Шановна пані
Галино!
Щойно з Вашого
інтерв’ю в альманасі «ЛітАкцент» довідався, що причетний до Вашого «вигнання із
Спілки».
Ви ввели в оману
користувачів Інтернету, пустили в обіг фальшиву гривню. Не виганяв я Вас. Не
голосував за Ваше «вигнання». Бо вважав тоді і вважаю досі те рішення хибним.
Припускаю, що Ви
– жертва дезінформації. Та суті справи те не міняє: публічна образа потребує
публічного спростування. І оскільки Ви людина не криводушна й справедлива, то
Ваша репутація успішного прозаїка від того не постраждає, а з моєї – Ви
власноруч змиєте пляму, нанесену сліпим змахом квача.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Інакше дасте
підставу для підозри: з незрозумілих для мене причин, обмовили мене свідомо. І
тоді я змушений буду відреагувати на Вашу несправедливість.
Скажу прямо: не
хочеться мені цього робити. Як і сваритися з Вами. Тим паче, за глухої нинішньої
пори. Та й відрубний спосіб мого існування здиблюється супроти такого
з’ясування стосунків.
Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ,
Глеваха
25.06.2010
Шановний пане
Базилевський!
Признаюся,
прочитавши цей лист, який надійшов на мою стару адресу, я, м’яко кажучи,
спочатку нічого не зрозуміла. Яке інтерв’ю? Які образи і тим більше – якого
з’ясування яких стосунків Ви від мене вимагаєте, коли ми з Вами ніде не
перетиналися і не перетинаємось ні в житті, ні у творчості, принаймні останній
рік? Грішним ділом подумала, що це приблукала одна з тих суплік, які присилали
мені деякі «обурені» колеги по НСПУ після того, як я, користуючись правом на
свободу слова, інформації, гарантованим мені як журналісту і члену (натоді)
НСПУ, посміла запитати керівництво Спілки в особі В. Яворівського і А.Крима:
який стан справ з майном Спілки письменників, кому і за які гроші воно
продається і здається в оренду, і куди йдуть гроші? Так, була така ганебна
спроба закидати мене вербальним камінням. Але перечитавши та подивившись дату і
місце написання листа, зрозуміла, що йдеться про інтерв’ю зі мною Євгена
Барана, вміщене в інтернет-виданні «ЛітАкцент» за 9 вересня 2009 року, і
оприлюднене нещодавно в друкованому «Альманасі «ЛітАкцент».
Так, пане Базилевський, в цьому інтерв’ю Вас
згадується двічі. Перший раз у запитанні Євгена Барана до мене, яким він
починає розмову, прещиро дивуючись (цитую): «… чому ніхто з письменників
старшого покоління, покоління радянських (той же Іван Драч, Дмитро Павличко,
Роман Іваничук) і пострадянських ( Іван Дзюба, Володимир Базилевський, Ірина
Жиленко) Шевченківських лавреатів не прокоментував цього конфлікту, так, ніби
він їх зовсім не стосується?».
І вдруге, вже у моїй теж не менш здивованій
репліці (цитую): «… хочу запитати: звідки Ви мене вигнали, панове Яворівський,
Крим, Дімаров, Шкляр, Базилевський, Качан, Засенко і прочія?». Адже, справді –
звідки ви мене вигнали, пане Базилевський? Якщо з тої Спілки, де «на всіх
язиках все мовчить, бо… благоденствує» Яворівський з поплічниками, то мені це
тільки до честі. І претензій до кожного з перелічених товаришів не маю. Їхні
вчинки – на їхній совісті. Але мусила назвати найбільш активних, аби люди
знали, хто вони – «честь і совість української нації», і як вони, користуючись
демократією, розправляються з колегами, яким совість не дозволяє бути мовчазним
«козачком» при панстві. І Вас назвала з повним правом, позаяк не знайшла у
пресі жодної Вашої публічної заяви про те, що Ви «не голосували за моє
«вигнання». Бо вважали тоді і вважаєте досі те рішення хибним». Крім того,
наскільки мені відомо, Ви не встали і не заявили про це ані на засіданні Ради
НСПУ 18 травня 2009 року, тим більше на засіданні Президії НСПУ 4 червня того ж
2009 року. А навпаки, вивергалися замовними інвективами проти головного
редактора «Літературної України» Михайла Сидоржевського, якого за статтю «Люби,
читачу, правду», надруковану в «ЛУ», №21, від 4 червня 2009 р., не без Вашої
помочі було звільнено з посади, а мене – вигнано зі Спілки. А могли б
приборкати надмірну гординю і не витійствувати, а подивитись у корінь зла і
сказати слово мужа, а не пахолка. Можливо, тоді все було б по-іншому: і Спілка
Спілкою, і майно при ній, і ганьби не було б такої, якою ви себе вкрили, а
винуватите знову мене – єдину людину, жінку беззахисну, не останню письменницю,
журналіста, яка посміла сказати вам, злютованим люто, правду у вічі. А багато
письменників знайшли в собі мужність якщо не підтримати мої вимоги публічно, то
бодай – морально. Як це, приміром, зробив Євген Баран. Не зорієнтувавшись в
агресивному хаосі чітко зорганізованих вище згадуваних засідань, він по всьому
вибачився переді мною і запропонував зробити інтерв’ю, яке б розставило усі
точки у майновому скандалі. І я дякую йому за цей справді чоловічий, чесний
вчинок. Повторюю, Ви ж цього не зробили. Не вірите? Тоді дозвольте на
підтвердження моєї правоти процитувати абзац з інформації прес-центру НСПУ
«Позиції різні, а висновок – спільний», що була надрукована в газеті
«Літературна Україна» ( ч.22 за 2009 р.): «А далі було ще одне принципове рішення
Президії. Володимир Яворівський виніс на голосування питання про виключення з
НСПУ Галини Тарасюк – відповідно до Статуту НСПУ за «аморальні вчинки»… Цього
разу голосування було ще більш одностайнішим. Троє членів Президії Національної
Спілки письменників України (чи не Ви в їх числі?- Г.Т. ) утрималися. Тож,
згідно з рішенням Президії Національної Спілки письменників України, за грубе
порушення вимог Статуту НСПУ щодо зобов’язання дотримуватись загальнолюдських
принципів моралі, професійної честі й письменницької етики, за аморальні вчинки
членство в НСПУ Галини Тарасюк припинено».
