Роман Юрія Щербака «Мертва пам’ять: голоси і крики» побачив світ у видавництві «Ярославів Вал» 2021 р. Виданням книги опікувався його колишній директор Михайло Слабошпицький, але презентація відбулася вже після того, як Михайло Федотович відійшов у засвіти. Традиційно шанувальники красного українського слова зібралися в Національному музеї літератури України у залі, що тепер носить ім’я М. Ф. Слабошпицького.
Серед учасників заходу – автор книги Юрій Щербак, директор видавництва «Ярославів Вал» Світлана Короненко, доктор філологічних наук Микола Сулима, журналіст і громадський діяч Богдан Горинь, уповноважений із захисту української мови Тарас Кремінь, мистецтвознавець Вадим Скуратівський, голова НСПУ Михайло Сидоржевський, поет Валерій Гужва, перекладач Сергій Борщевський, науковий редактор видання Микола Виноградов, матері воїнів, що віддали життя за Україну в російсько-українській війні 2014−2021 рр., добровольці 90-ї бригади (90 ОАеМБ) та ін.
Юрій Щербак, як зазначив ведучий вечора Микола Сулима, – багатогранна особистість з потужним життєвим досвідом: доктор медичних наук, письменник, дипломат, політик, громадський діяч. Літературною творчістю захопився зі студентських літ, писав оповідання, повісті, романи, п’єси, кіносценарії, публіцистичні і документальні твори («Чорнобиль», «Причини і наслідки»), – «міську прозу», як визначають критики. Однією із рис творчості Ю. Щербака-письменника є поєднання елементів наукової фантастики з легендами й казками («Хроніка міста Ярополя», «Одіссея-2482»). Унікальний досвід, інтелектуально-аналітичний складник усіх творів, чітка гуманістична позиція і патріотизм автора сприяли формуванню когорти читачів творів Ю. Щербака. Окремі тексти письменника перекладені іноземними мовами («Як на війні», «Бар’єр несумісності», «Стратегічна роль України»). Документальну повість «Чорнобиль» (1987 – 1991) Ю. Щербака співавтор однойменного серіалу (виробництво США, НВО) Крейг Мезін використовував під час написання сценарію до фільму.
Жанр нового твору Юрія Щербака в анотації означено як «політичний трилер-антиутопія», і це не перший трилер-антиутопія у творчій біографії письменника (трилогія «Час», «Зброя Судного дня»). Проте на презентації прозвучали й інші варіанти назв різновиду цього роману: роман антиутопія, роман хроніка, роман марево (Тарас Кремінь); футурологічний роман (Михайло Сидоржевський); роман фентезі (Вадим Скуратівський).
Богдан Горинь наголосив на актуальності теми і проблематики твору, у центрі якої – доля України і пам’ять про її справжнє історичне минуле. Микола Сулима зауважив на тяглості теми манкуртизму (за Чингізом Айтматовим − втрати пам’яті про своє минуле) у світовій літературі і відзначив глобальний масштаб її розгляду у творі Ю. Щербака.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тарас Кремінь зацитував уривок із 51-розділу книги і зазначив: у романі «Мертва пам’ять» описане майбутнє Україні, події 2045 року, але усі події, образи, проблеми та емоції твору ґрунтуються, за словами автора, на сьогоденні: «Усе, про що йдеться у цьому романі (я б назвав його радше «українським серіалом»), взято з живої сучасної української дійсності, яка своєю фантасмагорійністю, вибуховістю, неймовірністю, неочікуваністю та вигадливістю політичних інтриг, напруженістю сюжетів, пов’язаних із боротьбою за долю України, перевершує всі письменницькі фантазії. Ні Дж. Орвеллу, ні Ф. Кафці не могли наснитися реалії нашого державницького й суспільного життя…» [с. 281]
Михайло Сидоржевський закцентував увагу на обкладинці книги, де використано фрагменти картини Пітера Брейгеля Старшого «Притча про сліпих» (1568). Полотно фламандського художника епохи Відродження символічно увиразнює гіркі прогнози футурологічного роману Ю. Щербака щодо долі України, коли більшість її народу стане «елементарною біомасою» [«Чого, кажу, сліпцям у Небесах шукати?» («Сліпці», Шарль Бодлєр, 1861)].
