“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕОНІДА ТЕНДЮКА. ПОЕТА. ЖУРНАЛІСТА. ПИСЬМЕННИКА-МАРИНІСТА. ЛАУРЕАТА ЛІТЕРАТУРНИХ ПРЕМІЙ ІМ. В.СОСЮРИ ТА Л.УКРАЇНКИ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Леонід Тендюк – «унікальне явище в українській літературі, і особливо в сенсі подорожувально-пізнавального, пригодницького жанрів», – так характеризував Тендюка його друг, відомий поет, громадський діяч, Герой України Борис Олійник. Олесь Гончар вважав Леоніда Михайловича найяскравішим мариністом сучасності.
Потужний талант прозаїка і поета Леоніда Тендюка посідає вагоме місце в літературі. Його творчість була оцінена не лише класиками української літератури, а й прихильниками його таланту. Понад тридцять книг, написаних письменником, видавалися великими тиражами (100-150-тисячними), прочитувалися з цікавістю. На його творах виховувалося не одне покоління романтиків-мрійників.
І в світовій літературі про море ім’я Леоніда Тендюка звучить оцінено.
Воно стоїть поряд з іменами мариністів світового значення: Ж.Верном, Дж.Конрадом, Р.Сабатіні, Е.Сангарі, Д.Дефо, Л.Стівенсоном, Д.Олдріджем, Дж.Лондоном, Г.Грімом. І.Стоуном.
У творах Леоніда Тендюка основними є мариністично-степові мотиви. («Тиша стривожена штормом», «Голос моря і степу», «Одіссея східних морів», «Люди з планети Океан», «Альбатрос – блукач морів», «Експедиція «Гондвана», «Останній рейс «Сінтоку-Мару», «Смерть в океані», «Тріада «VZ», «Шукачі тайфунів», «Люди з планети океан», «Полінезійське рондо», «Витязь», «Голова Дракона» «Пояс Оріона» та інші).
Серед українських письменників-мариністів більшість – степовики.
Звідки така любов українських степовиків до моря!? Можливо, вона ґрунтується на любові до безмежних просторів, якими є степ і море?
У Леоніда Тендюка ця любов просто «зашкалювала»! Він з дитинства марив морем та морськими пригодами.
Сам Леонід Михайлович говорив, що моряки народжуються в степах. При цьому згадував Федора Предтечу, автора пісні «Раскинулось море широко». Предтеча морякував змолоду. А сам він українець, козак з Чигирина.
Україна – морська держава! Ми також з історії знаємо, що козаки були сміливими й мужніми мореплавцями, яким підкорялися безмежні простори морів. Можливо, то гени виринають з глибин генетичної пам’яті і бентежать серця романтиків, спонукаючи їх піднімати вітрила?..
Французькі філософи, історики, дослідники в своїх трактатах наголошували про неймовірні успіхи запорізьких козаків на морі. А французький морський історик Монжері в своєму історичному поданні «Про підводне мореплавання і війну» писав, що козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, знаходитися там довгий час і, повертаючись на поверхню, піднімали вітрила…
Вивченням літературної мариністики на степових українських широтах займаються науковці.
Олена Колінько – доктор філологічних наук, професор, у своїй науковій статі «Мариністика у світовій літературі: теоретичні виміри і художньо-естетичні домінанти» розкриває тему літературної мариністики, починаючи з давнини і до теперішніх часів. Науковці намагаються розшифрувати, розкрити непрості взаємини моря та степу в українському духовному й націєтворчому просторі. Вони тлумачать море як другий компонент ментально визрілого цілісного коду українців – «степ-море».
Степові обшири – це друге море! Здається, науковці знайшли відповідь на запитання: чому саме серед степовиків багато мореплавців, дослідників, мариністів?
Наш знаменитий земляк Микола Міклухо-Маклай, народжений в Малині Чернігівської губернії, теж подався в небезпечну морську подорож до Нової Гвінеї вивчати і вдосконалювати непізнаний край. А знаменитий письменник-мариніст Джозеф Конрад, якого зарубіжні мариністи від Джека Лондона до Грема Гріма вважали своїм учителем, – з Бердичева!
