Незалежність назавжди

У кожного нині сущого з нашого покоління в пам’ятку зламний 1991-й рік. Розвал радянської імперії, вітри свободи трощать кайдани, народи починають шукати шляхи остаточного національного визволення з московського ярма. Гаряче літо минає в тривогах, гекачепісти роблять відчуйдушну спробу зберегти криваву систему імперії, готують державний заколот. Але історичний відцентровий рух уже не зупинити. І тоді надвечір 24 серпня зібралася на позачергове засідання Верховна Рада України, далеко не монолітна, не державотворча, в якій поруч із справжніми патріотами України засідали й ті, котрі не могли без Москви навіть голосно чхнути. Незважаючи на обережний спротив вірних вихованців компартії, тих, хто звик жити за принципом “моя хата скраю”, таки переміг здоровий глузд значної більшості й в вітчизняній нашій історії з’явився ще один золотий епізод – Акт про державну незалежність України. Проголосувало за нього 346 народних обранців. У зверненні Президії Верховної Ради України до всіх громадян були й такі рядки: “В попередні роки проводилась політика гноблення духовного життя націй, їх мов і культур. Ми зазнали важких деформацій і викривлень, свавілля і беззаконня в національному бутті народів. Віднині наступає нова доба в розвитку міжнаціональних відносин в Україні”.Серед свят, народжених у наші дні, дата державної Незалежності України чи не найсвітліша. Бо виболене це свято століттями, ще в часи літописні, коли на карті Європи гордо яріли контури могутньої Київської Русі, щедро окропленої кров’ю патріотів, поборників державності в часи української революції 1917-1921 років. Зрештою, за самостійну Україну велася вперта боротьба і в часи радянські, коли тривало особливо активне нищення московськими повелителями всього українського, але дух народу не вмирав ні в роки Голодомору, ні в часи засилля всього чужого, імперського. Тож при кожному відзначенні державного ювілею не забудьмо згадати і мільйони закатованих селян, і тисячі незламних патріотів, замучених по сибірських чи заполярних сталінських таборах. Вони померли передчасно, аби ніколи не вмирала державна горда Україна.
Правильність обраного історичного шляху підтвердив і грудневий всеукраїнський референдум, на якому за незалежність України проголосувало понад 90 % учасників. Зокрема, за це висловилося 54,19 % кримчан, в Донецькій та Луганській областях проголосувало понад 80%. Невже за короткий час так полярно змінилися погляди людей в тих регіонах, невже люди без московського втручання піддалися на милість Кремля? Це питання не риторичне, воно залишається актуальним і сьогодні, бо муляє в очах путінським реставраторам імперії наша незалежна держава, визнана всім цивілізованим світом.
Мені довелося пропрацювати в українському парламенті впродовж трьох скликань, а тому добре знаю, як нелегко доводиться залишатися на державницьких позиціях серед всіляких впливів, ухвалювати саме ті закони, які підсилюють нашу державність. Нині, в умовах неоголошеної війни з Росією, особливо потрібна консолідація всіх проукраїнських сил. Бачимо ж зростаючу активність тих, хто прагне знову загнати Україну в новітню імперію. Тож будьмо пильні, будьмо консолідованими. Україна в нас одна на планеті, це наш єдиний дім, який треба берегти від недоброзичливих сусідів, і від внутрішніх колаборантів і жити разом з іншими державними народами, не питаючи права на життя. 
Віталій КОРЖ
народний депутат України IV, V, VI скликань.
«Українська літературна газета»
№17 (257) 30 серпня 2019