Національна правда супроти комуністичного фашизму

 
Олексій ВЕРТІЙ
Сутність кожного явища, кожної події, людського життя загалом визначається  їх  відповідністю чи невідповідністю нашому поступуванню по шляху свободи і волі,  блага і процвітання, тобто вона сприяє людському поступу, чи то гальмує його.  Фашизм, хоча й заявляє про своє прагнення захищати інтереси нації, все ж таки вдається до далеко не гуманних способів  здійснення цієї цілком природної потреби. Найкращою формою держави А.Гітлер вважав таку, яка давала можливість використовувати всі найкращі, як фізичні, так і духовні, сили нації.  Цілком очевидно, що в такому розумінні призначення держави не має не лише нічого поганого, а, навпаки, – воно  гуманне, благородне і цілком природне. Але далі він стверджує, що така держава, в кінцевому наслідку, має будуватись на принципах  всевладдя однієї людини. «Відповідальні рішення в такій державі, –  пише А.Гітлер,  – мають прийматися не більшістю голосів, а відповідальною групою осіб, до того ж остаточна ухвала повинна кінець-кінців виноситися однією людиною» . Знову ж таки в тому, що у такий спосіб до влади приходять ті «громадяни, що своїми здібностями й досвідом покликані творити провідну еліту нації – її духовну аристократію», яка, «очолювана вождем-диктатором, веде за собою більшість нації – народні маси» , також немає  нічого супротивного природному поступуванню суспільства. Однак такий державний устрій може відкривати широкі можливості не лише для вільного розвитку творчої особистості, а й нести в собі загрозу суспільних катастроф, стримувати ідейне, духовне, суспільно-політичне та історичне становлення цього суспільства.  Щоб останнього не сталося, наголошує М.Сціборський, «побіч принципів авторитарності правління, якісної суспільної ієрархії й дисципліни»  мають бути також збережені елементи суспільного контролю та самодіяльності (в їх здорових формах), адже «лише такий устрій у стані своєчасно стримати переродження диктатури в антисуспільний чинник і забезпечити нації корисне сполучення авторитарності проводу зі збірною, діючою волею народних мас» . Ми не випадково вдалися до такого  вступу, адже його завдання  полягає в обґрунтуванні на матеріалі роману Л.Юріка поняття «комуністичний фашизм» та підготовці теоретичного грунту для дослідження проблеми його, комуністичного фашизму, співвідношення з питомо національними цінностями в ході ідейного, духовного, політичного поступування суспільства середини – другої половини ХХ століття в Чехословаччині, Совєтському Союзі та інших країнах  соціалістичного табору.
Докладно, на багатому фактичному матеріалі Л.Юрік досліджує процес «переродження диктатури в антисуспільний чинник», з’ясовує його природу, механізми та наслідки.
Що ж визначає зміст та основні спрямування такого процесу переродження? Аби дати відповідь на це запитання, звернемося до історичних обставин та вкажемо на основні складові його змісту.
Кінець Другої світової війни, поразка  в ній А.Гітлера створили сприятливі обставини утворення в Європі табору соціалістичних країн.  Переможна хода совєтських військ супроводжувалася ідеєю визволення від німецько-фашистських окупантів і нібито вільним вибором націй свого історичного поступування на користь соціалізму. Так виникла європейська соціалістична система, до якої під верховенством Совєтського Союзу та його керівництва в особі, насамперед Й.Сталіна, ввійшли Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, СФРЮ та НДР. Однак політика «братерства» і «добросусідства» не змусила довго чекати різких заперечень і протестів супроти неї. Вже  1956 року в Угорщині спалахнуло повстання, викликане незадоволенням  насадженим Совєтським Союзом комуністичним режимом.  Повстанці вимагали виведення совєтських військ з їхньої країни, проведення всенародних демократичних виборів, права на страйки та вільну пресу і радіо, висунули свої вимоги проти вивчення російської мови, реорганізації економіки під керівництвом фахівців, встановлення влади в Угорщині на чолі з Імре Надем, який поставив питання про вихід Угорщини з Варшавського договору. Однак  під командуванням Г.Жукова та І.Конєва совєтськими військами повстання було придушене, а Імре Надя та його соратників заарештовано і згодом страчено. До влади знову приведено комуністів на чолі з Я.Кадаром. Г.Жукову за це було присвоєно чергове звання Героя Радянського Союзу. Усе це внесло розкол в міжнародний комуністичний рух,  сильно підірвало довіру до СССР у всьому світі.