Леонід Михайлович згадував, що колись до Києва приїхав Грем Грім і відвідав Спілку письменників. Тоді Леонід запропонував йому поїхати в Бердичів – місто, де народився Джозеф Конрад.
А коли в Києві був Ірвінг Стоун, то Леонід, разом з поетом Петром Засенком, відвідали його в готелі. Стоун дізнався, що Тендюк працював стерновим матросом на «Витязі» і пройшов немало морських шляхів. Він на своєму примірнику книги «Моряк у сідлі» написав: «Моєму українському товаришу, матросу з «Витязя» Леоніду Тендюку».
Українська мариністична традиція має свою історію, яка увиразнилася ще в добу козаччини. Мариністичний топос яскраво представлений творами різних жанрів, в яких присутня морська тематика. ( Г.Сковорода, «Сад божественних пісень»; І.Котляревський, «Енеїда»; Л.Українка, «Подорож до моря»; І.Франко, «У Бразилії»; М.Коцюбинський, «На острові»; Ю.Яновський, «Майстер корабля»; М.Трубаїні, «Шхуна Колумб», «Крила рожевої чайки»; Р.Полонський, «Допоможіть богові морів»).
Звичайно ж, про море писали і пишуть наші сучасні українські письменники-мариністи. Одним із яскравих мариністів сучасності є Антон Санченко – письменник-мариніст, моряк. Леонід Михайлович слідкував за появою на літературній ниві молодих письменників-мариністів і, прочитавши його книгу «Баркаролли» (пісні на воді), написав на неї рецензію, сказавши, що Антон Санченко – унікальне явище в нашій літературі, один із перспективних письменників-мариністів, знає, про що пише і вміє писати. Саме Антон Санченко на сьогодні в галузі мариністики проводить велику роботу. Він є модератором Конкурсу української морської прози ім. Юрія Лисянського «Мателот».
Хочеться нагадати читачам про життєвий та творчий шлях Леоніда Тендюка.
Під степовими і океанськими вітрилами пройшло його життя, повне пригод та мандрів по світах. Сам він писав:
Степові, океанські вітрила
Ви життя окрилили мені!
Народився Леонід Тендюк в селі Володимирівка на Кіровоградщині 3 березня 1931 року в родині Марії Остащенко та Михайла Тендюка. Мав двох братів Бориса та Миколу, сестру Галину. Батько загинув у Європі 9 травня 1945 року. Марія Лук’янівна залишилася одна з дітьми.
Тяжким було дитинство та юність майбутнього мариніста. Та любов до знань, до пізнання світу подолали всі перепони. Що ж так вразило юного Леоніда і викликало бажання подорожувати по морях-океанах?
Як згадував він сам, то була стара, пожовкла від часу географічна карта, що дісталася йому від односельця – старого моряка Якова Антоновича, який був конвоїром легендарного крейсера, учасником Цусімської битви.
Такі розповіді дуже захоплювали Леоніда. Все, що було пов’язано з морем та океаном, не давало йому спокою… Він ще не знав, який шлях приведе його до моря, але знав, що цей шлях буде!
Здобувши середню освіту у Великовиськівській школі, закінчивши університет Шевченка, факультет журналістики, Леонід почав працювати в республіканській газеті «Молодь України». Багато друкувався як поет. Серед талановитої молоді того часу виділявся великою прихильністю до нього класиків української поезії Володимира Сосюри та Павла Тичини.
Володимир Сосюра писав:
Летить перо. Спішить рука,
І образів ріка іскриста…
А на обличчі Тендюка-
Борня поета й журналіста.
Він у газеті ночі й дні
Пером картає все вороже,
Та журналіста у борні
Поет, я вірю переможе.
Павло Тичина, високо цінуючи талант Тендюка, неодноразово запрошував молодого поета до себе в гості, де Леонід читав йому свої вірші.
