Обійтися без Харонів

 

Як допомогти нашим російськомовним авторам стати своїми і для українського читача?

Інна ІЩУК, голова об’єднання дитячих письменників Одещини

Нині ситуація з українською і російськомовною літературами нагадує два береги одної ріки, які хоча й спрямовані в одному напрямку, але практично не перетинаються. І лише перекладач є тим паромом, який може їх поєднати. Проте перекладачів катастрофічно не вистачає, а коли й появляється хтось, то часто такого низького рівня, що швидше нагадує міфічного перевізника Харона, який перед тим, як перевезти пасажирів з одного берега на інший, добиває ще живих. То ж як бути? Як допомогти нашим російськомовним авторам стати своїми і для українського читача?

Вивченню цього питання була присвячена скайп-зустріч між літераторами Києва та Одеси. Відкриваючи її, голова київської письменницької організації Марія Морозенко, зокрема, зазначила, що в Україні мешкають десятки, якщо не сотні письменників досить пристойного рівня, що – так вже сталося – пишуть російською. Тож завдання українських письменників – не відштовхувати їх від себе, а долучити до єдиного всеукраїнського літературного процесу. І тут заслуговує на увагу досвід одеських письменників, зокрема творчого об’єднання дитячих письменників Одещини.

Потрібен годинник? Переходьте за посиланням: http://chrono1010.com/ru/kupit/shveycarskie-chasy/blancpain 

– Почалося з того, що наприкінці п’ятнадцятого року мене запросили очолити журі Міжнародної Корнійчуковської премії, – згадує лауреат Шевченківської премії Володимир Рутківський. –Знайомлячись зі складом журі, я завважив, що кілька з них позначені як дитячі письменники. Про них я мало що чув, бо так уже сталося, що в Одесі українські письменники з російськими практично не перетинаються. Прошу їх показати щось з надрукованого. Твори виявилися досить пристойними, але чомусь були опубліковані не окремими книжками, а підбірками в місцевих збірниках та часописах. Питаю, чи є у них щось більш форматне і отримую з десяток текстів, написаних шість-сім, а то й дванадцять років тому. Очам своїм не вірю – тексти чудові, вони не загубилися б серед взірців будь-якої національної літератури. «Чому ж ви їх не видаєте?» – запитую. « Та… – кажуть, – російські видавництва не приймають тому, що ми мешкаємо в Україні, а українські – що ми російськомовні. А путніх перекладачів з російської катма». Це було правдою. І все ж гріх тримати їх в шухлядах ще довгі роки. Тож я запропонував їм перекласти свої твори самотужки, і обіцяв зі свого боку всіляку підтримку. Зрештою, після довгих вагань вони приступили до роботи, а я виступав перед ними в ролі редактора, радника і навіть булгаківського «консультанта з копитом». А ще звертався до видавництв, які могли б зацікавитися текстами моїх земляків. Безмежно вдячний пані Мар’яні Савці, що першою відгукнулася на мій заклик.

Одеський бард, поетка Любов Купцова розповіла про свою роботу над повістю «Майка і Смугастик». Їй довелося перегорнути всі словники, звертатися за допомогою до колег-вчителів української мови, і звісно ж, до пана Рутківського, який радив, що і як потрібно зробити для того, аби повість мала вигляд не перекладу, а звучала чистою українською мовою. Цим вона завдячує також і редакторові «Видавництва Старого Лева» Наталці Малетич. Повість «Майка і Смугастик» одразу ж привернула увагу читачів та фахівців. І не добрала лише одного бала, щоб увійти до списку державного замовлення для бібліотек України.

На відміну від Любові Купцової, для якої це був дебют в дитячій літературі, Олексій Надемлинський є більш досвідченим автором – київське видавництво «Грані –Т» видало шість його книжок. Але і йому довелося докласти чимало зусиль, аби його російськомовна повість «Маленька відьма і Кір» щиро і природньо зазвучала українською. Вона увійшла до довгого списку Бі-бі-сі.

Одесит Наїль Муратов, який приєднався до розмови, вважається досить успішним автором: в особі відомого українського прозаїка і видавця Володимира Шовкошитного він отримав не лише друга, але й перекладача, редактора та видавця. Тож самотужки перекладати свої твори він поки що не наважується. Хоча рішення своїх російськомовних колег розуміє і підтримує. Адже для кожного автора головне – розширити коло прихильників своєї творчості. В. Рутківський згоджується з думкою свого колеги, проте наголошує, що існують і інші суттєві переваги. На відміну від перекладів, оригінальні українські твори вивчаються в програмі «Література рідного краю», вони публікуються в українських читанках, хрестоматіях та підручниках, а також мають право претендувати на всі літературні премії, включно до Шевченківської.