Валерій Гужва відмітив стильову домінанту усіх творів Ю. Щербака, що органічно вплітається і в цю книгу, − публіцистичну манеру викладу. Сергій Борщевський наголосив, що йому важливий оптимізм автора – бо в 2045 році у його романі «Мертва пам’ять» Україна Є (!). Микола Виноградов сприймає цю книгу як «обпалену ковідом», бо писалася вона протягом 2020 року, в умовах пандемії, карантинів, смерті найближчих − дружини і сина письменника і затяжного лікування Ю. Щербака від коронавірусу. І попри це, попри химерний сюжет, текст насичений позитивними емоціями: особливе тепло автора відчувається і в рельєфно-психологічних описах жіночих образів (своєрідний відгомін вдячності дружині Марії, «яка надрукувала половину тексту, але не змогла закінчити й так і не прочитала його до кінця…» [с. 285]), і в описах Києва, які «лізуть із кожної шпарини тексту». Найціннішим, на переконання М. Виноградова, у книзі є оцей меседж до українців: ми з вами можемо попасти в таку халепу! Воно нам треба?!.
Вадим Скуратівський визначив смисли твору Ю. Щербака «Мертва пам’ять» як роман попередження, як національну літературну педагогіку, де автор просто кричить до співвітчизників: робіть щось, щоб не було так, як я описав у цьому фентезі! Отож, на думку Ю. Щербака, українці мають знайти відповідь на одвічне питання «Що робити?» і зберегти та утвердити незалежну українську державу.
У прикінцевому слові Ю. Щербак наголосив, що сам шукає відповіді на це питання і переконаний: коли українці будуть добре знати і шанувати власну історію – вони будуть сильними і згуртованими; коли в державі буде сильна армія і потужна розвідка – незалежність буде надійно захищена; коли українці будуть читати не лише розважальні і легкі твори, а й складні тексти – тоді вони зможуть вирішувати складні завдання і не заковтнуть черговий нейролінгвістичний гібридний телегачок із Голобородьком.
Письменник і дипломат відзначив, що нині Україна перебуває в центрі світової історії і в центрі глобального конфлікту між демократичними цінностями і державами та агресивними тоталітарними режимами. У сучасному світі стрімко змінюються не лише кліматичні умови, що несуть свої загрози (потепління, стихійні лиха), а й суспільно-політичні обставини (анексія Криму, поразка США в Афганістані). І де за таких обставин може опинитися Україна, якою нині керує команда імітаторів та дилетантів?.. Отож, виклики дуже серйозні, і Ю. Щербак, як «песимістичний оптиміст чи оптимістичний песиміст» своєю книгою спонукає українців до виваженої і вдумливої копіткої спільної праці:
«Можна подумати, що [в книзі – Н. Г.] йдеться про країну суцільних дебілів, проте це не так.
Ідеться радше про людей із мертвою історичною пам’яттю. Країну політичних діячів з переважно паралізованою совістю, підступних і хитрих кидайлів. Країну, в якій спостерігається катастрофічне падіння освіченості за зростання загального числа університетських дипломів і зменшення рівня професіоналізму серед людей праці…
…Цей серіал інколи породжує почуття безнадії, втоми…, справляє враження зупинки Часу, хроноколапсу, бігу в замкненому колі.
Та це враження хибне.
Україна повільно, з болісними зупинками, з невіджалованими втратами, долаючи щодня лютий опір проросійсько-шовіністичної, просовєтської, антизахідної п’ятої колони, поступово, крок за кроком просувається до відродження національної ідентичності, незалежності не формальної, а справжньої…; до становлення суверенної державності…» [С. 282 – 283].