Так довго цих пісень шукав я,
І ось їх слухає Тичина.
А в серце дивиться ласкаво
Моя кохана Україна.
Павло Григорович знав про велику любов Тендюка до моря, і сам цитував рядки із його поезій:
Я чув, стрічаючи світання,
Як море пробувало голос.
Він пообіцяв, що допоможе поетові здійснити його омріяну одіссею і дотримав своє слово.
Вперше Леонід відчув смак подорожей, відправившись у Владивосток з групою журналістів, коли відкривався найбільший в країні авіамаршрут Одеса – Владивосток. Повернувшись до Києва, Леонід Тендюк відзвітував серією нарисів, а потім знову повернувся туди, де сходить сонце – відправився в мандри на корабельній флотилії простим матросом. Плавав на звіробійній шхуні в Беринговому морі, на гідрографічному судні до маяків Чукотки, Камчатки, Курильських островів. І ось нарешті – Командорські острови, де юний Джек Лондон починав свій життєвий шлях простим матросом.
Далі його шлях лежав в акваторії Тихого й Індійського океанів. Влаштуватися на експедиційне судно «Юрій Шокальський» йому допоміг земляк, капітан першого рангу, гідрограф Олексій Таран. Експедиційне судно йшло до берегів Японії та поленезійських островів.
Першим суходолом, на який висадилася команда, була Нова Гвінея. Попереду Фіджі, Самоа – серце Полінезії. Там Леонід Тендюк відшукав могилу англійського письменника Роберта Стівенсона. У горі на граніті напис:
«Ось лежить він тут,
де йому лежати хотілося,
Моряк повернувся з моря,
мисливець з пагорбів зійшов» …
На шляху лежали Маршалові остови, зокрема атоли Бікіні, Квайджеленд, а ще група центральних полінезійських – атоли Фанінг та острів Різдва. Вони стали атомними полігонами, на яких американці випробовували термоядерну зброю. І «Шокальський» дорого заплатив за все… Повернувшись з тих островів, він пристав до пірсу в Дальзаводі. На другий день там сталася пожежа. Судно згоріло, а заодно і всі наукові спостереження.
Сумна історія, що сталася з науковим судном (то була не випадкова пожежа), не налякала Леоніда Тендюка. Він планував продовжувати свої мандри по світах.
Тут і пригодилася участь Павла Григоровича Тичини, який написав листа своєму другові Івану Дмитровичу Папаніну – начальнику відділу морських експедиційних робіт АН СРСР, двічі Герою Радянського Союзу, доктору географічних наук, з проханням влаштувати Леоніда Тендюка на експедиційне судно.
На дослідницькому судні «Витязь» простим штурмовим матросом Леонід Тендюк продовжував свою одіссею, відвідавши понад п’ятдесят атолів і коралових островів Індійського та Тихого океанів, побував в США, Кенії, Пакистані, Шрі-Ланці…
Рахманну скибу «Витязь» крає;
Небес тропічних хмарна скеля…
Лежить, від краю і до краю
Чужинська водяна пустеля.
Написані Леонідом Тендюком книги – то не фантастика, то дещо більше: реалії життя живі, безпосередні враження від водної стихії, авторське «море-відчуття», «море-розуміння» Це не лише опис морської стихії, це бачення її із середини, очима моряка.
Блукач, я повернувсь додому
Від океанів і морів
Неначе хтось спалив солому –
Щоб я забув зневіру, втому,
Над степом захід догорів.
Коли закінчилася одіссея Леоніда Тендюка, він продовжував подорожувати (вже не на широтах Океанії), багато працював, видавав книжки не лише прози, а й поезії. Школа життя піднесла йому випробування не лише мужності, гідності, а й кохання.