Щось не бачу в
цьому тексті Вашого протесту. Якщо ж Ви бачити в цій офіційній інформації –
дезінформацію, наклеп, публічну образу, то спростуйте у своєму черговому есеї.
Особливо хотілося б почути від Вас яко обличителя суспільно-політичних недуг
нашого часу, як лавреата премії імені великого борця за справедливість Тараса
Шевченка, і взагалі дієздатної і притомної ще людини думку про те, чому в часи
демократії і свободи слова українські письменники, які декларують себе борцями
за правду, називають себе «честю і совістю нації», так цинічно і
агресивно-колегіально повернулися до сталінських методів розправи з колегами,
котрі мали мужність засумніватися в чесному веденні майнових справ і порядності
очільників Спілки? Ви ж ніде про це не пікнули. До речі, як і многі з героїв і
достойників. Певно не чули, як я жартувала, ошелешена вашою круговою порукою і
злобою проти мене, що, хлопці, не грайте вар’ята, будьте мужчинами, письменниками
гідними цього звання, бо нині історія літератури пишеться не під диктовку
«вождів»-секретарів. Не ті часи. На жаль, Ви, шановний колего, переконалися в
цьому через 10 місяців, дякуючи «ЛітАкценту». Прийшли до голови по розум і
тепер вимагаєте від мене спростування Ваших далеко не лицарських вчинків. Але ж
при чім тут я, коли факти говорять самі за себе. І дають мені повне право
вважати Вас серед тих, хто, згуртований «одобрямсом», голосував за моє
виключення з рядів НСПУ, власне перетворившись із достойників на квачів, які
хотіли зафляцкати багном моє чесне ім’я, а зафляцкали своє.
Що ж до Вашої
іронію щодо мене як до успішного прозаїка, то такою мене зробили, нехотячи, ви
самі, мої колишні колеги по Спілці. От у цьому питанні я мала би подякувати вам
усім за моє «вигнання» з ваших рядів. Адже всі ті репресії, до яких вдаються
досі очільники НСПУ щодо мене, включно з погрозами, залякуванням, наїздами
автомобілем, реальним проникнення у квартиру, у мій комп’ютер, навіть спробою
отруєння, – ніщо порівняно з повагою і любов’ю до мене моїх читачів, і тою
підтримкою простих чесних людей, яку я відчуваю на кожнім кроці. А Ви до всього
вимагаєте від мене, аби я впала Вам у ноги і просила прощення. За що? За те, що
змушена жити в облозі, зі страхом за власне життя, оскільки злодії не залишають
живими тих, хто зазирнув у їхні закордонні рахунки? Та все ж не відступати з
позицій? І це, будьмо одверті, пане Базилевський, найбільше «ображає» моїх
неприятелів. Що поробиш, чесні вчинки і добра слава одержимих справедливістю
людей завжди викликають глуху ненависть криводушних і мілкодухих. Хочу вірити,
що Ваш лист – спонтанна реакція справді непоганої, ображеної дурнуватою
ситуацією людини, а не початок нового витка спланованих цькувань проти мене.
Хоча Ваші підозри не мають жодного стосунку до мене. Бо я нічого не роблю
супроти своєї совісті і без Божого на те благословення. А ви живіть, робіть і
пишіть, як велить Вам Ваша совість. Я своє сказала. А люди розберуться, знаючи
і Вас, і мене, ху із ху. І прошу, не шліть мені листів, бо я за тією адресою
більше не живу. Пишіть у газети.
І наостанок. Усе
ж хотілося б побажати Вам, колего, щоб Ваш «відрубний спосіб існування» не
обминала Божа присутність. Адже, здається мені, прийшла пора, і не лиш до мене,
якщо не на чесні вчинки і слова, то бодай на покуту. Бо силует Святого Петра на
Брамі Небесній уже маячить як на моєму, так і на Вашому видноколі.
На цім
зоставайтесь при здоров’ї і притомності.
З повагою
Галина ТАРАСЮК