“Українська літературна газета”, ч. 9 (365), вересень 2024
ПАМ’ЯТІ ПИСЬМЕННИКА-ПОБРАТИМА МИХАЙЛА КАРАСЬОВА
Писати про людину, яку ти знав, тим більше про людину одухотворену, непересічну, творчу, віддану літературній праці − не так просто, як здається. А якщо ти спілкувався з цією осбистістю десятки років – то й поготів. Члена НСПУ, критика, поета, прозаїка Михайла Карасьова на превеликий жаль, з нами уже нема… Від тяжкої хвороби помер у вимушеній еміграції. Недавно його прах поховали в рідній обухівській землі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Пригадується перше знайомство з Михайлом Володимировичем на засіданні районної літературної студії ім. А.С. Малишка. Це було багато років тому у приміщенні районної газети «Обухівський край». Вів студію наш уславлений журналіст і письменник Юрій Корнійович Домотенко. Багато хто з нашої творчої когорти зачитував свої твори, але чомусь мені запам’ятався саме виступ Михайла Карасьова: він читав чудовий вірш «Трипільські кручі». Твір схвально сприйняло товариство, тому що рядки його були проникливі і реалістичні. На жаль, з плином часу я їх достеменно не пам’ятаю, проте ніколи не забуду як з його вуст рефреном звучали слова: « …Трипільські кручі, трипільські кручі». Після того виступу звичний з дитинства Дніпро став для мене ще ближчим і ріднішим. Тоді ж я довідався, що вірш виринув зі спогадів про село Трипілля, у якому автор певний час працював у школі-інтернаті.
Михайло нерідко виступав на засіданнях літературної студії як літературний критик. Відзначу, його зауваження були завжди слушними й справедливими. Надзвичайно уважно ставився до творів початківців. Будучи людиною інтелігентною, ніколи не намагався, як мовиться серед письменників, «обрубати крила» молодому даруванню. Запам’яталось, як десятки років тому першим підтримав вже на сьогодні відому письменницю з Григорівки Марину Пономаренко, коли вона ще ученицею старших класів читала свої перші поетичні твори, котрі, не зважаючи на її юний вік, вже тоді були талановитими і вдалими.
Варто сказати, що Михайло у товаристві був розважливий, щирий і щедрий на добре і дотепне слово, завжди справляв гарне враження.
Ближче з творчістю М. Карасьова я познайомився пізніше, коли прочитав його першу книжечку «Бандит» Зелений». Це вперше за довгі роки радянської влади були зібрані автором згадки людей про нашого трипільського отамана Зеленого. Книга була як вибух в тогочасній, ще не зовсім пробудженій від летаргічного сну Україні. Згодом у світ випурхнула «Дівич-Гора» – альманах обухівських літераторів. Це видання зіграло доленосну роль у творчому зростанні багатьох. Тут було вміщено й «Казку про Івана, який хотів літати» Михайла Карасьова. А потім з-під його пера вийшли книги: «Новорічний Колобок», «Зібране», «Часи сварожі» , «В пошуках українського героя», «Абетка натураліста», збірки сценаріїв для шкільного театру… численні публікації критичних статей у журналі «Київ», часописах «Українська культура», «Українська літературна газета».
Незабутніми стали наші спільні творчі поїздки з письменниками області під час проведення щорічного літературно-мистецького свята «Веселки над Київщиною». Неодноразово мав щастя виступати з Михайлом на одній сцені в закладах культури та освіти у різних районах столичної області. Скажу, що він читав свої твори дуже емоційно, знав, де поставити наголос, а де понизити голос. Все це виходило в нього гармонійно, природно, щиро. Окрім літературного хисту йому був притаманний талант читця, його слухали з великою увагою і захопленням. Часто імпровізував. В знак подяки отримував хвилю бурхливих аплодисментів і глядацьких симпатій. Уміло володіючи ораторським мистецтвом, він був співведучим культурно-мистецьких заходів, що проводились районним відділом освіти, коли працював директором Дерев’янської ЗОШ.
Михайло Карасьов зробив багато як письменник у справі збереження українського слова, залишивши по собі низку високохудожніх творів та критичних статей. А ще як справжній патріот рідного краю займав активну громадську позицію, написав і видав історію села Дерев’яна. Окрім поетичних та прозових творів є автором літературних текстів гімнів міста Обухова та Обухівського району.
В одному зі своїх філософських віршів Михайло риторично запитує себе: «Ну, то жив я чи ні?»
Перехрестя доріг,
Яблунівка село,
Я тут жив, я тут ріс, а немов не було…
Наче снігом сліди, наче камінь в ставок,
Наче в горах луна, чи вода у пісок.
Люди, жив я чи ні? Берег, річка скажіть…
Чую мудре: « Смішна проти вічності мить».
Я б у двору спитав – двір заріс, в бур’яні,
Я в кота – втік і кіт…
Ну, то жив я чи ні?
І нарешті почув,
те, що чути хотів:
«Жив!» – сказали мені
дві могилки батьків.
Жив, Михайле, жив! І залишив по собі непересічну спадщину – цілу низку казок, віршів, критичних статей, історичних та краєзнавчих творів. Ти жив красиво, жив творчим життям, багатим на зустрічі з гарними людьми, читачами, слухачами.
…Здається, нещодавно вітали його з 75-річчям, спілкуючись по вайберу з Обухівської книгозбірні. З екрана мобільного на нас дивився симпатичний чоловік з властивою йому щирою усмішкою. Показали на камеру, представлену до уваги читачів, виставку його книг. Треба було бачити ту непідкупну радість, що сяяла на його обличчі. Казав, що після повернення з Німеччини обов’язково завітає до бібліотеки. Але… не судилося.
Світлий образ письменника-побратима, педагога, патріота ще довго проступатиме з-поміж його рядків опублікованих книг, а також тих, що іще чекають на видання.
Олександр Хмельовський,
м. Обухів
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.