Навесні 2021 р. в одній з приватних друкарень Києва вийшла в світ незвична книжка: поетично-прозово-художньомалярський синтез із назвою «Негошіана», авторства Володимира Пащенка, науковця, письменника і художника. Видання містить поему «Прозори в Негошів край», повість «Владика Негош» і має 140 кольорових ілюстрацій – репродукцій з картин автора.
Книжка об’єднала асоціативні враження від дуже гарної природою, багатої історією і духовними спадками Чорногорії та достовірні знання про неї. Поема про найвидатнішого чорногорця Петара ІІ Пèтровича Негоша (1813–1851) і його батьківщину та повість про юні й молоді роки владики написані науковцем-географом за досвідом баченого й відчутого в прекрасній балканській країні, на тлі художньо-поетичних міркувань, автобіографічних спогадів і реалій розпаду Югославії та Радянського Союзу.
«Негошіана» – друге велике історико-художнє полотно автора. Про нього й мало не містичне передчуття появи першого епічного твору В.Пащенка, про вісім поколінь таврійського колоністського роду Фальц-Фейнів, ідеться в листах українського вченого-філолога й літературознавця Юрія Яковича Барабаша. Прикметно, що згадка О.Т.Гончарем про «вченого і поета» в розмові з Ю.Я. Барабашем поєдналась із прізвищем Фальц-фейнів, а до початку роботи над поемою про них було ще понад 10 років…
ВОЛОДИМИР ПАЩЕНКО, ЗНАВЕЦЬ І СПІВЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО ПІВДНЯ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
(З листів Юрія Барабаша)
Фрагменти листів публікуються за згодою, під заголовком і редакцією Барабаша Юрія Яковича – українського вченого-філолога, літературознавця, публіциста, колишнього директора Інституту історії мистецтв Міністерства культури СРСР (1973–1975), директора Інституту світової літератури АН СРСР (1975–1977), першого заступника міністра культури СРСР (1977–1984).
Юрій Барабаш
З приватного листа Юрія Барабаша до автора «Негошіани» Володимира Пащенка
…Радий поздоровити Вас зі з’явою книжки на українському літературному видноколі, де вона – я певен – буде гідно поцінована і читачем, і критикою.
Вступний розділ «Анфілади» – по суті цілком самостійний й у творчому сенсі самодостатній твір. Багатофункціональний текст, «текст текстів», органічне поєднання автобіографічної прози з ліро-епічним струменем, суто особистісних мотивів – з історіософським началом і громадянським патосом. І разом це своєрідний вступний акорд до всієї «Неґошіани», який визначає загальну тональність твору і водночас з високою мірою концентрації вміщує в собі головні його ідеї, теми, мотиви.
Тут виразно означується антиімперська тема, яка, спираючись нa сербсько-російську паралель і живлячись нею, далі парадигмально проходить через увесь твір. І тут-таки – природно вписаний у слов’янський контекст лейтмотив України, що постає як в історичному, так само й у сучасному, гостро актуальному ракурсах, проходячи далі то в тексті, а то й у підтексті, наче приховано, проте відчутно невідступно…
Й іще – авторські ілюстрації, привабливі своєю непретензійністю, вони додають творові симпатичного, неповторно особистісного забарвлення.
(Друкується з дозволу автора листа)
До NN
«Про Володимира Пащенка я колись, у 80-х, почув од Олеся Терентійовича Гончара, котрий, як відомо, не був байдужий до таврійського краю. І то почув у цікавому контексті: я розповідав йому про знайомство з одним із нащадків роду Фальц-Фейнів, який жив тоді, здається, у Німеччині (помилка пам’яті: насправді – в Ліхтенштайні. – Ю. Б.), а він мені – про примітну, як він сказав, постать ученого і поета Володимира Пащенка.
На жаль, творчості В. Пащенка я не знаю. Звичайно, був би вдячний за книжку.
Щиро, Юрій Барабаш»
21 квітня 2016 р.
