Чергове засідання секції критиків у Будинку літераторів
у Києві (голова М.Наєнко) було присвячене обговоренню унікального проекту
Інституту літератури НАН України імені
Т.Г.Шевченка, праці над дванадцятитомною «Історією української літератури».
Щойно вийшов з друку її перший том (К.: Наукова думка, 2014. – 840 с.).
М.Наєнко у вступному слові пригадав попередні видання
історій української літератури (про літературу ХІХ, ХХ ст., у 2т., у 3 т., у 8
т.), і наголосив, що вони несли на собі ознаки часу і, природно, не могли мати
такої концепції, яка представлена в нинішньому виданні. Але тут використано
досвід багатьох вітчизняних дослідників, як-от І. Франка, В. Перетца, М.
Грушевського, М. Возняка, Д. Чижевського, Л. Махновця, В. Крекотня, О. Мишанича
та ін.
Отже, перша ластівка нової, дванадцятитомної історії
української літератури побачила світ. Перший том має назву «Давня українська
література». В ній ідеться про літературні явища Х – першої половини ХVI ст.,
тобто робиться аналіз давньої української літератури раннього та зрілого Середньовіччя (Х – перша
половина ХІІІ ст.) літератури пізнього Середньовіччя (другої половини ХІІІ –
першої половини ХVI ст.). Йде мова про усну словесність, оригінальну,
перекладну давню українську літературу, паломницьку прозу, латиномовну.
Авторами першого тому виступили такі відомі вчені, як О.Александров, П.Білоус,
Є.Джиджора, І.Ісіченко, М.Корпанюк, Я.Мишанич, Ганна Павленко, Ю.Пелешенко,
Дарія Сироїд, Оксана Сліпушко, Віра Сулима, Р.Ткачук, Тетяна Трофименко,
М.Трофимук. Передмову написав академік М.Жулинський, в якій наголосив, що
«історико-літературний дискурс, яким є
«Історія української літератури» в 12 томах, слід вважати комплексною
артикуляцією національного літературного досвіду, набутого в процесі долання
колоніального, тоталітарного і посттоталітарного стану української нації, її
культури, історії, мови. Українська література з її незчисленним гроном
яскравих індивідуальностей світової величини постає як вияв невиснажного
духовного потенціалу, бездонності творчих, художньо-мистецьких джерел,
культурної самобутності української нації в її тисячолітньому розвитку». Голова
редколегії цього унікального проекту – академік В.Дончик, наукові редактори
першого тому – Ю.Пелешенко та М.Сулима.
Зокрема, В. Дончик під час презентації книги наголосив
на тому, що в цілому жанр критики в Україні оживає, з’являється більше
рецензій, авторських посібників з історії української літератури. Але посібники
– це одне, а історія літератури – це інше. Вона є засвідченням
історіографічного жанру. Академічне видання, звісно, має багато труднощів, і
цим виданням робиться прорив на цій ділянці. Паралельно ведеться робота над
іншими томами, і вже на виході 2-й і 4-й томи. Умови незалежної України
дозволяють по-новому творити «Історію української літератури». Береться до
уваги весь літературний процес, контекст його розвитку, в кожному томі ведеться
про культурно-мовні обставини; повнота і об’єктивність – основний принцип у
підготовці всіх видань. Залучено періодику, з якої постає інформація, які
письменники, якими темами, жанрами взаємодіяли з журналами в своєму часі.
Дається важливий фактаж про кожну пам’ятку, де і ким вона досліджувалася.
Розпочинається перший том з розгляду перекладної літератури.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ю.Пелешенко наголосив, що в даному виданні широко подано
перекладну літературу, розпочинаючи з Біблії; як відомо, це не заохочувалося в
радянський час. І, наприклад, раніше не було в таких виданнях розділу про
гімнографію (перекладну й оригінальну), а це ж стало засвідченням нового
літературного явища в добу бароко. Є розділ про космологічні твори. Багато інформації про літописи, залучені нові
тексти, а ті, які колись лише згадувалися, тут уважно проаналізовані, дуже
багато нових імен.
Л.Скупейко, який був рецензентом першого тому, привернув
увагу до принципу викладу матеріалу, де перші 300 сторінок присвячені
перекладній літературі. На його думку, мало б починатися з оригінальної
літератури. Всі попередні історії української літератури починали з фольклору,
як і М. Грушевський, хоча це не література; фольклор існував паралельно і,
безперечно, впливав на літературу. Це враховано в аналізі літературних текстів у презентованій книзі.
Але, може, фольклор тут висвітлений скромно? М.Наєнко слушно наголосив, що
немає національної історії без глибшого розуміння національної усної традиції.
А фольклор дає розуміння типу образного мислення, фольклорних мотивів. То чому
ми не розглядаємо наших міфів, як-от Вал. Шевчук розглядає билини про киян?
Книга випущена накладом 500 примірників. Це так мало… Але тішить думка,
що нині видавництво «Наукова думка» оголосила і проводить підписку на новий
наклад. І, може, толокою, вдасться, щоб книга прийшла до читачів щедріше, адже
нова дванадцятитомна «Історія української літератури» дуже актуальна і потрібна
не лише фахівцям-філологам. Як зазначено в анотації, вона «подає розгорнуту
панораму зародження і розвитку вітчизняного письменства Х–ХХІ ст., його
родових, жанрових і художніх форм, унікальних пам’яток і письменницьких
особистостей. Видання трактує історію нашої словесності як цілісний
тисячолітній процес, як живий еволюційний рух слова і думки, спрямований на
утвердження національно-духовної та державної ідентичності, невтомний пошук
гармонійної взаємодії між людиною і соціумом, між Україною і світовою
цивілізацією».