В угорських подіях, як бачимо, чітко і виразно заявили про себе такі ознаки фашизму, сформованого ще в роки жовтневого перевороту 1917 року в Петербурзі, як повне нехтування законами природного розвитку і потребами суспільства, насаджування замість того чужого, неприродного, що виявилося у повному розриві  інтересів та потреб комуністичного керівництва і  народу, возведення догми в абсолют і переростання її на цьому грунті в диктатуру. Гітлерівська ідея прийняття  рішень не більшістю голосів, а відповідальною групою осіб та  остаточної ухвали їх  однією людиною здійснилася в діяльності Політбюро ЦК КПСС та діяльності перших осіб у партії, а саме Й.Сталіна та, нехай у дечому й ліберального, М.Хрущова, яким підпорядковувалась уся соціалістична система. Ось такі принципи комуністичного фашизму були перенесені й на події 1968 року в Чехословаччині. Змінилися лише основні фігуранти  комунофашистської системи. Замість Й.Сталіна й М.Хрущова став Л.Брежнєв, Президія (згодом Політбюро) ЦК КПСС уособлювали в собі  оту відповідальну групу, яку мав на увазі А.Гітлер. Такі ж само зміни сталися і в компартійному керівництві Чехословаччини. На місце К.Готвальда і А.Новотного  прийшли  Г.Гусак та В.Біляк. Щоправда, це не були у гітлерівському розумінні найдостойніші, найвідповідальніші, це була група політичних авантюристів, безвідповідальних, недалекоглядних, самовпевнених, безпринципних, але властолюбних диктаторів  загальносовєтського, загальночехословацького та   загальносоціалістичного масштабу. Таким чином, роман Л.Юріка «Рік довший ніж сторіччя. Життєва історія Александра Дубчека»,  як і попередній його роман «Смерть міністра. Ніч перед стратою Владіміра Клементіса» (обидва вийшли в українському перекладі І.Яцканина), глибоко і усебічно відображає діалектику такого розвитку тогочасного суспільства не лише в Чехословаччині, а й соціалістичному таборі загалом.
Основою розгортання сюжету роману, становлення характерів його героїв та обставин, в яких вони діють, формування усієї сукупності поглядів автора на описувані та художньо-філософськи осмислювані ним події становить взаємодія двох протилежностей – національної правди і диктатури комуністичного фашизму.
Національна правда – це національний уклад ідейного, духовного, історичного, економічного, суспільно-політичного життя чехів, словаків, інших народів, долі яких тим чи іншим чином взаємопов’язані з Празькою весною, які проектуються на громадську, партійну, державну, політичну діяльність А.Дубчека, інших  чільних представників партноменклатури того часу, насамперед Чехії, Словаччини та Совєтського Союзу. Гірка національна правда постає й у свідченнях самого А.Дубчека, його враженнях від Туркестану, Киргизії, м.Горького, навчання у ВПШ, в аналізі діяльності чехословацьких партійних та державних діячів, в усвідомленні того, що росіяни пройняті нефальшивою гордістю за матінку-Русь, прихованим і наявним  презирством того, що не є російським, комплексом спасителя і месіанства, саможалості «над тим, що їх інші не розуміють»  і т.д. Це не простий перелік фактів, не беззмістовне їх накопичення. Це – сукупність поглядів Л.Юріка на совєтську дійсність і соціалізм загалом, це дослідження джерел диктатури комуністичного фашизму, з’ясування його природи, які усебічно розкриті й проаналізовані на прикладі діяльності Брежнєва, в розповіді про Празьку весну та її наслідки, тобто у тому, чого чехи та словаки «не хотіли». Л.Юрік не подає  розлогих картин національного буття словаків та чехів до Празької весни. В романі вони постають з окремих спогадів персонажів твору, вимальовуються крізь призму протестів найширших верств і прошарків населення  проти діянь комуністичних вождів, їхніх прислужників та окупації країни військами Варшавського договору в 1968 році. «Нав’язали нам, що ми не хотіли, забрали у нас те, чого ми бажали…», – ось такими ознаками і поняттями народного мислення роздумують над подіями свого часу А.Дубчек і сам автор разом зі своїми героями та співвітчизниками, як учасниками тих подій, так і читачами-сучасниками. Отже, «чого не хотіли» і «чого бажали» – фундаментальні основи національного буття тогочасного чехословацького суспільства, які й становлять суть його діалектики. Тож «чого бажали»? Відповідь тут однозначна: того, що було, тобто демократії, свободи, вільного економічного розвитку, національних основ становлення і розвитку духовності, освіти та культури, зрештою, добросусідських відносин з іншими країнами, насамперед, з Совєтським Союзом, історичного поступу суспільства загалом на своїх природних національних підставах, що А.Дубчек і називав соціалізмом з людським обличчям, який послідовно і наполегливо намагався будувати. «Чого не хотіли»?  Диктатури комуністичного фашизму, який руйнував сформований національний уклад повсякденного життя, ніс загрозу втрати демократії, свободи і волі, загрозу знищення національної державності.