До Володимира Пащенка
«Спочатку – перепросини. Я завинив перед Вами тим, що довгий час не відписував… Це не моє правило, але що робити – життя кореґує… Даруйте.
…Обидві книжки, наукознавча та “Степові орли”, справили на мене позитивне враження. Не наважуся, зрозуміла річ, судити про суто фахові аспекти у Ваших міркуваннях про атрибутивно-наукознавче обґрунтування виправлень у наукових субмовах, але методологічні засади, викладені у Вступі, а потім детальний, тонкий аналіз конкретних прикладів дуже імпонують мені. Усе це за своїм значенням виходить поза фахові рамці, на широкий простір сучасної української мови, стилістики, мовленнєвої та редакторської практики.
Поема “Степові орли понадальпійські” приваблює огромом залученого й засвоєного історичного матеріалу, плідною та вельми актуальною ідеєю широкого, гуманістичного в своїй основі тлумачення патріотизму, конструктивної, реальної, а не декларованої з трибун любові до української землі, поваги до всіх, хто їй служив вірою і правдою. І ще: поема відзначається високим літературним рівнем, версифікаційною вправністю, точністю поетичного слова та образу.
При всьому тому мені чогось бракувало для формулювання узагальнюючої оцінки та висновку, якихось слів і понять.
Отут і стали мені в пригоді надіслані – саме “вчасно” – вірші, висвітивши те головне, спільне як для них, так і для раніше мною прочитаних “Степових орлів”. Тобто оприявнилася (в кожному разі, для мене) парадигмальна, структуро- й сенсотвірна риса Вашої творчості. Це, як на мене, поєднання, ба синтез історіософського та натурфілософського первнів, що дає підстави говорити про належність Вашого мистецького світосприйняття і способів його вербального виявлення до інтелектуально-філософського річища в українській літературі, до історіософської та натурфілософської традиції – від Сковороди та Шевченка до Тичини, Рильського, Свідзінського, Мисика, до “Степової Елади” Маланюка та “Океану” Василя Барки, до кращих творів Ліни Костенко та Петра Мідянки. У такому висвітлені й сенсі постає у Вашій поезїї образ українського Степу – один з найважливіших національних поетично-філософських архетипів.
Не кажу вже про те, що Ваші вірші принесли мені суто естетичне задоволення просто як читачеві, давньому аматору та поціновувачу поетичного слова. А притаманним їм версифікаційній вправності, Вашому вмілому й гнучкому володінню ритмом, римою, розміром можуть позаздрити деякі молоді автори.
Я радий знайомству з Вами, дарма що заочному. Юрій Барабаш.
1 липня 2016 р. Москва.»
[Це передслово зі збірки Володимира Пащенка. «Уява – і ява». Київ: Український пріоритет, 2018, с. 3–4.]
Пащенко Володимир Михайлович – український вчений, письменник, художник, видавець. Народився в 1950 році в селі Мала Дівиця Чернігівської області в сім’ї фахівців-аграріїв.
Закінчив географічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка (1972) та аспірантуру Сектору географії АН України (1977).
Доктор географічних наук (1992), професор (2002). Ландшафознавець-польовик, теоретик географії, методолог науки, наукознавець. У 2000–2007 рр. – головний науковий співробітник Інституту географії НАН України. В 1999–2013 рр. – голова Київського відділу Українського географічного товариства (УГТ).
Із 2007 р. – на викладацькій, з 2014 р. – на творчій роботі. Почесний член УГТ (з 2013 р.).
Автор багатьох наукових і наукознавчих видань, монографічних і навчальних. Засновник, редактор і видавець «Київського географічного щорічника» і його «Супутника…», серій українознавчих книг «Українські достойники», «Рідні місця українців».
Має низку літературно-художніх видань, зокрема з репродукціями своїх картин. У Національній спілці письменників України з 1999 р. За поему «Українські достойники. Степові орли понадальпійські» відзначений літературною премією імені Миколи Куліша (2013).
Титульне фото: Володимир Пащенко
“Українська літературна газета”, ч. 26 (318), 31.12.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.