Ніла Зборовська: ми пам’ятаємо
Густий туман окутав ранковий Ніжин… Буде гарна погода…
Сьогодні ж свято… Воздвиження… і 50-й день народження Ніли Зборовської. Був би…
Ми до неї ідемо, на Черкащину, у саме серце України, на землю, яка дала
Шевченка… Звичайні студентки філфаку… Так долі треба…
Місяць тому я несподівано познайомилася з племінницею Ніли
Вікторівни. Якимось дивом знайшла її в соціальній мережі. Світлана повідомила
мені, що двадцять сьомого вересня планується відкриття меморіальної дошки у
селі, де навчалася її тітка. Приїде багато науковців… «А можна, і я приїду?» –
напрошуюсь. «Звичайно, можна». Я вирішую взяти з собою Подругу.
Сьома ранку. Ми вже в Києві… Блукаємо Хрещатиком. Нарешті
знаходимо будівлю Академії наук України, де нас має підібрати автобус
науковців, які теж їдуть до Рубаного Моста на вшанування пам’яті колеги. Я хочу
купити квіти… Мені мріялось зустріти Нілу Вікторівну в Києві й вручити букет… Запізнилась…
Мрія з’явилася, коли Зборовської вже не було серед живих. А потім я знайшла
статтю Володимира Даниленка, у якій він розповів про те, що студенти ходили
натовпами за Нілою Зборовською і дарували своїй улюбленій викладачці червоні
троянди. Я теж вважаю її своїм Викладачем. Хоча, на жаль, не знала Ніли
Вікторівни особисто. Але її наукові праці, літературний доробок займають
важливе місце в духовних пошуках моєї нехрещеної душі. Іноді мені дещо важко
зрозуміти, але щоразу, коли беру до рук чи то «Код української літератури», чи
«Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків», відкриваю для себе щось
нове.
«Річ у тім, що я народилася й жила в селі, дуже віддаленому
від міста, в езотеричному світі», – розповідала Ніла Вікторівна у своїх інтерв’ю.
І цим спокусила мене поїхати до неї на батьківщину. Щоб щось зрозуміти…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ми вже в Рубаному Мості, біля кладовища. Прямуємо до могили
Ніли Вікторівни. Антоніна – сестра,
Ганна Петрівна – мама Ніли Зборовської, колеги,
друзі. Кладу квіти… З пам’ятника на мене дивляться очі Ніли Вікторівни.
Я не витримую погляду, опускаю голову… Страшна енергетика болю стискає мені
груди. Наче якийсь чорний вихор крутиться довкола мене. Біль і бунт… «Я
пам’ятаю нашу останню зустріч із Нілою Вікторівною… Її погляд, у якому була
сила людини, яка бореться і готова боротися до останнього… У неї була ще маса
планів… Каже: «Працюю. Але боюся, що не встигну… І те треба закінчити, і те…»,
– згадує про колегу Геннадій Нога…
Пошук істини… Ось чому присвятила життя ця жінка. У своєму
інтерв’ю вона заявляла: «З фемінізмом я розпрощалася. Фемінізм – світогляд
соціально активної жінки. Є в жінок соціальне призначення, є метафізичне. Я
метафізична жінка. Це – найбільше щастя в соціумі: вчити шукати істину».
Вітер обвіває обличчя, висушує сльози…
Поклонившись могилі Ніли Вікторівни, ми їдемо до села
Мар’янівки, де письменниця закінчила школу. Там має відбутися відкриття
меморіальної дошки та музейної кімнати, присвячених її пам’яті.
…На подвір’ї, де колись ступала юна Ніла, зібралися школярі,
їхні батьки, учителі й, звичайно, мама, рідні, друзі та колеги з Києва, Черкас,
Дніпропетровська, Кривого Рогу, Кам’янця-Подільського, Варшави. Володимир
Поліщук, завідувач кафедри української літератури та компаративістики ЧНУ ім.
Б. Хмельницького, розповідає: «Ми намагалися зробити хоч щось, аби гідно
пошанувати пам’ять Ніли Вікторівни. Упорядкована її могила… У музеях Черкас і
Лисянки створені експозиції пам’яті Ніли Зборовської. 26 вересня в ЧНУ ім.
Богдана Хмельницького пройшов Перший семінар молодих учених на вшанування
пам’яті Ніли Зборовської. І ми спільно з Інститутом літератури імені Т.Г.
Шевченка НАН України взяли на себе зобов’язання проводити його один раз на два
роки».
Урочиста мить… Заступник директора Інституту літератури
імені Т.Шевченка, член-кореспондент НАН України Микола Сулима та учениця
Мар’янівського НВК Ганна Табуленко відкривають меморіальну дошку.
Оплески…
Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української
літератури та компаративістики ЧНУ ім. Б. Хмельницького, голова Черкаської
обласної організації НСПУ Валентина Коваленко зауважила: «Дуже добре було б,
якби і в Рубаному Мості, де Ніла Вікторівна закінчила 8 класів, теж була
табличка: «Тут навчалася Ніла Зборовська».
…Закарбувалися в душі рядки з вірша кандидата філологічних
наук, доцента Ганни Клименко «Пам’яті Ніли Зборовської»: «Невже ми з нею в часі
розминулись? Невже вона – як сонце – нетутешня».
…Наступного дня на лекціях я крадькома читала книгу Надії
Тубальцевої з однойменною назвою «Ніла», яку вона писала про свою подругу. І поступово мою душу відпускав біль…
Залишалася Пам’ять… Спогади… Книги Ніли Зборовської, які я ще не встигла
прочитати. Над ними час не має влади…
Фото Ольги Сірої,
студентки НДУ ім. Гоголя