Єдність цих протилежностей й становить основу сюжету,  у ході розгортання якого постають яскраві картини тогочасної дійсності в найрізноманітніших її виявах, діалектика ідейного та суспільно-політичного поступування тогочасного суспільства.
Ось Л.Юрік осмислює причини та сутність протестів словацьких і чеських студентів у січні-квітні 1956 року. Вони в його розумінні та потрактуванні стали прагненням повернути те, що було, чого вони бажали, відповіддю на те, що у них було забрано. Що саме?  Скажімо,  протестанти відкидали механічне перенесення  совєтського досвіду, що призвело до руйнування освітньої і господарської систем, які склалися у Чехословачиині до встановлення там соціалістичного ладу.  До цього часу в освітній системі у них панував індивідуальний підхід до навчання, що звільняло від обов’язкового відвідування лекцій і відкривало можливості творчого росту особистості студента, можливості осягнення ним самим  наукових істин, перевірки результатів цього осягнення у ході консультацій з викладачем, іншими науковцями,  у ході широкого обговорення тих чи інших проблем з фахівцями, на заняттях та обміну думками, ідеями, досвідом із зарубіжними студентами, а відтак і одержання  глибоких знань та високий рівень фахової підготовки майбутнього спеціаліста. Однак це у них було забрано, замість цього насаджено обов’язкове відвідування лекцій, вивчення марксизму і російської мови, різко обмежувався доступ до немаркистської літератури, встановлювалась цензура і т.д., і т.п., що зумовило відхід від природного шляху становлення особистості переведення цього становлення з питомо національного грунту на чужий і неприродний, відтак і руйнувало особистість, блокувало, зводило нанівець формування її національної свідомості та національної громадянської позиції, посилювало совєтську експансію в галузі освіти, культури, науки, суспільно-політичного життя країни загалом.
Свій протест проти таких наслідків будівництва соціалізму студенти заявили  і у символічній старій машині, на якій було написано «Пробна їзда  міністерства освіти», у скаліченій постаті, яку везли на інвалідному візку як символі шкільної реформи, у труні з написом «Академічна свобода», у карикатурі розваленого Московського університету ім. Ломоносова, увінчаній гаслом «Радянський Союз – наш зразок!», у такій само іронії над марксизмом з написом  «Фундамент стійкий, будинок розвалюється!» тощо.
Промовистим і досить переконливим прикладом  наслідків такого блокування та експансії в романі є образ винародовленої медсестри-обивательки.  Вона далека від політики, адже сама влаштовувалась на роботу, її не цікавить, «хто президент, хто оцей… голова якихось там зборів», для неї основні і важливіші інші, як вона говорить, речі, а саме – чи є робота, чи знайде собі кавалера і президенти та голови тут нічого не змінять, без політиків і політики розв’язує свої інші буденні проблеми, скаржиться на труднощі свого повсякденного життя, не розуміючи того, що все це залежить саме від політики партії і держави, що їх політика і є важливою складовою не лише її життя, а й життя кожної людини, суспільства загалом. Не розуміє  цього навіть тоді, коли покликається на свого діда, який засвідчує, що «артілі на селах розвалюються, хоча раніше були багатими», що «усюди крадеться», хоча «такого ніби колись  не було», а президенти і політики на це  лише дивляться.

м. Суми

 
Закінчення в наступномучислі.
 
 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал