи іншою строфою, залишаючи для людського сприйняття між рядками щось таємне, недомовлене. А ще у віршах час від часу відчувається природна глибокоемоційна пульсація почуттів, обрамлена своєрідною авторською метафорикою. Рядки вірша, наче розвеснений розгонистий гірський потічок, біжать, стрибаючи по камінцях насторог, кличуть за собою, відкриваючи перед читачем нові й нові острови чекань і сподівань ліричної героїні. У розділі « Не залишай мене саму» :
Коли хочеш – переч, коли рідне – дійми.
Погляд кинь – круговерть, а у ній все без міри!
Там, де зірка – вогонь, в нім палаємо ми.
Не згоряє вогонь. А горить лише віра…
Так, саме круговерть життя полонить її одвічним неспокоєм і постійним пошуком чогось надзвичайного, нездійсненного і глибокого. Все це проглядається у міжрядкових паузах: «Нема тебе — і вихориться вітер!» або: «Ніжність не зачинена — крізь стіни…». Авторка вдало та афористично підкреслює ревнощі коханого через почуття ліричної героїні: «…Черговий наступ — визнання поразки».Тримаючи читачів у постійній емоційній напрузі, вона ніби не дає змоги відкласти текст, щоб не перегорнути нову сторінку, адже там знову і знову ми поринаємо у бурхливу стихію сентиментальних любовних перепитій, де кожен віршований рядок висвітлює істинну жіночу сутність: « Я – жінка, я – терпляча, ніби воїн».
І дійсно, у віршах Лілії повсякчас бачиться вічний бій самої із собою задля простого, але такого зболеного щастя жінки-борця. Можливо, її поезію не назвеш високоепатажною чи просто надсучасною, але ота недомовленість і по суті внутрішня енергетика, що генерується у поетичному слові, б’є, як-то кажуть, прямо в десятку, залишаючи не торкнутим «молоко» сумніву.
Скільки вже сказано у віршах і піснях про набридливі «спалені мости»? Але в авторки книги «Лише з тобою» у вірші «Мости» вони набувають нового свіжого звучання, бо вона їх не спалює, відроджує , як легендарного Фенікса з попелу забуття: «Вони не край». Вона називає їх незримою ниткою, що знайдена в пітьмі для єднання люблячих душ. «Мости над серцем», за словами авторки, «не підвладні часу». Цей вірш, як своєрідний симбіоз почуттів, вузлик, у якому щільно зав’язані і якась гнітюча тривога, і «мерзла ніжність», що «просто моноліт». Тут міст для героїні є мостом прямим, яким вона ішла крізь палаючі вогонь і воду, несучи любому вогненну чашу, «що кохання варта».
Читаючи поезію Лілії Золотоноші, іноді не відчуваєш незримої межі, де говорить голосом самого серця лірична героїня, а де сама авторка. Вони на сторінках книги немовби складають єдине художнє ціле, у якому поєднано часопросторовий вимір.
А простір – всім! Та не стирай межі!
Тут – чорно-біле, чітко, як у титрах,
Поглянь ув очі, обійми, скажи,
Що задля мене все минуле витер!
Не приховує поетеса звичного у літературі – і взагалі як у будь-якому із видів мистецтва – прийому протиставлення. У вірші « Білий голуб»: «Високе «здрастуй» і низьке «прощай!» або: «На білім — чорно. А на чорнім — біло», що стилістично яскраво підкреслює зміст твору, у якому переживання двох закоханих гармонійно поєднуються з плинністю буття: минулим і прийдешнім.
Усе чергове видання Лілії Золотоноші «Лише з тобою» — це міцний синтез поетичної майстерності, щирості почуттів, сентиментальності та жіночої наполегливості, збудованих на основі доброї ніжності Віри Надії і Любові.
То я люблю тебе чи не люблю?
А якщо так, той грім не на заваді!
Киплю. Мовчу. Мовчу. Киплю. Терплю.
Усе, як у людей. Усе – насправді.

О. ХМЕЛЬОВСЬКИЙ

№6 (194) 24 березня 2017