Це щодо текстів, які ще знаходяться в рукописах. А як бути з творами, які вже опубліковані? Одесити й тут знайшли вихід. Інна Іщук, голова об’єднання дитячих письменників Одещини, розповідає.

– Я – автор близько півтори сотні книжечок-картонок, книжечок-розмальовок та кількох поетичних збірників. Пан Рутківський відібрав з півсотні кращих віршів і запропонував переписати їх українською мовою, але так, щоб вони мали всі ознаки оригінального твору. Себто щоб від першоджерела залишилися, за його словами, «ріжки та ніжки». Інакше читач може зауважити: та який же це оригінальний твір, це ж чистої води переклад! Звісно, мені, як і будь-якому авторові, був дорогий кожен рядок, кожне слово. Але перспектива створити власний оригінальний український твір переважила всі застороги. Праця виявилася досить копіткою, іноді доводилося працювати чи не над кожним словом. Доходило до того, що від першоджерела залишався лише рядок.

Книга віршів Інни Іщук «Жив у морі крабик» вийшла за підтримки обласної держадміністрації і стала переможницею серед найбільш соціально значущих книжок Одещини.

Звісно, дехто може закинути, що ці приклади є не що інше, як насильне втягування російськомовних письменників в українство. Зовсім ні! Свого часу той же В. Рутківський, коли його дитячі твори відмовилися видавати в радянській Україні, самотужки переклав їх російською і видавав у Москві, де вони входили до числа кращих дитячих творів Радянського Союзу. Згодом – з таким же успіхом – вони вийшли в Україні. То хто ж заважає російськомовним авторам повторити цей крок – але вже в зворотньому напрямку?

В зустрічі взяла участь також засновник одеських міжнародних фестивалів «Зелена хвиля» та «Корнійчуковська премія» Галина Безикович. Вона познайомила присутніх з особливостями проведення цьогорічних фестивалів та звернулася до київських літераторів з закликом надсилати рукописи творів, адресовані дітям, на конкурс «Корнійчуковської премії». Рукописи приймаються як українською, так і російською мовами. Зокрема, вона зазначила, що переможці в чотирьох номінаціях, крім права бути надрукованими, отримують ще й грошову винагороду в розмірі 10 тисяч гривень, призери – по п’ять і три тисячі. Також пані Безикович запросила юних авторів України взяти участь у конкурсі «Море талантів», що проходить в рамках дорослого фестивалю. Твори юних переможців та призерів будуть опубліковані у однойменному збірнику. Детальніше про умови конкурсу можна дізнатися на сайті «Корнійчуковської премії».

Київські літератори схвально сприйняли ініціативи одеситів. У своїх виступах вони підкреслювали, що за браком кваліфікованих перекладачів до українського читача не можуть прокласти дорогу чимало цікавих і соціально вагомих творів російськомовних авторів. І досвід одеситів, як підкреслила Марія Морозенко, допоможе їм повірити у власні сили і вирішити цю проблему самостійно. Очільника київських літераторів підтримав патріарх української дитячої поезії, колишній одесит Анатолій Качан, зазначивши, що зусилля всіх літераторів, які мешкають в Україні, спрямовані на піднесення авторитету своєї держави. І в цьому напрямку вони повинні рухатися не паралельними колонами, а разом. Тож досвід одеситів, які демонструють взаємодію і взаємопідтримку на шляху до своєї мети, може слугувати прикладом для літераторів інших регіонів України. Він також нагадав, що це не перша скайп-зустріч київських та одеських літераторів, вони сприяють зближенню літераторів наших регіонів, і тому цю традицію треба продовжити. Відома письменниця і книгознавець Наталя Марченко зазначила, що було б непогано, якби цей приклад взаєморозуміння і взаємоповаги між російськомовними і українськими літераторами став орієнтиром для інших верств нашого неоднорідного суспільства.

Результатом плідного обміну думками стали домовленості про спільну участь у літературних конкурсах, виданні книжок і шляхах по залученню російськомовних письменників в обшир української літератури. Адже одесити вже показали, що така можливість цілком реальна.

Залишити коментар