(До першої роковини смерті Григорія Білоуса)
З легкої руки Миколи Негоди (пам’ятаєте його славетне
«Степом, степом…») ми залистувалися із Григорієм Білоусом. І так активно
(ніби вік чекали один одного), що через якийсь рік-два Григорій Павлович
нагадував мені: скоро будемо святкувати ювілей сотого листа… До цієї «дати»
запрошував «на юшку» – обіцяв власноручно навудити для того випадку риби. Не
встигли…
А бачилися ми з ним лише раз у Черкасах: туди я приїхав по
наклад своєї книжечки оповідань «Святвечір», де Григорій Павлович був
редактором: він тоді «видзвонив» Василя Івановича Захарченка і ми втрьох попили
чаю та погомоніли у приміщенні спілки.
У його «Холодному Ярі» друкувалися неопубліковані речі
Феодосія Кириловича Рогового і зокрема – незакінчений роман «Гріх без
прощення»; деякі мої матеріали…
Якось писав, що йому закидають друкування «чужих», не
черкаських письменників: в обладміністрації якийсь «знаючий отвєтствєнний»
чиновник дорікнув, що, мовляв, ось «Білоус домовився із Тютюнником (це 2011
року! – Ю.Р.) і друкує його у нашому
часописі…». Горе-горе! Хто тільки не береться керувати письменницьким
людом!..
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Із «досягненням цивілізації» ми перейшли на електронне
листування: тоді воно стало ще активнішим та оперативнішим.
Ось кілька виписок із останніх грудневих (минулорічних):
«…Не відгукувався на Ваше послання аж донині, бо сидів, як
проклятий, над завершенням четвертого числа «Холодного Яру», який у понеділок
треба віддавати Юлі в роботу, щоб до кінця року вийшли всі чотири випуски.
Можете уявити собі, як далася мені додрукарська підготовка чотирьох чисел
протягом двох місяців. Доводилося позичати часу у ночей – години до п’ятої
ранку засиджувався. Не знаю, як воно позначиться на моєму здоров’ї, але я –
людина обов’язкова і змушений був упоратися з додрукарською підготовкою вчасно.
…У мене свої стосунки зі Всесвітнім Інформаційним
Простором, який многі називають Богом, і від того, з якої літери це слово, не
залежить моє ставлення до нього. Ми ще не знаємо достеменно, що це таке, бо сам
Бог не дозволяє наблизитись до розгадки своєї таємниці. Розгаданий Бог – уже не
Бог. Недарма Сковорода в моїй «Світлиці для янгола» каже, що в мить розгадки
таємниці божеволіє інструмент – наш розум. Скільки збожеволіло видатних вчених,
філософів, поетів, хто намагався розгадати таємницю Божу! Ніцше, Гельдерлін…
Останні місяці я жив під примусом своєчасного впорування
додрукарської підготовки і не міг підступитися до самого себе. Аж одвик думати
про своє. Аж наче отупів. З нового року спробую знову зосередитися на думанні
про Сковороду, щоб завершити свою тетралогію про нього. Моє улюблене заняття –
передивлятися в Інтернеті науково-пізнавальні фільми про Всесвіт, про видатних
людей світу, а за браком часу я цього був позбавлений і душа моя дотримувалася
своєрідного духовного посту. Ось у понеділок (як здам до друку «Холодний Яр») –
розговіюся. Будьмо ж невтомними у пізнанні цього світу, допоки ми ще по цей бік
буття. І намагаймося реалізувати свої творчі можливості якомога повніше… (із
листа від 11 грудня 2011 року – «о 01:24»).
«…Хочеться думати, що нинішнє моє вивільнення від
холодноярської запряженості посприяє зосередженості на роздумах про завершальну
частину моєї сковородіани. Дай-то, Боже! Планую в наступному ювілейному
сковородинському році один із випусків «Холодного Яру» присвятити Сковороді.
Може, вдасться запросити до цього видання бодай кількох лауреатів премії його
імені, та й сам сподіваюся впорати до того часу свою четверту частину поеми про
нього. Віднині – зосереджуся тільки на Сковороді. Спробую уявити його прощальний
візит до Михайла Коваленського (пишу це прізвище через «е» за Леонідом
Махновцем, котрий стверджує правопис за першоджерелом). Замовив для себе
аудіодиск прочитання «Світлиці для янгола» на радіо «Культура», обіцяли до
нового року зробити. Добре буде мати всі три ефірні звучання поеми, додавши до
них згодом ще й четверту.
Отакі мої плани, отакі наміри. А що там Бог дасть?..
Озивайтеся!» (із листа 11.12.2011 року о 22:02).
«Доброї ночі, шановний Юрію Феодосійовичу! Нинішні дні такі
куці, що їх мені замало на весь огром роботи, яка мене вполонює, тому й
позичаюся в ночей – найдовших. Але нинішня заопівнічна розмова буде короткою.
Молодець Ніла (Підпала Н.А. – Ю.Р.), що дбає про літературну спадщину й світлу
пам’ять про Володю. Шкода, що не маю коштів на придбання цієї книжки. Підпалого
за життя я не знав, але шанував і шаную.
Добре, що Погорецький друкує Ваші оповідання: Вам, як
письменникові, треба якомога частіше виходити до людей. Я також порадів щойному
оприлюдненню в «Хортиці» чималого блоку матеріалів представників білоусівського
роду: мої «Світлиця для янгола» і нарис про Дмитра Григоровича (Білоуса) та
його виступ у рідному селі до свого 75-річчя, плюс його ж добірка віршів. Уже
вийшов «Холодний Яр», присвячений 80-річчю І.М.Дзюби. Як тільки отримаю пенсію
– надішлю і йому, і Вам.
…Я не прихильник колотнечі в літературі. Є дрібненькі
письменники, котрі схильні бачити в ній тільки себе, спраглі на увагу тільки до
себе. Є такі і в нашому письменницькому середовищі, що засвідчили недавні
загальні збори, де графоманствуюча братія ремствувала, що я в «Холодний Яр»
подав багато не черкаських авторів. Оддавати журнал у їхні руки не хочеться, бо
заповнять його своєю графоманією. Поживемо – побачимо… (із листа від
17.12.2011 року о 04:10).
Як багато було планів! Йому не вистачало світлового дня для
їх «упорання»… Не вистачило і ЖИТТЯ. Царство Душі Вашій, Григорію Павловичу.
Вас пам’ятають.