Його перша дружина – Лада Федоровська, красива, незалежна, горда і до того ж надмірно немилосердна до молодих поетів та прозаїків критикеса! Михайло Слабошпицький згадує, що на їхньому весіллі був справжній парад молодих поетів… Але їхній шлюб не витримав випробовувань, і вони розлучилися відразу після повернення Леоніда з далеких мандрів:
Скінчим плавання, друже, замулимся
Розійдуться, мов слід від весла:
Біль розлук, що до серця все тулиться
І журба, що сама проросла…
Так думав Леонід Тендюк… Але велике кохання його життя було попереду. Мине небагато часу, і він зустріне жінку, яка стане для нього Богорівною! Ця жінка – молода піаністка Лора Пірадова. Тендюк закохається і своє кохання пронесе через все життя…
Їхнє життя з Елеонорою Пірадовою – піаністкою, концертмейстером, народною артисткою України, варте не однієї повісті чи роману про кохання. Гідні, талановиті, незалежні, вони прожили красиве життя і пішли в інші світи в один день – 12 липня 2012 року.
Словами Володимира Сосюри можна сказати і про їхнє кохання:
Так ніхто не кохав. Через тисячу літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розквітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
Простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
І тремтить від солодкої муки.
Похований Леонід Тендюк у селі Володимирівка, в рідному степовому Кіровоградському краї, поряд з мамою Марією Лук’янівною, братом Борисом, сестрою Галиною. То було його бажання!
…Та могила – аж під косогором.
Та холодне мовчання степів.
Спить село,
Не шелесне діброва.
В узголів’ї – калинова віть,
Де незгасна зоря вечорами
На колінах
Скорботно
Стоїть.
Одіссея Леоніда Тендюка закінчилася там, у таврійському степу, де і розпочиналася. Повернувся він туди навічно. Його якір там, у степовому краї, де йому колискову співала мати…
Тут закінчилася його пісня у якої
…два крила:
Одне – моря, бурхливі океани,
А друге – степ, земля моя кохана,
Та, що мене до моря привела.
Кожен митець боїться забуття і за життя намагається сказати своє слово про закінчення земного шляху.
Звичайно, я поки що не вмираю…
Коли ж навік замовкнеш, серце, ти, –
Мене, можливо, лише той згадає,
Хто носить в грудях зоряні світи…
Леоніда Михайловича Тендюка, мариніста із світовим іменем, не забули. Забуття не буде, коли людина залишає свій вагомий слід в житті та творчості.
Особливо пам’ятають і шанують Леоніда Тендюка земляки-кіровоградці.
В Кропивницькому є вулиця, яка носить ім’я Леоніда Тендюка; в школах, в бібліотеках, у краєзнавчих музеях Кропивницького, Володимирівки, Великої Виски створені відділи, де представлені твори, експонати, які знайомлять відвідувачів з життєвим та творчим шляхом Леоніда Тендюка. Проводяться різноманітні заходи до видатних дат.
У 2021 році була заснована Всеукраїнська літературна премія «Експедиція» імені Леоніда Тендюка, фундаторами якої були Кіровоградський осередок НСПУ, Катеринівська сільська рада, за підтримки НСПУ. Щорічно в березні проводиться конкурс на здобуття премії у двох номінаціях: «Проза та есеїстика» і «Поезія».
Велика подяка всім, хто пам’ятає, шанує, працює над збереженням пам’яті поета, письменника-мариніста Леоніда Тендюка.
Низький вам уклін.
Леонід Тендюк любив свій край, він писав: «Кіровоградщина чудесна, вона чудесніша за всі країни на світі! Які там в степах маки! Як пахнуть пологі вибалки чебрецем. І кожна козацька могила таїть історію нашої праминулої героїки…»
Людмила Житня
Людмила Житня – письменниця, публіцист. Член НСПУ з 2018 року. Лауреат літературно-мистецької премії імені О. Білаша.
Лауреат премії за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики імені В.Чорновола. Лауреат Міжнародної літературно-мистецькоїпремії імені Г. Сковороди; номінант на Національну премію України імені Т.Шевченка (книга «Чорнобиль – очима жінок» 2021р). Сестра Леоніда Тендюка.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.