“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
Час від часу літературні тусовки на своїх майданчиках затівають дискусійний дартс, намагаючись дошкульними уколами критичних дротиків поцілити в об’єкти, які, на думку наближених до художньої досконалості, відчутно перешкоджають розвою красної писемності і формуванню правильних читацьких смаків. Сутності, загадково названі мною «об’єктами», зазвичай називаються усталеним словосполученням «графоманські опуси», отож, саме їх причетні до високих літературних статусів зазвичай таврують словами осудливими і зневажливими. Їм немає місця у майстерній, талановитій, справжній, харизматичній поезії, якою вона, власне, і повинна бути. Ось і недавно на одній ФБлокації в енний впродовж історії віршописання раз розгорілася дискусія про те, що немає ради на графоманство, яке опановує усі доступні і недоступні місця у паперових, електронних виданнях, на інтернетсторінках завойовує більше читацьких уподобайок, ніж поезія вищого гатунку, тобто, як прийнято тепер класифікувати, елітарна. Так-так, ряд компетентних осіб стверджує, що всю неграфоманську поезію варто віднести до елітарної, зважаючи не тільки на рівень майстерності, а, найперше, на кількість зацікавлених нею шанувальників.
Вважається, що графоманство живить маскультуру сумнівною продукцією, але нерідко заохочується преміями, rрантами, іншими стимулами, адже люди, у чиїх руках ці засоби підтримки, почасти і не знають літературнотеоретичних настанов, і не замислюються над тим, що сподобувані ними вірші можуть відрізнятися від інших, як, наприклад, акварельний етюдик сина школяра від мурала Бенксі чи полотна фламандського майстра. А експерта-критика, який би забезпечив чітке розуміння художньої вартості того чи іншого твору з покликаннями на на особливості художнього мислення автора, з приналежністю до неореалізму, постмодерну чи необароко, інших течій і напрямків, не завжди і залучиш до роботи в журі (нерідко безплатної), особливо коли критичні враження потрібно висловлювати гостро, себто об’єктивно. Критики останнім часом відмовилися від зоїльної практики, хіба лише хто випадково чи під настрій іноді випустить у творчість якого, не зміцнілого авторитетом, письменника стрілу, змащену жовчю чи кураре. Об’єктивністю літературознавчий загал не зловживає – надто клопітно. Знавці літературних догм і канонів переважно працюють на замовлення, пишуть схвально-рекламні рецензії, анонси, передмови, які не тільки інформують люд, а й приносять ті чи інші дивіденди. Хоча в нас є чимало інституцій, які могли б ставити фільтри на літературні стихійні потоки і допомагати читачу відрізняти «зерна від полови» і таким чином формувати відповідні літературні уподобання, – маю на увазі наукові центри НАН, Український інститут книги, літературні часописи, численні гуманітарні кафедри у вишах – могли б активніше іти в маскульт: робити огляди, порівняльні зрізи, дослідження окремих тем, творчості сучасників у дискурсі різних напрямків і методик. Проте, киваючи на брак фінансування, наукові центри, часописи ледь животіють і їм не до компаративістики, місцеві виші своїми інтересами вперто перебувають у паралельній від письменницьких гуртів реальності. Інтереси філологічних кафедр зазвичай не сягають справ місцевих письменницьких організацій, а організації почасти не шукають контактів з вишівськими творчими осередками.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Проте, друзі, не поспішаймо з графоманів робити ізгоїв із нашого культурного контенту, накидатися на них з остракізмом, і не тому, що лише біблійно безгрішні можуть каменувати інших. А й тому, що численні читачі своєю літературною ерудицією та орієнтацією налаштовані на поезію саме такого рівня, з близькими їхньому серцю, співзвучними з їхнім життєвим досвідом емоціями, з актуальними для них чітко і зрозуміло задекларованими думками та етичними цінностями. У таких віршах зазвичай правильні моральні сентенції, багато цілющої психотерапевтичної енергії, яка заряджає і автора, і читача. І, погодьтеся, добре, що, хай навіть у таких виявах і зацікавленнях, люди тягнуться до літератури, до мистецтва, яке освітлює їхнє життя у нелегкий час, ошляхетнює його і спрямовує до високих ідеалів. Тому будьмо свідомі цих позитивів і толерантно налаштовані до представників графоманської царини, де і твори, і премії та інші ознаки літературного руху мають свій статус згідно з особливостями. Хоча організаторам відповідних конкурсів у нагородних документах переможців, гадаю, не варто грішити формулюваннями на кшталт «високохудожні», «художньо вартісні» тощо. Допомагаймо масовій культурі бути якісною і яскравою.
Але якщо ви, шановний письменнику, не вдовольняєтесь маскультними, провінційно застійними досягненнями і хочете творчого росту до елітарних висот – це чудово і цілком можливо для талановитих, – варто впритул зайнятися своїм творчим апгрейдом і дотримуватися певних вимог. На цьому твердженні хочу згадати красиві і цінні для моїх тверджень рядки із вірша Ліни Костенко, дарма що вони затерті від частого вживання, але у них своєрідний золотий літературний перетин, стандарт, формула справжньої, оригінальної, вершинної поетичної творчості: «Поезія – це завжди неповторність// Якийсь безсмертний дотик до душі». Так-так, варто неодмінно дбати про неповторність і відмовитися від зворотів-кліше, лозунгових фраз, вжитих уже кимось тропів, художніх деталей та образів. Наша література, наприклад, всуціль зарощена вербами і калинами, перенаселена лелеками, журавлями, ангелами, занурена у страждання, сповнена молитов до Всевишнього – тож аби молитви не були всує а згадувані елементи набули нових сенсів і значень, варто неабияк напружити уяву, щоб мобілізуватися на нові творчі рішення і ракурси, аби вірш здивував новизною образів і алегорій. Щоб так сталося, необхідно оперувати достатньо багатим лексиконом із розлогими синонімічними рядами, вдумливо будувати словосполучення, речення, які в залежності від ідеї вірша найчастіше мають бути граматично правильними, виваженими думкою, лаконічними, – за класичною рекомендацією «щоб словам було тісно, а думкам – просторо. Хоча художній задум іноді потребує навпаки авангардно рваних фраз, довільно організованого тексту і несподіваних мовних елементів.
Що характеризує доброго поета – це виразний індивідуальний стиль. Без нього немає харизми, впізнаваності, щирості, душевності, невимушеності у слові. Стиль – творча вдача, капілярні лінії вашої художньої особливості – суто індивідуальні у кожного. У творах повинні відображатися особистісні риси автора, тому будьте розкуті, доберіть до свого психотипу і таланту відповідний напрям. Це може бути традиційна ідейно-смислова, ритмомелодійна, неореалістична чи інша силаботоніка. Вона має невичерпні твірні можливості попри те, що її не люблять перпекладачі, до неї скептично ставляться авангардисти, шанувальники андеграунду, літературні неформали і формалісти, автори неримованої поезії. Римувати строфи, вивіряти розмір, втілювати ідею у форму – справжня мистецька насолода для автора. Тут потрібно мати на увазі і вимоги до рими, до фрази, до звукоряду. Хоча неримовані вірші, нюансні, багаті виражальними засобами, насичені почуттями та емоціями, давно завоювали симпатії читачів. І чимало поетів віддають перевагу саме верлібрам, білим віршам, поезо-прозовим есе. В усякому разі варто не забувати про основне у комплексі – про художність твору, його настрій, атмосферу, внутрішню логіку – так-так, вона є навіть в абсолютно нелогічних, абсурдних текстах. Усвідомлюйте, що ви говорите читачу, адже ви оперуєте словом. Художність, логічне чи астральне, езотеричне звучання слова якраз і стануть тим магічним «безсмертним дотиком до душі» – згідно з другою, надзвичайно важливою заповіддю неймовірної Ліни Костенко.
Прийнято вважати королевою серед зображувальних засобів метафору. Метафоричні тексти справді здатні максимально наповнити, увиразнити текст елементами, ефектами для втамування естетичної, інтелектуальної спраги сучасного читача. Іноді захоплено читаєш цілий вірш як складну конструкцію однієї метафори. Чимало поліфонічних вражень для осмислення дає асоціативна поезія, строфи в стилі 25 кадру, сугестичного шаманства, нейро-лінгвістичних практик тощо. Проте, запевняють знавці, найважче писати автологічні високохудожні вірші, як ото у Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати…» І коли у такому творі психоаналітик вгледить декілька смислових горизонтів і приховану символіку, – то ідеться, гадаю, про шедевр. Це стосується і поезії у стилі наїву.
Літературні стилі, ідіостилі зокрема, напрямки, течії, школи сучасної української поезії можна перераховувати і характеризувати довго, адже у ній плідно працює чимало талановитих, самобутніх, успішних авторів, частина з яких обрали для себе і формалістичні методи версифікаціх. Їхній досвід теж заслуговує на увагу і може стати вашим надбанням на шляху до визнання. Який би ви напрям собі не обрали, знайте, що на шляху до слави вас чекає багато щоденної праці, спрямованої на самовдосконалення, на збагачення своєї творчості, адже, як це банально тавтологічно не звучить, творчість повинна бути креативною. А ще ви повинні бути свідомі, що цей шлях не дасть вам матеріального збагачення. Уподобайки в ФБ не варті серйозної згадки, адже на сторінках багатьох яскравих, цікавих поетів-елітарців їх не щедро, і в цьому не тільки випадковість, а й певна закономірність – їхня творчість буває заскладною для загалу, не відповідає сьогочасним трендам, культурній атмосфері в суспільстві. Ви можете навіть і не увійти до топової літератури, коли не будете брати участь у різноманітних конкурсах, не перекладатиметеся на інші мови, не надсилатимете твори у провідні видавництва, адже споживацькому ринку, який тотально намагається диктувати філософію творчості, культури, потрібна реклама, промоція, технології, розголос-піар. Але якщо ви інтровертно не хочете цієї публічної метушні навколо вашого імені, все одно пишіть якісно, відповідально, на всю потужність ваших таланту і душі. Гарна поезія має здатність трави, що проростає крізь бетон у прагненні світлих просторів, джерельних потоків, що пробивають пласти земної тверді, аби наповнити русла рік, що несуть свої води до океанів. Творча самореалізація, можливість іти за Божим покликанням – мета варта усіх зусиль і сокровенних прагнень.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
